Доки законодавці розвинених західних країн готують та приймають нові антипіратські закони, а інтернет-користувачі протестують у мережі та оф-лайні, - дехто зважився на радикальний крок. У Швеції зареєстровано нову релігію – копімізм (від англ. copy me — «копіюй мене»). Вона зареєстрована як «Місіонерська церква копімізму» і становить спільноту людей, що виступають за вільний файлообмін та вважають обмін знаннями священним. Догматами новоствореної «церкви» є:
1. Усе знання для всіх.
2. Пошук знань – священний.
3. Обмін знаннями – священний.
4. Копіювання – священо.
Священною для послідовників копімізму є також комбінація клавіш Ctrl+C та Ctrl+V.
Звісно, насправді копімізм релігією не є і бути не може. Релігія за визначенням є способом спілкування із божеством (хто б що не уявляв у якості божества). Наскільки можна судити із інтернет-повідомлень, копімізм – це симетрична відповідь на антипіратські кампанії та законодавства деяких держав. Віднині кожен, кого переслідуватимуть за інформаційне піратство, може послатися на свої релігійні переконання – копімізм. І висунути зустрічну претензію щодо релігійної нетерпимості. Той, хто придумав копімізм, безумовно, має талант, смак та неабияке почуття гумору. Усе прогресивне людство мало б записатися у копімісти. Якби для цього не треба було зрекатися християнства (ісламу, іудаїзму, буддизму і т.п. на свій вибір). Як відомо, неможливо сповідувати дві релігії одночасно.
З іншого боку, християни, наприклад, і так можуть копі-пастити із чистою совістю. Гріх займатися плагіатом (красти). Розповсюдження ж інформації можна прирівняти до проповіді, котра сама по собі у жодному разі не є чимось осудним. Якщо проповідувати неосудні, із точки зору Закону Божого, речі. Звісно, кожен має право отримувати платню за свою роботу. У тому числі інтелектуальну і творчу. Але т.зв. «авторське право» передбачає, що людина отримує гроші, так би мовити, двічі. Спершу вона пише програму (книгу)/знімає фільм (кліп)/записує музику. Отримує гроші від замовника/видавництва/кіно- чи телепрокату. Отримує те, про що домовлялася, підписуючи контракт. А потім вимагає, щоб їй платили ще й усі інші. Це я б купила хліба, захотіла поділитися із рідними чи нужденними – а виробник висував би мені та їм претензії. І вимагав ще раз заплатити за хлібину. Чи не абсурд?
«Авторським правом» пестується пристрасть зовсім уже нездорового срібролюбства. Як мінімум. Недобре це.
Звісно, для будь-якого суду у будь-якій розвиненій країні аргумент «Я – копіміст» звучатиме більш переконливо, ніж «Я – християнин». На християнство, а також на елементарний здоровий глузд, там давно уже ніхто не зважає.
P.S. Цікаво, що буде, якщо хто-небудь по-справжньому сприйме нову релігію всерйоз. І почне розробляти не лише вчення, але й уявлення про божество, і культ, і т.д. От як має виглядати відправлення культу копімізму?..
Надія Моклюк,
