Катцвінкель, туди й назад

Батько моєї дружини, Микола Васильович Кривошей, мав 14 років, коли потрапив під вивезення на примусові роботи до Німеччини. Це сталося восени 1941 року, невдовзі після того, як німецькі частини окупували Дніпропетровщину разом з його рідним селом Лозоваткою.

 

На примусових роботах у руднику він перебував три роки і сім місяців. Після того як наприкінці війни американці передали його та багатьох інших українських остарбайтерів совітам, він - правдами й неправдами - зумів повернутися.

 

Ми про це, можливо, ніколи й не знали б, якби у 1990-х роках німецький уряд не почав виплачувати колишнім остарбайтерам компенсації. Я пишу "ми про це ніколи не знали б" тому, що Микола Васильович за звичкою уникав розповідей про той час. Радянська система завжди ставилася до колишніх остарбайтерів з підозрами, свого часу прирівнявши їх до "зрадників батьківщини", щойно після її розпаду вони заговорили про свої поневіряння значно вільніше.

 

Та навіть і в, так званій, незалежній державі, вже після 1991-го, ніхто з ними особливо не рахувався. Пам'ятаю, тесть розповідав, як мусив збирати всілякі довідки і чого це йому коштувало. "А может вы туда добровольно сбежали, к немцам?" - визвірялося на нього якесь товстопике чиновницьке мурло. "Знав би, що ви такі понароджуєтеся - втік би від вас добровільно", - сказав на це Микола Васильович.

 

Він помер у лютому 2004 року. За кілька років перед тим він розжився німецькою грошовою компенсацією, що становила 5 тис. дойчмарок. Але тут я хочу розповісти про інше.

 

Коли 2005 року ми з дружиною приїхали на цілий рік до Берліну, то відразу ж вирішили, що за першої нагоди відвідаємо місця, в яких наш батько провів роки війни. Це потрібно було не йому, неживому, а нам. З офіційних листів, висланих до нього з Німеччини під час процедури з компенсацією, випливали дві назви: Катцвінкель і Зіґен.

 

Недовгий пошук за допомогою поштового індексу та інтернету дав цілком однозначний результат: Райнлянд-Пфальц, найпівнічніший географічний виступ. У листопаді 2005 року ми за люб'язної підтримки нашого друга, німецького поета Ганса Тіля, його ж, Ганса, автомобілем вирушили до Катцвінкеля.

 

Підготовлені місцевим краєзнавцем джерела свідчать про те, що промислове видобування залізної руди в Катцвінкелі налічує кілька сотень років (починаючи з ХVI ст.) і остаточно вичерпало себе у 1963 році. З того часу рудник закрито. Але ж мусять бути сліди, нітрохи не сумнівалися ми. І ми їх знайшли.

 

Але спершу було паркування нашої машини у майже безлюдному, трохи наче вимерлому селі. І насторожене вдивляння в наш бік місцевого мешканця, чоловіка вже досить похилого віку. Ганс вирішив іти напролом і заговорив до нього перший: "Вони приїхали з України. Її батько підлітком працював десь тут під час війни. Ви щось про таке знаєте?".

 

Старий похитав головою і дещо невпопад відповів: "З України? Тут у нас тепер вистачає поляків. Вони живуть отам". Він невизначено показав кудись рукою. "Ні, нас не цікавлять місцеві поляки, - продовжував Ганс, - нас цікавлять остарбайтери часів війни". Старий назустріч не йшов. "Тут не було остарбайтерів, - сухо сказав він. - Тільки військовополонені. Англійці, французи".

 

Ганс махнув рукою і спересердя пішов геть. Ми намагалися ще про щось дізнатись, але старий виразно не був налаштований на діалог. Слідом за Гансом ми піднялися на пагорб. Поруч із сільським цвинтарем було зведено монумент загиблим у руднику гірникам. Інша меморіальна таблиця згадувала про англійських і французьких полонених Другої світової війни. Нікого іншого згадано не було. Забуто - і квит.

 

З-поза цвинтарної огорожі вийшла літня жінка і попрямувала попри нас. Ми почали розпитувати її. "Так, були, - сказала вона. - Зі Сходу також були. Мешкали в бараках, он там". Але нічого більше розповідати не стала і пішла від нас. "Вони воліють говорити про військовополонених, - сказав Ганс. - І зрозуміло чому. Військовополонені, та ще й західні - це ж красиво. Ніяких злочинів, ніякого нацизму. Просто війна. А на війні як на війні".

 

Ми пригадали, як Микола Васильович Кривошей іноді кричав уві сні. Підліток, фактично дитина, закинута на дно шахти і приречена з дня на день тяжко відпрацьовувати власне животіння. Нашому синові було тієї миті вже 19, але в мені серце зупинялося від думки, що його колись могла би спіткати така біда. А Миколі Васильовичу й 18-ти ще не було.

 

"Найгіршим з наглядачів, - розповідав він, - був один товстун. Він завжди приносив із собою велику скибку хліба з мармеладом і поїдав її на наших очах. Дуже сильно на нас кричав, верещав просто-таки. І ми його найбільше боялися".

 

Чому мені зненацька пригадалася саме ця оповідь?

 

Коли ми опинилися внизу і підійшли до Гансового автомобіля, знову з'явився той старий. Він закликав нас до себе в дім і запропонував купити краєзнавчу брошуру про Катцвінкель, якої був автором. Оце так! Виявляється, це й був той самий місцевий краєзнавець, завдяки якому ми попередньо вже дещо дізналися з Інтернету.

 

"Так, остарбайтери, - сказав він. - Були, так. Тепер я пригадую". Він був тоді дитиною і не може пам'ятати надто багато. Але от зараз, після зустрічі з нами, він трохи понапружував пам'ять і таки дещо згадав: "Мій батько мав звільнення від фронту, тому що працював гірником на тому ж нашому руднику. Звичайно, всіх тих остарбайтерів годували погано і мало, так що вони ледь волочили ноги, робота ж тяжка.

 

Іноді батько посилав мене, малого, до котрогось із них зі скибкою хліба з мармеладом. Тільки дивись не засипся, казав мені батько, роби все обережно і непомітно, бо якщо тебе на цьому впіймають, то йти мені за кару на фронт і точно на Східний".

 

Яка зворушлива історія, думалося мені не без жовчі. І знову хліб, і знову з мармеладом. Ми купили у старого брошуру і вислухали ще якісь історичні дані про рудні промисли та перші згадки Катцвінкеля в офіційних документах.

 

Коли ми виїжджали з села, западав перший присмерк. Наприкінці листопада темніє досить рано. У такі години багато-багато років тому Микола Васильович Кривошей перебував десь тут, але дуже глибоко під землею, він навантажував тачки породою і тяжко уривчасто дихав. Я знаю це дихання, я його чув. 

 

Юрій Андрухович

УП


09.05.2011 Юрій Андрухович 1537 0
Коментарі (0)

08.06.2024
Вікторія Косович

Робота рятувальників займає одну з ключових ролей у забезпеченні добробуту суспільства, адже від їхньої оперативної реакції залежить найцінніше — людське життя. Про виклики героїчної професії у час повномасштабної російсько-української війни, журналістка Фіртки поспілкувалася з речницею Головного управління ДСНС в Івано-Франківській області Христиною Перцович.

2025 1
31.05.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поїхала до Погінського монастиря Успіння Матері Божої, де поспілкувалася з отцем Антонієм Яремчуком, ЧСВВ (Чин святого Василія Великого) — вислуженим ігуменом монастиря.  

1364
17.05.2024
Тетяна Дармограй

На Івано-Франківщині з вівторка, 14 травня 2024 року, довелось знову вдаватись до відключень світла. Причиною є наслідки системних російських обстрілів енергетичної інфраструктури України, а також холодна погода у травні.   

5190
10.05.2024
Тетяна Дармограй

Хто з військовозобов'язаних може перетинати кордон під час воєнного стану, чи вплине новий закон про мобілізацію на правила перетину, як військовозобов'язані гинуть при спробі нелегально перетнути кордон та як карають порушників кордону, розповідає Фіртка.

14844 10
30.04.2024

Будівельна компанія «ND Group Development» запрошує вас стати майбутніми власниками унікального комплексу преміумкласу. Водночас власний будинок мрії стає ще доступнішим. Адже при покупці з 30 квітня 2024 року до 15 травня 2024 року можна отримати знижку 3%. 

3530 1
29.04.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з серцево-судинним лікарем-хірургом Андрієм Судусом про причини раптової серцевої смерті, операції на серці, як війна вплинула на кількість захворювань, чи "молодіють" хвороби серця та як запобігти їхньому розвитку загалом.

3360

Війна росії проти України зірвала всі маски, і нарешті весь світ побачив жорстокість росіян, які використовують всі методи задля поневолення українського народу. Одним із цих інструментів є російське православ’я — а саме РПЦ з їх філією в Україні УПЦ МП.  

1229

Війна росії проти України змінила наше життя до невпізнаваності, а звірства росіян над українцями змусила багатьох хлопців і дівчат, серед яких чимало християн, взяти до рук зброю і захищати свій народ.  

2589

Доволі часто можна зустріти згадку про так званого «пасхального зайця» в сучасній масовій культурі (фільми серіали, листівки, гіфки). Отож, яке відношення має кролик/заєць до Пасхи?

2569

Спорт — це не просто змагання, це мова, яку розуміють усі. І Україна використовує її, щоб розповісти світові про свою силу та прагнення до перемоги.

3034
14.06.2024

Причин швидкого набору ваги може бути багато. Це може бути спричинене зміною способу життя або ж вказувати на серйозні проблеми зі здоровʼям.

311
08.06.2024

У Богородчанах на Івано-Франківщині з вересня 2024 року відновить роботу місцеве тепличне господарство, що простоювало вісім років.

1465
04.06.2024

Перекуси повинні бути корисними, поживними та здоровими. Це своєю чергою допоможе залишатися в тонусі та бути продуктивними.  

1237
17.06.2024

Монастир Успіння Матері Божої — чинний чоловічий греко-католицький монастир Чину Св. Василія Великого у селі Погоня.   

715
13.06.2024

Вознесіння Спасителя — це один із великих Господських празників літургійного (церковного) року.

441
09.06.2024

Війна змусила багатьох замислитись, чому Бог допускає таку страшну ситуацію в Україні?  

623
04.06.2024

Нерідко молодь стверджує, що можна вірити в Бога, втім не ходити до храму.  

974
13.06.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

21905
17.06.2024

Івано-Франківська ОВА посіла дев'яте місце у рейтингу.    

400
12.06.2024

Більшість українців — 63% — вважають, що критика окремих дій влади має бути або бути в конструктивних рамках, які б не розхитували ситуацію в країні (50%).  

457 1
08.06.2024

Більшість українців віддають перевагу демократичній системі, аніж сильному лідерству.

913 1
04.06.2024

Питання розбудови демократичних інституцій залишається одним із пріоритетів для українців. Адже понад 90% громадян віддають перевагу демократичній системі, аніж сильному лідерству.

714