Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.
Християнська мораль чітко наголошує про допомогу потребуючому:
«Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього» (Мт 5:42).
Але часто творити милостиню зі спокійною душею нам заважають факти про шахраїв, які тільки видають себе за бідних та знедолених, а насправді є професійні прохачі, які заробляють на користь злочинного угрупування.
Так у душу закрадаються сумніви та питання допомагати, чи ні?
Адже зароблені важкою працею гроші можуть піти шахраям на погані справи.
В цьому питанні нам допомагає Дідахе – вчення дванадцятьох апостолів, де сказано:
«Нехай запотіє милостиня твоя в руках твоїх, перш ніж ти взнаєш, кому даєш.»
Цей вислів, який нагадує нам, що повинні добре обдумати, кому допомагати часто підкріплює наш сумнів, адже в сучасному світі шахраї вдаються до різноманітних хитрощів, аби заволодіти нашими грішми.
Цю думку доповнює Св. Василій Великий, який каже:
«Потрібен досвід, щоб розрізнити істинно того, хто потребує і просить за докором. І хто дає пригніченому бідністю, той дає Господу... а хто позичає всякому мимохідцю, той кидає псові, який докучає своєю безв'язністю.»
Милостиню слід творити обдумано та розважливо. Найкраще допомагати тим, хто дійсно цього потребує.
В тій же Дідахе трішки вище говориться:
«якщо хтось візьме в тебе щось твоє, не вимагай назад, бо Отець хоче, щоб всім було роздано від дарів кожного».
Бачимо, що християнство вчить нас не прив’язуватись до матеріальних речей, а пильнувати свій зв'язок з Богом.
Милостиня - це прояв християнської любові до ближнього, який перебуває у скрутному становищі.
Справжній християнин розуміє все, що він має не належить йому, а отримано від Бога і з цього випливає, що даючи милостиню ми даємо не як «господарі», а як «розпорядники» того, що належить Богу.
Отож, милостиня - це прояв любові до ближнього не на словах, а на ділі.
Звичайно, відверто п’яним людям наша милостиня може піти на шкоду, адже велика ймовірність, що гроші підуть на алкоголь.
Але, можна допомагати не тільки грошима, а і їжею та одягом.
Хоча ми не повинні задавати собі питання, що буде з нашими грошима, тут важливий сам факт прояву милосердя через милостиню.
Старозавітний цар Соломон наставляє:
«Не відмовляй у благодіянні нужденному, коли рука твоя в силі зробити його» (Притч. 3:27)
Слід розуміти, що величина милостині не так важлива, як намір, з яким ми її творимо.
У священному Писанні Христос дає чіткі настанови про те, як слід творити милостиню:
«Дивіться, не робіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас, інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. Отже, коли чиниш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди.
Поправді кажу вам: вони вже отримують свою нагороду. У тебе ж, коли чиниш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права, щоб милостиня твоя була потайною; і твій Отець, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6:1-4).
Отже, як бачимо, основне правило милостині це не показовість, а таємничість.
Саме цього і бракує сучасному суспільству, коли все робиться на показ – для задоволення свого марнославства.
Згадаймо Святителя Миколая Мирлікійського, який дав нам приклад таємного творення милостині.
Безсумнівно бачимо, що творити милостиню потрібно обов’язково, але підходити до цієї справи слід обдумано та виважено.
І навіть, якщо когось обдурять, то варто розуміти, що зі своєї сторони ви зробили справу милосердя, яку належить робити християнину, а той, хто обдурив буде відповідати перед Богом.
Можливо тих декілька гривень і не змінять ситуацію прохача, але для себе можна буде сказати, що виконав заповідь милосердя і залишився християнином.
Потрібно допомагати всім, хто до тебе звертається.
