Єдиний житель високогірного села Микола Дячук воду отримує з струмка і не платить "комуналку".
Карпатське село Верхній Присліп вважається одним з найбільш високогірних населених пунктів в Україні – воно розташоване на вершині гори Біла Кобила в Верховинському районі Івано-Франківської області на висоті 1350 м.
В селі всього чотири будинки, але живе там тільки одна людина – коваль і дроворуб, 54-річний Микола Дячук.
"Сегодня" дізналася у карпатського робінзона, як йому живеться на висоті 450-го поверху і чому він не хоче назад в цивілізацію.
Микола каже, що залишився єдиним жителем в селі, після того як решта селян або померли, або виїхали з Присліп. Каже: "Двоє моїх сусідів, досягнувши, так би мовити, повноліття – їм перевалило за 85, – померли, ще двоє переїхали в інші місця".
Однак Дячук розповідає, що не нудьгує.
"У мене тут є кінь, але я ласкаво називаю його "Коником", хоча насправді його кличка – Голуб, – розповідає горець. – А є у мене і кабанчик на ім'я Іван Петрович. Правда, на зимові свята не стане Петровича – заколю. Ну і пес Ракс ще – з ними не занудьгуєш".
Дячук людина сімейна, але рідня живе окремо.
"Є у мене і дружина, і син з дочкою, – ділиться Микола, – але вони живуть окремо. Дружина – на 600 метрів нижче Присліп оселилася".
З розваг у робінзона є телевізор і радіо, але він їх не дуже жалує, каже, новини погані.
"Ось недавно чув в новинах, як хтось познущався над старенькою. Добре, думаю, що я живу високо, – жартує Дячук. – До мене злодії полінуються лізти. Принаймні ніяких посягань на моє житло ніколи не було (від найближчого великого селища відстань – близько 8 км)".
Тому більшість новин Микола дізнається, коли спускається з гір, раз в тиждень.
"А ще у мене невеличкий город, вирощую на ньому картоплю. Більше нічого тут не дає урожай через специфіку ґрунту. Але це не біда – в лісі збираю брусницю, малину, чорницю та інші ягоди. Є балонний газ, на ньому готую їжу – розповідає нам Дячук. – На життя не скаржуся, хоч немає ні пенсії (ще не досяг пенсійного віку), ні офіційної роботи. Але і не шикую, як деякі депутати в Києві". Микола каже, що його будинок – це батьківська хата, збудована більше 100 років тому, в 1906-му. "Будинок будували ще прадіди. В будинку дві кімнати і коридор. За сто років продірявився дах, хотілося б підремонтувати її, але з грошима складно. Може, мені допоможе місцева влада знайти будматеріали за доступними цінами", – поскаржився Дячук.
Дячук каже, що тільки радий тому, що живе далеко від міст. Йому не докучають шум машин і мітингів.
"З мого вікна пів-України видно! А вище тільки Бог! – Хвалиться "робінзон". – Та й вода у мене найчистіша – в будинок по трубі прямо зі струмка тече. "Комуналку" теж не плачу, тільки за електрику близько 50 грн в місяць – ось і всі витрати".
З гір Дячук спускається рідко – раз на тиждень в магазин. І завжди в компанії зі своїм конем Голубом.
"Він завжди радий нашим походам, – каже Микола. – Приходжу його годувати, а він відразу починає усміхатися".
Відлюдником Микола себе не вважає, каже, що жоден день не обходиться без туристів.
"Приходять, цікавляться, я навіть завів зошит відвідувачів, записую телефони, – розповідає Дячук. – А бувало, приходили шукачі скарбів, хотіли золото Довбуша відрити. Адже, за легендою, скарби знаходяться десь тут...".
На питання про те, як пройде черговий день в його житті, Дячук відповідає так: "Так ось вже мужики прийшли, треба буде їх конячок підкувати. А взагалі, дрова пиляю, але з дозволу лісгоспу".
