Як я не став міліціонером

Немає нічого особливого в тому, що кожна людина з раннього дитинства хоче стати кимось. Напрямок такого фантазування, звичайно ж, залежить від виховання чи його відсутності, від обставин, в яких дитина зростає і т. д., і т. п. І багатьом таки вдається реалізувати у дорослому житті свої дитячі мрії. Мені не вдалось. І ось тепер, на схилі життєвого шляху, я іноді думаю над цією загадкою: чому ж я не став…

Першим з такого типу моїх бажань було стати міліціонером. Мій батько був міліціонером, але його я не пам’ятаю. Він мене, як казала мама, після їхнього розлучення навіть кілька разів забирав з дитячого садка на прогулянки, але я його все ж не запам’ятав. З садочку запам’ятав тільки перше кохання – коли я ловив для дівчинки, що мені сподобалась, метелика так завзято, аж розбив до крові коліно. Запам’ятав першу образу – коли в поліклініці мені зашивали коліно без будь-яких знеболювань, я терпів, щоб бути мужнім і витривалим, як батько, а медсестра цього не лише не оцінила, але й сказала іншій: «якесь придуркувате – не плаче, не кричить». Запам’ятав теж перший секс – коли в пообідній «сонний час» у своєму дитсадівському ліжечку я мастурбував з думкою про те, що ця дівчинка за метелика і мої страждання тепер повинна мене поцілувати. А от батька не запам’ятав. Може тому й не проміняв згодом свою середню «школу хулігана» на Школу міліції.

До того ж з роками приходили й інші спокуси. Ще у молодший шкільний період я хотів співати так, як Кріс Норман. У журналі «Ровесник» тоді саме була гнучка платівка з двома шляґерами групи «Смокі», я послухав і вирішив – о, я теж буду музикантом. Але наступного дня на уроці музики мене не записали у шкільний хор, бо як виявилось, у мене немає ні слуху, ні голосу. Про що я забув до старшого шкільного віку, коли прилучився до новоствореного ВІА, котрий після кількох репетицій почав грати на танцях у місцевому Будинку культури. Я грав на бас-гітарі. Але недовго. Десь на третій чи четвертий виступ хтось вимкнув бас-гітару з розетки підчас виконання одного шлягеру, а я й не помітив і надалі «лабав», як Кріс Норман. Більше мене не запрошували. Та я й сам й вже більше не намагався стати музикантом.

Переїзд до Львова і початок студентського життя принесли нові бажання. Я ніколи не хотів бути спортсменом, настільки не хотів, що шукав будь-яких способів, аби уникнути занять з фізкультури у Політесі. З цією метою я навіть записався на секцію боксу. На першому занятті секції нас змусили оббігти Стрийський парк, щоб розігрітись і приступити до теоретичної частини та перших вправ. Не зважаючи на всі мої зусилля

і бажання проявити себе з кращої сторони, я прибіг останнім, коли заняття вже закінчувалося. Отже, теоретичну частину і перші вправи пропустив. На другому занятті я свідомо пропустив пробіжку і приступив зразу до вправ. У спаринг-партнери мені поставили якогось на голову вищого садиста з архітектури, котрий відразу ж зацідив мені кулаком у ніс. В голові мені запаморочилось, виступили сльози, я розізлився і почав люто махати руками, як вітряк. Другий точний удар в ніс звалив мене з ніг. Йдучи петляючи в роздягалку я ухвалив життєво важливе рішення: та ну нах, краще вже фізкультура. Так я не став боксером.

Вже з молоду в мене було добре розвинуте почуття прекрасного: коли я дивився на себе в дзеркало, то не міг стриматися від захоплених вигуків: блін, який пацан! Після таких констатацій абсолютно очевидним здавалося, що в найближчому майбутньому мені вдасться спокусити якусь доньку професора, партійного бонзи чи генерала, одружитися з нею і до кінця жити ні чим особливо не переймаючись за рахунок багатих батьків моєї, закоханої в мене по вуха, дружини. Однак, із незрозумілих мені причин найближче майбутнє чомусь не приходило.

Воно довго не йшло, а я швидко почав лисіти, а відтак з відчаю почав бухати і піддаватися нігілістичним настроям, які зовсім не пасували радянському студентові. Зрозуміло, що в такій атмосфері мою увагу швидко привернули різні неформали: хіпі, панки. І в якийсь момент я вирішив: буду, як вони, не хочу бути сраним інженером-електроенергетиком, буду волочитися безцільно містом, байдикувати, слухати західну музику і що там ще вони роблять. Але потім спохопився -–як я буду хіпі, коли я вже майже лисий? Може панком? Як би там не було, в певний момент я поголився на лисо, на джинсах-варьонках написав червоною фарбою: nofuture, на шию повішав велику чорну шнурівку з маминого осіннього чобота і так приперся на пари. Правда, момент вибрав невдало, бо саме того дня туди ж приперлася перевірка з інститутських органів та комсомольської організації – записували всіх лисих і патлатих. Наш комсорг глянув на мене осудливо і співчутливо запитав: «Хочеш в армію?». Так я і не став неформалом.

Та в армію все ж потрапив, з четвертого курсу. Але навіть там із бажаннями не склалося. Я хотів служити в стройбаті, від старших хлопців я чув багато хорошого про цю шляхетну і корисну службу. Та через невблаганні обставини загребли мене у Внутрішні війська, в легендарний тоді Ростовський конвой. Там вибір побажань був невеликий: або стати нормальним вевешником-козлом, або опинитися на нарах і негайно бути «отпєтушонним» однокамерниками. Ну що ж – ухвалив я чергове життєво важливе рішення – роль козла не почесна, але дає шанс вижити. В короткий час я став настільки хорошим вевешником-козлом, що замполіт батальйону капітан Афонін навіть запропонував мою кандидатуру на звільненого комсорга батальйону. Це була мрія, а не посада: звільнений від щоденних обов’язків солдата-строковика, самостійний вихід в місто для участі у нарадах комсомольців району, міста і області. У ніч перед ухвалою командуванням відповідного рішення я не міг заснути – не давала ерекція, яка прокидалася при кожній фантазії: як я буду ходити в парадній уніформі по Ростову-на-Дону і підморгувати місцевим блядюжкам, чи, наприклад, як галантно подаватиму ручку генеральським доцям.

Але доля виявилась до мене жорстокою. Наступного дня замполіт з трагічним виглядом повідомив мені, що інший «козел» - справжній, сука, козлище – підчас бойового завдання не відповідно поставився до своїх бойових обов’язків, в результаті чого автозак із засудженими заїхав у канал. Караул встиг врятуватися, а от чотири зеки втопилися. Та й хрін з ними, з зеками, але втонув теж один автомат Калашникова, який потім три дні шукав весь полк по берегах і аквалангісти на дні. Не знайшли. За таких обставин – вирішило командування – коли потрібно підвищувати дисципліну в полку, солдат-строковик не може займати таку поважну посаду. От так я і не став звільненим комсоргом конвойного батальйону.

Тож півтора року возив у спец-вагонах та спец-автомобілях зеків і слухав уважно їхні драматичні історії про те, хто ким хотів бути, і як в результаті опинився отут. Під кінець служби я вже не хотів ніким бути, аби лиш повернутися додому. За іронією долі виникла ще раз реальна нагода стати міліціонером. ВВешників з хорошою репутацією рекрутували в міліцію для проходження служби у «столиці нашої батьківщини» Москві. І тут на мить знову перед очима мені пролетіли, як в казці, кремлівські зорі, зірки на погонах, ГУМ і ЦУМ, Красная площа, розбещені генеральські доньки і ненаситні дружини молодих офіцерів. Ех, житуха.

Але була одна проблема – я вже позбувся дитячих бажань. От так я і не став міліціонером.


Коментарі (1)

НИК 2018.09.14, 19:38

се вже подібно на правду

21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

673
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

639 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

2122 1
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1308
12.06.2025
Тетяна Дармограй

У першому півріччі 2025 року мобілізацію на Івано-Франківщині проводили з використанням нових електронних систем та оновлених процедур. Які зміни в мобілізації діють та що ще планують удосконалити, розповідає Фіртка.

7070
10.06.2025
Павло Мінка

Калуш зіткнувся з енергетичною та екологічною кризою — мільйонні збитки та виснаження підземних вод загрожують питному водопостачанню міста.  

1955

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

409

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

293

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

895

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

1003
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

930
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

669
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1727
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7097
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

575
13.06.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3603
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3776
20.06.2025

Генеральний директор-художній керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Ростислав Держипільський розповів про трансформацію глядацької аудиторії за роки його керівництва.  

3712
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

425
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

868
16.06.2025

Більше довіряють Президенту мешканці Заходу — серед них 73% довіряють Володимиру Зеленському проти 61-63% в інших регіонах.  

1096
15.06.2025

На думку прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, протистояння між Ізраїлем та Іраном переростає в повномасштабну війну в регіоні.  

476