Цього тижня в обласному центрі відбулася поетична година із Людмилою Лінник - франківською письменницею та поетесою. Її вірші сповнені ніжності, в них знаходиш себе, своє життя.
В її творах відчувається неймовірна сила, тому не одразу можна уявити, що автором є тендітна жінка.
Людмила Лінник родом з Івано-Франківська. За фахом режисер та музикант. Мати двох синів, і з дня на день Людмила очікує третього. Крім заняття писемністю, захоплюється театром, музичним мистецтвом, живописом, квітами та садом. Та, як справжня мама, обожнює проводити час із дітьми.
- Часто так буває, що в коментарях під записами люди пишуть: "А що сталося? Чому ти такий сумний вірш написала?". «Спокійно, вірші це не автобіографія. Вірші - це думки. Звичайно, що кожен вірш, це щось, що крізь себе пройшло. Але це абсолютно не означає, що, якщо у вірші хтось плаче, то це означає, що плачу і я, може хтось інший. Але зараз плаче вся Україна..."
Людмила Лінник у деяких творах виступає проти абортів. Вона вважає, що більш-менш зрозуміло чому у підлітків це питання постає так часто на практиці, але поняття чому жінки, які мають сім"ю, які встали на ноги, мають гроші, часто заявляють :" а , та нам забагато буде, нам більше не треба" і т.д. У своїх працях вона прагне показати, що це не таке просте рішення ,що слід берегти маленьке життя в собі. Людмила прагне переконати своїми працями жінок, які вбачають в цьому важкому рішенні єдиний вихід. "Хоча б одне змінене рішення - буде великою перемогою"- заявляє авторка.
Безцінними є і поради Людмили Лінник тим, хто тільки починає робити перші кроки на творчому шляху: "Слід не боятися першої іскри. Мені не 20, але я початківець (сміється). І, зрозуміло, що у 18...20... по-іншому реагуєш на критику. Але найперше, що слід зробити - це не боятися. Наш страх, справді, багато в чому заважає. Не потрібно боятись писати, щось показувати. Ну і що,що негарно ... ну негарно, то й не гарно... хтось скаже, що недосконало - то й не досконало.. Зрештою, а де ж ти навчишся, як не на своїх помилках . Якщо ти не покажеш нікому свої промахи - ніхто не скаже, що погано і ти не знатимеш в якому напрямку тобі розвиватися. Ми маємо розуміти і пам’ятати, що літературна творчість, як і будь-яка інша, потребує володіння певними техніками. Ось музикант грає ... Але він би не вийшов і не зіграв... Йому потрібно мати інструмент, на якому він грає, багаж технічних прийомів, які він буде використовувати. Художник, кий пише картину, так само не міг би її намалювати. Бо також потрібно вчитися, мати полотно і фарби, пензлики і знати різні прийоми. Література це постійний діалог. Діалог із собою».
- І, що я можу від себе сказати тим, хто тільки починає - ніколи не порівнюйте себе з іншими і ніколи не кажіть:" Ой, там така хороша рима, а я так не можу..." , "Ой, а він так класно відчуває, а мене щось не пре...", "От в нього все так досконало з тими хореями і ямбами, а в мене рима спотикається...". Порівнюйте себе сучасного тільки з собою вчорашнім. Не бійтеся, показуйте, виправляйте себе. Нехай люди в коментарях вам пишуть, що це невдало, але це спроба. І тільки ви побачите, що це помилки, тим більше вам захочеться виправити їх… зробити краще,правильніше".
Лілія Левицька
(школа професійної журналістики)
