У своєрідному глухому куті опинилася туристична галузь Прикарпаття. Ні, вона й далі, як ще колись задекларували в ОДА, зостається одним із пріоритетних напрямів діяльності органів влади, спрямованої на соціально-економічний поступ краю. І в ній позірно і справді кипить життя, надто ж нині, в період Новорічно-Різдвяних свят. Правда, цей броунівський рух нагадує радше судомні намагання турфірм компенсувати фінансовий вакуум, який утворився було внаслідок попереднього кількамісячного міжсезоння, ніж посилений ритм успішної сфери послуг... Та хоч як, а на відпочинок до івано-франківських Карпат прибули не лише Президент Віктор Янукович та Голова Верховної Ради Володимир Литвин чи традиційні відпочивальники зі східних та центральних регіонів України. Триває і справжнє паломництво в гори росіян і білорусів, які «окупували» тамтешні бази відпочинку.
Проте, за великим рахунком, туристичного буму на наших землях наразі не спостерігається. І цього сезону Прикарпаття з його величезним рекреаційно-відпочинковим потенціалом навряд чи виконає своє Богом дароване призначення — слугувати визнаною місциною для пізнавально-культурного дозвілля не лише для українців, а й для сусідніх народів, і не тільки північних. Чомусь рік у рік «гора родить мишу» — якийсь мільйон офіційно зареєстрованих туристів, тоді як цей показник мав би вже давно бути вдесятеро більшим. Принаймні про таку мету, якої треба досягти в найближчій перспективі, говорить голова ОДА Михайло Вишиванюк.
Власне, про те, чому так є і що робити, аби змінити ситуацію на краще, і йшлося на зустрічі журналістів з представниками галузі в редакції газети «Галицький кореспондент». Гостями ЗМі були заступник керівника головного управління зовнішніх зв’язків, туризму та інвестицій і начальник управління туризму ОДА Наталія Гасюк, голова правління Туристичної асоціації івано-Франківщини Оксана Федорович і директор приватного підприємства «Туристична агенція «Довіра» ірина Турчак. Під час цього діалогу, звісно, підсумували і здобутки регіональної туріндустрії за останнє десятиліття. Звичайно, якщо порівняти ситуацію в галузі наприкінці 90-х рр. XX — початку XXI століть з теперішньою, то не можна не помітити чималих зрушень. Їх досягнуто, за словами Н. Гасюк, і зусиллями влади, й через втілення в життя численних міжнародних проектів та освоєння закордонних грантів, і завдяки ентузіазмові фізичних і юридичних осіб, які впряглись у воза.
В тому, що контраст справді разючий, сумнівів немає, як засвідчили й ірландські експерти, котрі працювали на Івано-Франківщині 1999 року, а відтак побували 2009-го й мали можливість наочно порівняти побачене тоді й тепер. І багатьом тим зрушенням, мабуть, варто завдячувати насамперед появі на наших теренах гірськолижного курорту «Буковель», який стимулював туристичний розвиток Яремчанщини. Скажімо, лише кількість приватних садиб тут зросла вдесятеро і сягає нині 500 з гаком із 700 чинних в області. Констатувавши це, учасники розмови застановилися й над таким питанням: чи доцільно всі сили й кошти обласного бюджету, передбачені на здійснення заходів регіональної програми розвитку туризму, зосередити на подальшому зміцненні бренду «Буковелю» з тим, аби він витягнув на вищий рівень і решту туристичних принад краю, як це запропонував на листопадовій колегії ОДА керівник туркомплексу Олександр Шевченко?
Після деякої дискусії сторони не погодилися з такою перспективою. Так, про «Буковель» в Україні й довкіл неї справді «знають усі», хоч і не кожному відомо, в якій саме місцевості він розташований. Але все одно не можна казати, що гірськолижний курорт — це вся Івано-Франківщина. Швидше навпаки, Прикарпаття — це і «Буковель», і чимало іншого, не менш цікавого й вартісного. «Екстремальний туризм — розкішний бренд і потужні інвестиції як для пересічних людей. Але на курорті свій ринок послуг, а у приватних садиб — власний, — зазначила зокрема І. Турчак. — Область була, є й буде незалежно від «Буковеля» і не у зв’язку з ним».
«Попри деяку слушність тієї ідеї ми не можемо рекламувати тільки один туркомплекс, закинувши інші об’єкти, — заявила й Н. Гасюк. — Тим паче, що 40 відсотків туристів приїжджають до нас на відпочинок улітку. Промоцій потребують і наші музеї, рідкісні храми, інші пам’ятні місця та пов’язані з ними тури. А візьмімо Дністровський каньйон, сплави рікою, що набувають чимраз більшої популярності. До речі, за десять місяців цього року лише на піших туристичних маршрутах, які діють в області, побували, за інформацією гірських рятувальників, 180 тисяч чоловік. А «Буковель» торік повідомляв про 300 тисяч відпочивальників, які скористалися його послугами».
Виглядає в тому зв’язку, що якби вздовж Дністра спорудити ще один «Буковель», уже іншого призначення, тоді б і можна розкручувати цей бренд у двох його варіантах — зимовому й літньому. А інакше ніякѕ Та все одно тема про щось таке, що об’єднало б по можливості більшість туристичних пропозицій Прикарпаття в якийсь головний бренд, залишалася відкритою впродовж усієї бесіди. Що могло б скоординувати зусилля як турагенцій, так і громадських організацій, що працюють у цій сфері (на кшталт Туристичної асоціації), і профільного управління, щоб якимось чином дати поштовх до глобальної туристичної «розкрутки» Прикарпаття?
У цьому ключі журналіст Олег Головенський, приміром, нагадав таку цікаву історію. В часи Середньовіччя функціонував популярний паломницький шлях з Франції через Піренеї до північноіспанського містечка Сантьяго де Компостелла, в якому зберігалися мощі св. апостола Якова. Більше тисячі років тому проща сюди для християн Західної Європи була другою за важливістю після відвідин Святої Землі. Пізніше «Шлях до Сантьяго» втратив своє значення, але діяв як туристичний маршрут з розвинутою інфраструктурою у вигляді церков та готелей, поки не занепав. Він був майже цілковито занедбаний до 1986-го, коли тут побував, точніше пройшовся маршрутом Пауло Коельо. Відомий письменник описав свої враження у книжці «Щоденник Мага». Це видання побачило світ уже 1987-го, й того ж року сотні тисяч людей, які прочитали його, рушили до Сантьяго. Й дотепер там щороку людно. Так одна книжка зробила більше для відродження туристичної слави колишньої прощі, ніж домоглися б чиїсь цілеспрямовані зусилля.
Чи не піти б і нам цим шляхом у промоції бренду Карпатського єврорегіону? Адже, крім «Буковеля», в наших Карпатах удосталь і інших місць сили, причому у прямому, сакральному, розумінні цих слів, які могли б послужити тій меті. Невдовзі за підтримки ОДА побачить світ видання «Містична Івано-Франківщина» — у формі путівника давніми святилищами й чудотворними джерелами прикарпатського регіону. Та чи достатньо буде цього практичного посібника для організації нових турпродуктів? Точніше, чи знайдеться хтось, хто зумів би це зробити? Може, презентувати той путівник, переклавши його англійською або іспанською, тому ж Коельо? Чи зацікавити темою когось зі своїх культових літераторів?
Безперечно, ідея цікава. Ну їдуть же сотні тисяч туристів зі всього світу до Шервудського лісу в Англії, в якому нібито промишляв легендарний Робін Гуд! А про нашого Олексу Довбуша, реального, а не міфічного героя, месника за простонародні кривди сильним світу цього, нічого не знають у країнах, які не входили до колишньої Австро-Угорщини. Більше того, он у найвисокогірнішому в Україні селі Дземброні на Верховинщині досі зберігся стародавній обряд так званої ініціації — втаємничення підлітків у доросле життя на найвищій однойменній вершині Чорногірського хребта. Цей колись широко відомий у світі звичай нині занепав майже всюди, а в цьому селі його регулярно проводять. Що ж перешкоджає організаторам турів привозити сюди туристів? Або ж, скажімо, чому досі немає маршруту так званими літературними місцями Прикарпаття?
Словом, є в нас іще чимало такого, що можна й потрібно просувати й розкручувати. Якби за це взятися системно й комплексно, то «легені Європи», як називають Карпати вітчизняні та румунські екологи, стверджуючи, що тут єдина у Старому світі оаза чистого повітря (чим не чільний бренд?), дістали б друге дихання в ролі пророкованої їм Української Швейцарії. Але наразі це, схоже, занадто високі матерії для тих, хто працює в туріндустрії. Їх болить інше, більш приземлене. Наприклад, те, що вітчизняне законодавство не сприяє підприємливій діяльності у цій сфері. Попри сезонність «виробництва», податки й соціальні збори треба платити щомісяця. Дається взнаки і брак співпраці між, скажімо, садибами й туристичними агенціями. Останні могли б постачати першим «клієнтів», якби ті трохи збивали ціну на свої послуги як на такі випадки. Проте, як показало недавнє опитування, надавати відповідні знижки готова лише третина господарів. Решта ж ладна швидше покинути турбізнес — і чимало-хто вже вдався до такого «самознищення», ніж піти на «уступки». В результаті зазнають збитків і одні, й другі.
Водночас впадає в око розрізнення зусиль у галузі. Скажімо, в Галицькому районі науковці самотужки створюють єдиний у Західній Україні центр реабілітації диких тварин. «Я вражена, що є люди, котрі на голому ентузіазмі хочуть щось робити, — сказала з цього приводу Н. Гасюк. — Але на такі справи в обласному бюджеті є кошти — лише прийдіть і заберіть їх. Однак то науковці, вони не хочуть тратити час на написання відповідних проектів під бюджетне фінансування. Є в нас і гроші на облаштування оглядових майданчиків, а в Маріямполі, довідуюся, роблять такий об’єкт теж самі. А єдиний у Європі дендропарк у Надвірнянському районі вже й організували, так і не повідомивши нікому».
До речі, обласний конкурс туристичних проектів-2011 продемонстрував уже дещо нижчу активність охочих залучити бюджетні кошти до своєї справи, ніж два попередні. Чи то підприємці наперед собі прогнозують, що навряд чи виграють грант, чи вважають, що 10–15 тис. «грантових» гривень — то не гроші, або ж гадають, що «розподіл» виграшів відбувається непрозоро, чи просто ситуація в державі не надихає до активності?..
Що ж підштовхне туристичну галузь Івано-Франківщини до розвитку на вищому витку, потреба якого назріла?
Василь Мороз,
