Південнокримський берег славиться своїми палацами. По окремості – це популярні екскурсійні об’єкти, але у комплексі – це справжнє надбання людства. Можливо, для когось це дуже помпезна фраза, але це дійсно так, адже деякі кримські палаци можна сміливо порівняти із кращими зразками світової палацової архітектури.
Дехто із мистецтвознавців вже висловлюється про включення кримських палаців до попереднього переліку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО...
Лівадійський, Алупкинський, Дюльбер, Юсупівський, Харакс, Ластівчине гніздо, палац на мисі Плака – ці прекрасні споруди є об’єктами паломництва десятків тисяч туристів. До цього ж переліку сміливо можна віднести й палац у Массандрі. На жаль до 1992 року в палаці розміщувалась державна дача із назвою «Сталінська» (назва говорить сама за себе) й він був закритим, для туристів. Але зараз палац відкритий: тут працює музей.
Будівництво палацу у Массандрі розпочав князь Семен Воронцов, син генерал-губернатора Новоросійського краю. У 1881 році серед густого парку з’явився казковий замок, зведений у стилі французького Відродження. Проектував споруду архітектор Етьєн Бушар, за задумом якого палац мав виглядати романтично на тлі сірих скель та зелені парку. Первісна будівля мала дві круглі башти із гостроверхими дахами, мансарди та напівкруглі сходи. Але палац не добудували – завадили цьому смерті спочатку архітектора, а потім і замовника будівлі.
Таким палац залишився після смерті Бушара та Воронцова (кінець ХІХ ст.)
У 1889 році недобудований палац придбало Удільне відомство. Новим власником став імператор Олександр ІІІ. Для закінчення будівництва запросили петербурзького архітектора Максиміліана Месмахера. Той чудово справився із своєю задачею, додавши палацу романтичності та виразності. Початково сірі стіни були вкриті жовтими кахлями й будівля стала практично такою як зараз.
Палац у Массандрі повинен був служити виключно для відпочинку царської родини, тому тут не було великих кімнат для прийомів та балів. Але у 1894 році Олександр ІІІ помер, а новий власник – імператор Микола ІІ, не захотів мати резиденцію у Массандрі. Тому, фактично із кінця 19 століття, палац у Массандрі стояв пусткою. Звичайно, тут не спостерігалося жодного занепаду, адже за будівлями та парком постійно доглядали, але законні власники практично не бували у палаці (особливо, після будівництва резиденції у Лівадії).
Підпірна стіна
Скульптури
Царські гараж та автомайстерня
Олександр ІІІ, названий сучасниками Миротворцем, отримавши травму спини в катастрофі потягу під Борками (у 1888 році порятунок царської родини називали справжнім дивом), планував проводити багато часу в Массандрі. Його богатирське здоров’я (імператор мав зріст 193 см й відзначався великою силою) дало сильний крен після того, як деякий час імператор тримав на власних плечах дах вагону потягу. Із кожним роком царю ставало все гірше й він не дожив до закінчення будівництва. Тому палац так і не мав повноцінного господаря до націоналізації його більшовиками. Ті, у 1929 році, зробили тут туберкульозний санаторій (ну а який же ще) із кричущою назвою «Пролетарське здоров’я». Із 1945 до 1948 року в палаці розміщувався корпус інституту виноградарства та виноробства «Магарач». Ну а із 1948 року тут була державна дача.
От ніби і все. Хоча ні. Варто ще згадати про прекрасний навколишній парк із двома величезними секвоями, про автомобільний гараж із майстернею, яка мала обслуговувати царський автопарк, про казкову підпірну стіну (яка мені нагадала архітектуру південно-східної Азії) та чудернацькі скульптури, які оточують палац. Та й ще багато чого тут є, але краще вам це побачити на власні очі. Ну зовсім не пожалкуєте.
Текст та фото Романа Маленкова, УН
