«Довіра — справжня валюта демократії» — цей вислів першого міністра Шотландії Алекса Салмонда, мабуть, ніколи не сприймали всерйоз власники українських банків. Але саме від довіри залежить майбутнє всієї індустрії фінансових послуг.
Причому довіри в широкому сенсі цього слова: до банків, інвесторів, держави, судової системи тощо. І коли до чогось або когось із переліченого довіра відсутня, крах демократії неминучий, пише Фіртка з посиланням ZN,UA.
У травні минулого року на замовлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) дослідницькою агенцією Info Sapiens було виконане цікаве дослідження, результати якого наштовхують на роздуми. 25% опитаних зберігають у банках лише частину заощаджень, а 56% — узагалі відмовилися від послуг банкірів. 30% українців ігнорують фінустанови через відсутність довіри. І взагалі катастрофічною є ситуація з огляду на те, що лише кожен третій респондент знає про систему гарантування вкладів. За останні 20 років системи страхування вкладів приватних осіб було впроваджено в більшості розвинених країн світу, а також в Україні. Однак чому ж тоді так багато українців не довіряють ані банкам, ані системі гарантування вкладів? Відповідь проста: банки-банкрути не лише «кидають» їх на гроші, а й застосовують усі можливі засоби впливу, аби не платити за своїми боргами ніколи, навіть після своєї ліквідації.
Один із яскравих прикладів — банкрутство банку «Фінанси та кредит» з імперії Костянтина Жеваго. За даними Фонду гарантування, коли в банк «Фінанси та кредит» було введено тимчасову адміністрацію, обсяг вкладів фізосіб у ньому становив 17 млрд грн, а юросіб — 4 млрд. При цьому, що цікаво, з 29 млрд грн кредитного портфеля банку «Фінанси та кредит» 22 млрд грн — це були позики структурам, пов’язаним із К.Жеваго. Тож не дивно, що постраждалим вкладникам часто не залишалося нічого, а все «компенсувалося» потрібним кредиторам, або, правильніше сказати, іншим частинам бізнес-імперії олігарха.
Заради справедливості слід зазначити, що подібна робота з «кредиторкою» — звичайно, не є ноу-хау виключно «фініків», як між собою називають фінустанову самі банкіри. Але враховуючи, що це другий за розміром проблемний банк у системі управління Фонду, саме з його боргами виникає чи не найбільше проблем.
Йдеться про ринок продажу прострочених кредитів (NPL), який дає змогу сплачувати гарантовані вклади постраждалим вкладникам у не меншій, якщо не в більшій пропорції, аніж внески учасників Фонду. За даними KPMG, загальний обсяг непрацюючих (проблемних) кредитів в Україні становить приблизно 27,9 млрд дол. Із цього обсягу у ФГВФО залишилося лише 28%, або близько 7,8 млрд дол., і саме вони можуть бути виставлені на продаж найближчим часом. Але наразі ніхто не знає, чи будуть виставлені.
Основними характеристиками NPL-активів є сума і термін прострочення заборгованості. У разі придбання великих пулів із дисконтом більш як 90% апріорі термін простроченої заборгованості становить від п’яти років, а іноді й 12–15. Деякі банки, серед яких не лише «Фінанси та кредит», а й «Дельта» та «Надра», встигли укласти низку угод щодо відступлення права вимоги за кредитами на пов’язані або клієнтські компанії. Використовували для цього різні механізми: від передачі в заставу за депозитами до цесії з грандіозним для того часу дисконтом. Проте, за результатами проведеної Фондом роботи, судами встановлювалася нікчемність таких угод, що дало можливість Фонду гарантування вкладів реалізувати раніше виведені пакети NPL повторно, вже на відкритих електронних аукціонах. Ці торги стали прикладом функціонування ефективної та прозорої системи продажу проблемних боргів. У виграші були всі. Держава, яка підтримувала довіру до банківської системи. Фонд, який одержував реальні кошти на погашення вкладів. Врешті-решт, навіть звичайні українці, яким повертали якщо й не всю втрачену суму, то хоча б її значну частину.
У програші залишалися тільки колишні власники банків, які не хотіли миритися із втратою мільярдів. І ніде правди діти, головним інструментом їхньої боротьби були й залишаються неправомірні рішення судів. Якщо проаналізувати практику за участі ФГВФО, то стає зрозумілим, що у таких справах перед судами поставала низка нетипових для звичайних спорів питань щодо стягнення проблемної заборгованості. Судова практика часто не могла дати комплексних відповідей на такі питання або різнилася навіть у подібних спорах. Тим не менш спори стосувалися конкретної ситуації «зникнення» активу чи відступлення права вимоги, але не законності аукціону як такого.
Однак саме з такою тенденцію стикнулися у ФГВФО наприкінці минулого року.
«Якщо раніше головними питаннями системи банків, які входять до системи гарантування вкладів, було стягнення боргів із боржників, поручителів, то сьогодні на перший план виходять питання подання позовів щодо визнання неправомірними рішень Фонду гарантування вкладів щодо продажу активів банків. У нас зараз 446 позовів щодо визнання недійсними як рішень дирекції ФГВФО, так і договорів щодо укладення угод із продажу активів банків», — розповів ЗМІ у грудні 2020 року заступник директора-розпорядника Фонду Віктор Новіков.
По 260 позовах уже є позитивні для Фонду рішення, але є й негативні. В основному негативні рішення — їх 21 — стосуються великих і дуже великих кейсів, це пули кредитної заборгованості банків «Дельта», «Фінанси та кредит», «Надра» тощо. Проте серед цього 21 рішення є одне, що може зруйнувати всю систему NPL-ринку. І стоїть за всім цим саме Костянтин Жеваго, який чи не вперше в Україні хоче провернути «подвійний кидок» вкладників банку: спочатку довівши до плачевного стану власну фінансову установу, а потім намагаючись зруйнувати всю систему продажу проблемних активів.
Йдеться про одіозне рішення Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року, яким визнано недійсними результати електронних торгів із продажу пулу активів низки банків на 18 млрд грн. Більшого боргу «не продавав» ніхто й нікому за всі часи незалежності України. Та й Фонд отримав рекордні для себе 850 млн грн. Цю справу №910/5251/20 було порушено за позовом ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн». Основними підставами для визнання недійсними торгів позивачі визначали порушення формування початкової (стартової) ціни активів неплатоспроможних банків, які були виставлені на продаж, та недотримання принципу об`єднання активів. Абсолютно надумані підстави, які жодним чином не стосувались ані банку, ані фінансової установи, що викупила цей борг, ані самих позивачів, бо вони якраз і виступали боржниками за «викупленими» зобов’язаннями. Тим більше що продаж активів неплатоспроможних банків, щодо яких останні є боржниками та кредиторами, аж ніяк не впливає на можливість погашення кредиторських вимог позивачів, а також на його обов’язки як боржника за кредитними договорами. І якщо читати поміж рядків, то виходило, що суд було розпочато поплічниками Жеваго виключно з єдиною метою: зруйнувати всю систему продажу проблемних активів, щоб узагалі не відповідати за будь-якими боргами свого колишнього банку.
Тим не менш у результаті досить швидкого розгляду судом все одно були визнані недійсними електронні торги та їх результати, а також договір відступлення права вимоги, укладений 6 грудня 2019 року між ПАТ «БАНК «Фінанси та кредит» і ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста». Про скандального суддю Сергія Стасюка, який виніс це резонансне рішення, вже неодноразово писалося в ЗМІ. Але навіть початок дисциплінарної справи у Вищій раді правосуддя проти нього навряд чи заспокоїть чиновників ФГВФО. Адже якщо це рішення «встоїть» у Північному апеляційному господарському суді, то це означатиме цілковиту руйнацію всієї системи торгів з продажу проблемних активів і, як наслідок, фактичне припинення діяльності Фонду. Адже це перша справа з таких підстав, аналогічна судова практика у Фонду гарантування відсутня, а тому її результати буде застосовано при розгляді всіх подібних судових справ.
Враховуючи вищевикладене, результати розгляду даної справи матимуть не лише резонансний аспект, а й глобальні наслідки для банківської системи України.
