Як я не став міліціонером

Немає нічого особливого в тому, що кожна людина з раннього дитинства хоче стати кимось. Напрямок такого фантазування, звичайно ж, залежить від виховання чи його відсутності, від обставин, в яких дитина зростає і т. д., і т. п. І багатьом таки вдається реалізувати у дорослому житті свої дитячі мрії. Мені не вдалось. І ось тепер, на схилі життєвого шляху, я іноді думаю над цією загадкою: чому ж я не став…

Першим з такого типу моїх бажань було стати міліціонером. Мій батько був міліціонером, але його я не пам’ятаю. Він мене, як казала мама, після їхнього розлучення навіть кілька разів забирав з дитячого садка на прогулянки, але я його все ж не запам’ятав. З садочку запам’ятав тільки перше кохання – коли я ловив для дівчинки, що мені сподобалась, метелика так завзято, аж розбив до крові коліно. Запам’ятав першу образу – коли в поліклініці мені зашивали коліно без будь-яких знеболювань, я терпів, щоб бути мужнім і витривалим, як батько, а медсестра цього не лише не оцінила, але й сказала іншій: «якесь придуркувате – не плаче, не кричить». Запам’ятав теж перший секс – коли в пообідній «сонний час» у своєму дитсадівському ліжечку я мастурбував з думкою про те, що ця дівчинка за метелика і мої страждання тепер повинна мене поцілувати. А от батька не запам’ятав. Може тому й не проміняв згодом свою середню «школу хулігана» на Школу міліції.

До того ж з роками приходили й інші спокуси. Ще у молодший шкільний період я хотів співати так, як Кріс Норман. У журналі «Ровесник» тоді саме була гнучка платівка з двома шляґерами групи «Смокі», я послухав і вирішив – о, я теж буду музикантом. Але наступного дня на уроці музики мене не записали у шкільний хор, бо як виявилось, у мене немає ні слуху, ні голосу. Про що я забув до старшого шкільного віку, коли прилучився до новоствореного ВІА, котрий після кількох репетицій почав грати на танцях у місцевому Будинку культури. Я грав на бас-гітарі. Але недовго. Десь на третій чи четвертий виступ хтось вимкнув бас-гітару з розетки підчас виконання одного шлягеру, а я й не помітив і надалі «лабав», як Кріс Норман. Більше мене не запрошували. Та я й сам й вже більше не намагався стати музикантом.

Переїзд до Львова і початок студентського життя принесли нові бажання. Я ніколи не хотів бути спортсменом, настільки не хотів, що шукав будь-яких способів, аби уникнути занять з фізкультури у Політесі. З цією метою я навіть записався на секцію боксу. На першому занятті секції нас змусили оббігти Стрийський парк, щоб розігрітись і приступити до теоретичної частини та перших вправ. Не зважаючи на всі мої зусилля

і бажання проявити себе з кращої сторони, я прибіг останнім, коли заняття вже закінчувалося. Отже, теоретичну частину і перші вправи пропустив. На другому занятті я свідомо пропустив пробіжку і приступив зразу до вправ. У спаринг-партнери мені поставили якогось на голову вищого садиста з архітектури, котрий відразу ж зацідив мені кулаком у ніс. В голові мені запаморочилось, виступили сльози, я розізлився і почав люто махати руками, як вітряк. Другий точний удар в ніс звалив мене з ніг. Йдучи петляючи в роздягалку я ухвалив життєво важливе рішення: та ну нах, краще вже фізкультура. Так я не став боксером.

Вже з молоду в мене було добре розвинуте почуття прекрасного: коли я дивився на себе в дзеркало, то не міг стриматися від захоплених вигуків: блін, який пацан! Після таких констатацій абсолютно очевидним здавалося, що в найближчому майбутньому мені вдасться спокусити якусь доньку професора, партійного бонзи чи генерала, одружитися з нею і до кінця жити ні чим особливо не переймаючись за рахунок багатих батьків моєї, закоханої в мене по вуха, дружини. Однак, із незрозумілих мені причин найближче майбутнє чомусь не приходило.

Воно довго не йшло, а я швидко почав лисіти, а відтак з відчаю почав бухати і піддаватися нігілістичним настроям, які зовсім не пасували радянському студентові. Зрозуміло, що в такій атмосфері мою увагу швидко привернули різні неформали: хіпі, панки. І в якийсь момент я вирішив: буду, як вони, не хочу бути сраним інженером-електроенергетиком, буду волочитися безцільно містом, байдикувати, слухати західну музику і що там ще вони роблять. Але потім спохопився -–як я буду хіпі, коли я вже майже лисий? Може панком? Як би там не було, в певний момент я поголився на лисо, на джинсах-варьонках написав червоною фарбою: nofuture, на шию повішав велику чорну шнурівку з маминого осіннього чобота і так приперся на пари. Правда, момент вибрав невдало, бо саме того дня туди ж приперлася перевірка з інститутських органів та комсомольської організації – записували всіх лисих і патлатих. Наш комсорг глянув на мене осудливо і співчутливо запитав: «Хочеш в армію?». Так я і не став неформалом.

Та в армію все ж потрапив, з четвертого курсу. Але навіть там із бажаннями не склалося. Я хотів служити в стройбаті, від старших хлопців я чув багато хорошого про цю шляхетну і корисну службу. Та через невблаганні обставини загребли мене у Внутрішні війська, в легендарний тоді Ростовський конвой. Там вибір побажань був невеликий: або стати нормальним вевешником-козлом, або опинитися на нарах і негайно бути «отпєтушонним» однокамерниками. Ну що ж – ухвалив я чергове життєво важливе рішення – роль козла не почесна, але дає шанс вижити. В короткий час я став настільки хорошим вевешником-козлом, що замполіт батальйону капітан Афонін навіть запропонував мою кандидатуру на звільненого комсорга батальйону. Це була мрія, а не посада: звільнений від щоденних обов’язків солдата-строковика, самостійний вихід в місто для участі у нарадах комсомольців району, міста і області. У ніч перед ухвалою командуванням відповідного рішення я не міг заснути – не давала ерекція, яка прокидалася при кожній фантазії: як я буду ходити в парадній уніформі по Ростову-на-Дону і підморгувати місцевим блядюжкам, чи, наприклад, як галантно подаватиму ручку генеральським доцям.

Але доля виявилась до мене жорстокою. Наступного дня замполіт з трагічним виглядом повідомив мені, що інший «козел» - справжній, сука, козлище – підчас бойового завдання не відповідно поставився до своїх бойових обов’язків, в результаті чого автозак із засудженими заїхав у канал. Караул встиг врятуватися, а от чотири зеки втопилися. Та й хрін з ними, з зеками, але втонув теж один автомат Калашникова, який потім три дні шукав весь полк по берегах і аквалангісти на дні. Не знайшли. За таких обставин – вирішило командування – коли потрібно підвищувати дисципліну в полку, солдат-строковик не може займати таку поважну посаду. От так я і не став звільненим комсоргом конвойного батальйону.

Тож півтора року возив у спец-вагонах та спец-автомобілях зеків і слухав уважно їхні драматичні історії про те, хто ким хотів бути, і як в результаті опинився отут. Під кінець служби я вже не хотів ніким бути, аби лиш повернутися додому. За іронією долі виникла ще раз реальна нагода стати міліціонером. ВВешників з хорошою репутацією рекрутували в міліцію для проходження служби у «столиці нашої батьківщини» Москві. І тут на мить знову перед очима мені пролетіли, як в казці, кремлівські зорі, зірки на погонах, ГУМ і ЦУМ, Красная площа, розбещені генеральські доньки і ненаситні дружини молодих офіцерів. Ех, житуха.

Але була одна проблема – я вже позбувся дитячих бажань. От так я і не став міліціонером.


Коментарі (1)

НИК 2018.09.14, 19:38

се вже подібно на правду

09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1279
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1016
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2030
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3506
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

1306
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

1292

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

1593

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

461

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1103

Тема про заборону абортів, яку вчора запустила Івано-Франківська міськрада, не «від добра» і, звісно, «для піару». Якщо «піаром» вважати висловлення консервативної правої традиціоналістської політичної позиції.

1270
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24229
30.06.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

477
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

2638
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

564
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1472
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

650
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

15345
01.07.2025

Плакати Нікіти Тітова надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається. Художник прагне, аби про героїзм українців знали в усьому світі.  

457
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

516
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

1318 1
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

592
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

502