Як я не став міліціонером

Немає нічого особливого в тому, що кожна людина з раннього дитинства хоче стати кимось. Напрямок такого фантазування, звичайно ж, залежить від виховання чи його відсутності, від обставин, в яких дитина зростає і т. д., і т. п. І багатьом таки вдається реалізувати у дорослому житті свої дитячі мрії. Мені не вдалось. І ось тепер, на схилі життєвого шляху, я іноді думаю над цією загадкою: чому ж я не став…

Першим з такого типу моїх бажань було стати міліціонером. Мій батько був міліціонером, але його я не пам’ятаю. Він мене, як казала мама, після їхнього розлучення навіть кілька разів забирав з дитячого садка на прогулянки, але я його все ж не запам’ятав. З садочку запам’ятав тільки перше кохання – коли я ловив для дівчинки, що мені сподобалась, метелика так завзято, аж розбив до крові коліно. Запам’ятав першу образу – коли в поліклініці мені зашивали коліно без будь-яких знеболювань, я терпів, щоб бути мужнім і витривалим, як батько, а медсестра цього не лише не оцінила, але й сказала іншій: «якесь придуркувате – не плаче, не кричить». Запам’ятав теж перший секс – коли в пообідній «сонний час» у своєму дитсадівському ліжечку я мастурбував з думкою про те, що ця дівчинка за метелика і мої страждання тепер повинна мене поцілувати. А от батька не запам’ятав. Може тому й не проміняв згодом свою середню «школу хулігана» на Школу міліції.

До того ж з роками приходили й інші спокуси. Ще у молодший шкільний період я хотів співати так, як Кріс Норман. У журналі «Ровесник» тоді саме була гнучка платівка з двома шляґерами групи «Смокі», я послухав і вирішив – о, я теж буду музикантом. Але наступного дня на уроці музики мене не записали у шкільний хор, бо як виявилось, у мене немає ні слуху, ні голосу. Про що я забув до старшого шкільного віку, коли прилучився до новоствореного ВІА, котрий після кількох репетицій почав грати на танцях у місцевому Будинку культури. Я грав на бас-гітарі. Але недовго. Десь на третій чи четвертий виступ хтось вимкнув бас-гітару з розетки підчас виконання одного шлягеру, а я й не помітив і надалі «лабав», як Кріс Норман. Більше мене не запрошували. Та я й сам й вже більше не намагався стати музикантом.

Переїзд до Львова і початок студентського життя принесли нові бажання. Я ніколи не хотів бути спортсменом, настільки не хотів, що шукав будь-яких способів, аби уникнути занять з фізкультури у Політесі. З цією метою я навіть записався на секцію боксу. На першому занятті секції нас змусили оббігти Стрийський парк, щоб розігрітись і приступити до теоретичної частини та перших вправ. Не зважаючи на всі мої зусилля

і бажання проявити себе з кращої сторони, я прибіг останнім, коли заняття вже закінчувалося. Отже, теоретичну частину і перші вправи пропустив. На другому занятті я свідомо пропустив пробіжку і приступив зразу до вправ. У спаринг-партнери мені поставили якогось на голову вищого садиста з архітектури, котрий відразу ж зацідив мені кулаком у ніс. В голові мені запаморочилось, виступили сльози, я розізлився і почав люто махати руками, як вітряк. Другий точний удар в ніс звалив мене з ніг. Йдучи петляючи в роздягалку я ухвалив життєво важливе рішення: та ну нах, краще вже фізкультура. Так я не став боксером.

Вже з молоду в мене було добре розвинуте почуття прекрасного: коли я дивився на себе в дзеркало, то не міг стриматися від захоплених вигуків: блін, який пацан! Після таких констатацій абсолютно очевидним здавалося, що в найближчому майбутньому мені вдасться спокусити якусь доньку професора, партійного бонзи чи генерала, одружитися з нею і до кінця жити ні чим особливо не переймаючись за рахунок багатих батьків моєї, закоханої в мене по вуха, дружини. Однак, із незрозумілих мені причин найближче майбутнє чомусь не приходило.

Воно довго не йшло, а я швидко почав лисіти, а відтак з відчаю почав бухати і піддаватися нігілістичним настроям, які зовсім не пасували радянському студентові. Зрозуміло, що в такій атмосфері мою увагу швидко привернули різні неформали: хіпі, панки. І в якийсь момент я вирішив: буду, як вони, не хочу бути сраним інженером-електроенергетиком, буду волочитися безцільно містом, байдикувати, слухати західну музику і що там ще вони роблять. Але потім спохопився -–як я буду хіпі, коли я вже майже лисий? Може панком? Як би там не було, в певний момент я поголився на лисо, на джинсах-варьонках написав червоною фарбою: nofuture, на шию повішав велику чорну шнурівку з маминого осіннього чобота і так приперся на пари. Правда, момент вибрав невдало, бо саме того дня туди ж приперлася перевірка з інститутських органів та комсомольської організації – записували всіх лисих і патлатих. Наш комсорг глянув на мене осудливо і співчутливо запитав: «Хочеш в армію?». Так я і не став неформалом.

Та в армію все ж потрапив, з четвертого курсу. Але навіть там із бажаннями не склалося. Я хотів служити в стройбаті, від старших хлопців я чув багато хорошого про цю шляхетну і корисну службу. Та через невблаганні обставини загребли мене у Внутрішні війська, в легендарний тоді Ростовський конвой. Там вибір побажань був невеликий: або стати нормальним вевешником-козлом, або опинитися на нарах і негайно бути «отпєтушонним» однокамерниками. Ну що ж – ухвалив я чергове життєво важливе рішення – роль козла не почесна, але дає шанс вижити. В короткий час я став настільки хорошим вевешником-козлом, що замполіт батальйону капітан Афонін навіть запропонував мою кандидатуру на звільненого комсорга батальйону. Це була мрія, а не посада: звільнений від щоденних обов’язків солдата-строковика, самостійний вихід в місто для участі у нарадах комсомольців району, міста і області. У ніч перед ухвалою командуванням відповідного рішення я не міг заснути – не давала ерекція, яка прокидалася при кожній фантазії: як я буду ходити в парадній уніформі по Ростову-на-Дону і підморгувати місцевим блядюжкам, чи, наприклад, як галантно подаватиму ручку генеральським доцям.

Але доля виявилась до мене жорстокою. Наступного дня замполіт з трагічним виглядом повідомив мені, що інший «козел» - справжній, сука, козлище – підчас бойового завдання не відповідно поставився до своїх бойових обов’язків, в результаті чого автозак із засудженими заїхав у канал. Караул встиг врятуватися, а от чотири зеки втопилися. Та й хрін з ними, з зеками, але втонув теж один автомат Калашникова, який потім три дні шукав весь полк по берегах і аквалангісти на дні. Не знайшли. За таких обставин – вирішило командування – коли потрібно підвищувати дисципліну в полку, солдат-строковик не може займати таку поважну посаду. От так я і не став звільненим комсоргом конвойного батальйону.

Тож півтора року возив у спец-вагонах та спец-автомобілях зеків і слухав уважно їхні драматичні історії про те, хто ким хотів бути, і як в результаті опинився отут. Під кінець служби я вже не хотів ніким бути, аби лиш повернутися додому. За іронією долі виникла ще раз реальна нагода стати міліціонером. ВВешників з хорошою репутацією рекрутували в міліцію для проходження служби у «столиці нашої батьківщини» Москві. І тут на мить знову перед очима мені пролетіли, як в казці, кремлівські зорі, зірки на погонах, ГУМ і ЦУМ, Красная площа, розбещені генеральські доньки і ненаситні дружини молодих офіцерів. Ех, житуха.

Але була одна проблема – я вже позбувся дитячих бажань. От так я і не став міліціонером.


Коментарі (1)

НИК 2018.09.14, 19:38

се вже подібно на правду

16.09.2025

Попри російсько-українську війну, що триває з 2022 року, туризм на Івано-Франківщині не просто виживає, але й активно розвивається.    

368
14.09.2025
Вікторія Матіїв

Олексій Солоданюк загинув 23 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Сім'я Солоданюк родом з Черкащини, але останні дев'ять років проживали у Києві. Після загибелі чоловіка Катерина разом з дворічною донечкою Соломією переїхали в Івано-Франківськ.  

1613
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1387
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1277
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1217
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7327

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

382

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

506

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

740

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1778
16.09.2025

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

148
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1222
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

713
16.09.2025

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

156
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1389
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

979
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1531 1
16.09.2025

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.  

329
16.09.2025

Непал є країною, де домінують ліві політичні погляди. Загалом воно й не дивно, оскільки саме в Непалі народився сам Будда Гаутама.

408
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1184
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1477
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

962