Від столиці до столиці
Це нині Коростень - звичайне провінційне містечко (близько 65 тис. мешканців), відоме лише своїми гранітами та форфором (який залишився у минулому), а колись це була столиця могутнього слов'янського племені древлян - Іскоростень - місто, яке конкурувало із самим Києвом.
Мабуть усі чули легенду про те як Ігор ходив у Іскоростень за даниною. Ті хто не чули, мабуть наш сайт не читають. Але все рівно нагадаю. Отже у 945 році древляни були васалами Києва й платили Великому київському князю данину. Князем у Києві на той час був Ігор. Так от він зібрав данину із древлян й уже думав повертатись, але щось його переклинило - вирішив зібрати ще й знову привів свою дружину під стіни Іскоростеня. У Іскоростені в той час княжив Мал (Ніскиня). Не сподобалась древлянському вождю така жадоба. Зібрав він значне військо і розбив Ігореву дружину. Великий князь потрапив у полон. За наругу над слов'янськими звичаями (якою була подвійна данина) Ігоря стратили - нахилили до землі молоді берези, прив'язали до них князя за ноги і відпустили...
Мал, як переможець, вирішив одружитись із вдовою Ігоря - Ольгою (майбутньою святою). Та сильно губу розкатав. Ольга прийшла до древлян із великим військом і захопила Іскоростень. В полон потрапив і Мал, який ймовірно там і сконав. Нині Мал - герой Коростеня. Йому навіть пам'ятник поставили. А Ольга, кажуть, купалася в Іскоростені в річці Уж. Там навіть її купальні збереглися, але мені в це слабо віриться. Як не віриться і в ще одну легенду, відповідно до якої Ольга взяла у кожного мешканця міста від хати по голубу і горобцю, а потім прив'язала їм до хвостів підпалені віхті і відпустила. Й понеслись до охоплені полум'ям птахи до своїх гнізд. І згорів Іскоростень.. Брєдок, звичайно - уявіть собі, чого б це підпалена пташка кудись цілеспрямовано летіла.
У 10 столітті Іскоростень втратив свої столичні повноваження, а у 1239 році його зруйнували війська монголо-татар. Місто звичайно відродилося, але більшого значення, ніж центр волості, воно до початку 20 століття не мало.
У 1902 році тут проклали залізницю. Місто перейменували на Коростень і воно почало розвиватись як потужний залізничний вузол. Але Світова війна та революція на деякий час припинили цей розвиток.
У період війни, яку більшовики пізніше назвали громадянською, Коростень постійно переходив із рук в руки. А у лютому 1918 року він навіть один та два дні виконував функції столиці, адже тут засідала вигнана із Києва Центральна Рада. Тут навіть затвердили гербом України тризуб. О як.
Укріпрайон та об'єкт "Скеля"
Ще у древлянські часи у Коростені, у гранітній товщі існували печери, які використовувались мешканцями для різних потреб. Згадали про ці печери у 20 столітті, у 1935 році - їх вирішили використати для майбутньої підземної фортеці, якою став командний пункт 5 військового округу та Коростенського укріпрайну.
Будівництвом керував генерал-лейтенант інженерних військ Дмитро Карбишев. Тривало воно три роки. Детальна інформація про бункер, в якому мав перебувати сам Сталін (його інколи навіть називають бункером Сталіна) є у Вікіпедії, тому не буду повторюватись. Скажу лише, що нині у бункері працює музей (досить цікавий, як на мене) облаштований силами ентузіастів.
Картопля - другий хліб, або фестиваль дерунів
Коростень розташований у зоні мішаних лісів (історична область Полісся), ну а на Поліссі, ні для кого не секрет, головною сільськогосподарською культурою є картопля. Її навіть називають другим хлібом. Але мені здається такої помилки робити не варто - колись ірландці деж так вважали, й за цю помилку поплатились Великим картопляним голодом, який скоротив населення острова на чотири мільйони. Не жарти. Але Полісся все таки не острів, і нині не середина 19 століття, тому нічого подібного поліщукам не загрожує.
А хто її не любить, ту картоплю? А особливо деруни. І нехай це білоруська національна страва, але й в Україні її дуже шанують. Особливо в західних та північних регіонах, і, чи не найбільше, в околицях Коростеня. Тому й проводять тут щороку у вересні фестиваль дерунів.
Якщо чесно, то деруни - це лише привід для організації кулінарного фестиваля, бо шашликів, наприклад, тут більше ніж дерунів. А скільки ковбас і всього-всього. А ще сільськогосподарська ярмарка... Але і дерунів дуже багато. свіженьких, прямо із пательні. Не знаю скільки їх тут видів. Я скуштував три - на більше не вистачило сили.
На фестиваль приїздить натовп народу. Не лише із Житомирської, а із сусідніх областей. В парку Островського - дуже красивому і комфортному, як для совдеповського провінційного парку, яблуку ніде впасти. Ходять, сидять, танцюють... В об'єкт "Скеля" цього дня потрапити проблематично - потрібно записуватись заздалегідь. У кафешках всі місця зайняті, так само, як і на березі Ужа, та на камінні, де міщани розкладають свої пікніки.
Молодці коростенчани. Це ж треба так професійно спрацювати зробивши свій фестиваль відомим на всю країну. Як для провінції - це дійсно щось. Словами не переказати. Подивіться краще світлини у фотогалереї.
Текст та фото Романа Маленкова, УН
