З легкої руки поета минуле століття назавжди залишиться "століттям-вовкодавом". Серед істориків-метафізиків побутує небезпідставна думка, що кожна епоха може бути описана як звірище. Я підозрюю, що ми вже йдемо поміж зубів і смакових рецепторів монстра-ХХІ, але всіма думками й забобонами ще перебуваємо на (в) хвості вовкодава-ХХ. Ми - Люди Хвоста. Наші діти стануть першими Людьми Пащі і, певно, зневажатимуть нас за позадництво і колекціонування симпатичних дрібничок. Ми ж будемо вважати їхні проекти безглуздо-провокативними та жорстокими, жити сьогоденням й тішитися принагідними визначеностями історії. Себто найцікавішими з наших обісраних хвостових іграшок.
Ніцше, Хейден Уайт і, здається, Соллерс трималися того переконання, що кожна епоха має декілька хвостових відгалужень, найважливішими з яких є "критичне" та "антикварне". Не будемо сперечатися з цими достойними мислителями, адже недавня історія вчить нас недосконалості. От і довгий тулуб нашого вікорозмірного звіра закінчився некрасиво і немонументально. На хвості ХХ століття пишно розтлущилися нарости пустопорожніх суперечок і дискусій, понабрякали пухирі постмодерну та інших способів антикварного мислення. Відповідно, розплодилися тлумачі, перекладачі, гуманісти, техношамани, карлоси кастанеди, оборонці традицій, оглядачі, колекціонери і коментатори - звична ще з XVIII століття хвостова фауна. Ми спостерігаємо поїдання хвоста.
Захопливе видовище. Тріщить під щелепами фауни товста шкіра. Хвостові герої перетворюються на блазнів. Самовпевнений лідер народу закінчує кар'єру мітинговим копняком, відставкою і маразматичними шуканнями сметани на купі політичного гівна. Останній правитель імперії заробляє на хліб в другорядних телешоу. Партизанські ватажки стають добропорядними бізнесменами, консультантами спецслужб і телекоментаторами, політв'язні - чиновниками, королі сцени - педофілами, а принцеси крові Савойського Дому демонструють купальники. "Головний текст буття" зависає, не витримавши тотального перепризначення понять, ієрархій, понтів і сенсів. Одночасно з глибин пам'яті випливають позначки і сліди, давніші за істину. Позначки і сліди Порожнечі. Тієї самої, яка не дає прочитати жодний "головний текст" у формі присутності, а тільки у формі Музею. Профани відчувають це як поглиблення прірви між висловлюваннями авторитетів і побутовою дійсністю.
Простіші Люди Хвоста починають шукати Антихриста, всесвітню змову і таємних маґістрів. Розумніші відкорковують пляшку віскі (горілки, бренді, коньяку) і намагаються втопити маґістра внутрішнього, побудованого з шкільних правил: "не виходь з уроку до дзвінка", "не жуй ґумку", "не дрочи на сусідку зліва". А найрозумніші розривають текстові ланцюжки і шукають випадкових слідів звіра. Адже існує ще одне припущення: епохи, немов ящірки, залишають свої хвости на поталу коментаторам і тишком-нишком відповзають у таємні печери. Прихоплюючи туди найголовніші свої надбання. Свої "ребра". Несмачні і нестильні. Знайти їх там можна лише Неправильним Викликанням. Себто розумовою технікою, яка спрямовує ерекцію не до сусідки зліва, а до заспиртованої жаби на вчительському столі. "Нє всєм дано!", - саркастично усміхнеться читач. "Отож бо!", - відповімо читачеві.
Не відкидаємо, що "ребрами" вовкодава-ХХ були матеріалістичні вчення та настрої. Атеїзм, як не парадоксально, тримав у купі (структурував) минулу епоху, і з його крахом вона відкинула копита. "Науковий" атеїзм означав для нас більше, аніж ми тепер готові визнати. Наші уявлення про свободу і відповідальність густо замішані на добре впорядкованому безвір'ї. Більшість із нас і досі сприймає релігію не як містичний зв'язок із Богом, а просто як важливий атрибут культурної традиції. Тобто, коли корисність посту коментує дієтолог. Саме тому нас не нудить від "свяченої ковбаси" і ми не сміємося з марновірного припущення, що шматок перемеленого з жиром і прокопченого м'яса є носієм відчуженої від Абсолюту Його благодаті. Може, ключ до нової епохи сховано у нових типах релігійності, у небачених досі "техніках розрізнення" ковбаси і святості? А може, це тільки поверхневий шар проблематики переходу з Хвоста до Пащі?
Випадковий слід звіра десь поряд.
