Гордість — це диявольський винахід, початок і сховище гріхів. У собі цей гріх тяжко зауважити, бо він чисто духовний і не пов'язаний з нічим матеріальним, як, наприклад, пиятика, крадіжка тощо.
Один премудрий старець картав гордого брата, а той, засліплений, сказав йому: „Прости мені, отче, я не гордий". Старець заперечив: „Чим же ти, сину мій, ясніше можеш доказати свою гордість, як не тим, що говориш: „Я не гордий"?
Властивість гордості — самого себе поставити вищим від інших. Гордий отримує задоволення не від того, що має, але від того, що має більше чи краще від інших. Не каже: „Я гарний, багатий, здібний", але: „гарніший, багатший, здібніший". Фарисей хвалиться: „Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар" (Лк. 18,11).
Бог залишає піклуватися людиною, коли її розум любується про свої заслуги, про що свідчать упадки при великих віруваннях.
Святий Макарій Єгипетський описує, що бачив такого, котрий у часі переслідування за Христову віру був провідником, а коли настала свобода, він був у великій пошані, і розум його зійшов у такий стан, якби він ніколи не чув Божого слова.
Ще інший подвижник, який жив біля св. Макарія, виганяв бісів, виліковував хворих накладанням рук. Потім, прославлений світом і насолоджуючись самим собою, згордів і упав у саму глибину гріха.
Ліки проти гордості—покора.
Хоча б ми відзначались постом, молитвою, милостинею або якоюсь іншою чеснотою, все те без покори розпадеться і загине.
Як м'ясо, не приправлене сіллю, псується, так і виконані добрі вчинки без покори легко псуються і пропадають.
1) Вважати себе самого нижче від усіх (Фил. 2,3).
2)Усі свої добрі вчинки приписувати тільки Богові (Ів. 15,5).
„Розум, волю, серце, тіло — всього тебе сотворив Господь. Що ти маєш своє?"
1) Не дивитися на гріхи інших, але завжди на свої.
2)Постійно перед очима безконечної величі Божої усвідомлювати свою власну мізерність.
Як бути людям, які не бачать своїх гріхів? Рекомендується звертати увагу на те, які гріхи бачать у них близькі люди, в чому дорікають.
1) Корисніше – мовчати.
2) Не радіти і не насолоджуватися тим, але пригадати собі свої недоліки.
3) Коли ти на вершку тріумфу і тобі з усіх сторін аплодують, умій також почути відлуння реготу, що його ти викликав своїми невдачами.
1) Покірно визнавати наші можливості, здібності, ними тішитися як дарами, які ми отримали від Творця.
2) Ревно їх удосконалювати, пильнувати і використовувати для служіння ближнім. Бо суть спасіння одна — любов до Бога і до ближніх.
1) Усвідомлювати свою малозначимість.
2) Терпеливо переносити чиюсь недооцінку.
3) Приймати з радістю зневаги і насмішки від людей, знаючи, що через це прощається гріх і цим догоджуємо Богові.
Примітка: Намагайтеся втримати своє добре ім'я та честь — це не суперечить чесноті покори, а є законним правом, а деколи й святим обов'язком.
Господь знає неміч людини, що вона скоро підноситься, тому посилає їй скорботи, щоб вона ставала покірною і ревніше шукала Бога.
Святий ап.Павло пише про себе: „І щоб я не згордів надзвичайними об'явленнями, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в лице, щоб я не нісся вгору" (ІІ Кор. 12, 7).
Покірний не нарікає, коли тратиться з ним щось неприємне. Він відразу осуджує себе, кажучи, що гідний цього, і не буде докоряти іншому, не буде на іншого перекладати провину. Таким чином, те, що сталося, він зносить без обурення, без журби, з великим спокоєм, а тому не гнівається ні на кого і ні в кому не викликає гніву.
• Прости
• Благослови
• Помолися за мене.
Покірний не бачить у собі покори. Він не може зловити покори і сказати: „Я покірний", але живе покірно.
Чим більше святі наближалися до Бога, тим більше вважали себе грішниками.
Так Авраам, коли побачив Господа, назвав себе землею і попелом (Бут. 18,27).
Покора знищує всі хитрощі диявола, обеззброює і проганяє його.
Одного разу св. Антоній побачив усі тенета, які диявол розставив на землі. На запитання: „Хто зможе їх уникнути?" — одержав відповідь: „Покірний". Тільки працею і сталою вправою можна набути звичай покори.
Властивість гордості — самого себе поставити вищим від інших. Гордий отримує задоволення не від того, що має, але від того, що має більше чи краще від інших. Не каже: „Я гарний, багатий, здібний", але: „гарніший, багатший, здібніший". Фарисей хвалиться: „Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар" (Лк. 18,11).
Бог залишає піклуватися людиною, коли її розум любується про свої заслуги, про що свідчать упадки при великих віруваннях.
Святий Макарій Єгипетський описує, що бачив такого, котрий у часі переслідування за Христову віру був провідником, а коли настала свобода, він був у великій пошані, і розум його зійшов у такий стан, якби він ніколи не чув Божого слова.
Ще інший подвижник, який жив біля св. Макарія, виганяв бісів, виліковував хворих накладанням рук. Потім, прославлений світом і насолоджуючись самим собою, згордів і упав у саму глибину гріха.
Ліки проти гордості—покора.
Хоча б ми відзначались постом, молитвою, милостинею або якоюсь іншою чеснотою, все те без покори розпадеться і загине.
Як м'ясо, не приправлене сіллю, псується, так і виконані добрі вчинки без покори легко псуються і пропадають.
Складові частини покори:
1) Вважати себе самого нижче від усіх (Фил. 2,3).
2)Усі свої добрі вчинки приписувати тільки Богові (Ів. 15,5).
„Розум, волю, серце, тіло — всього тебе сотворив Господь. Що ти маєш своє?"
Що означає: вважати себе нижчим від інших?
1) Не дивитися на гріхи інших, але завжди на свої.
2)Постійно перед очима безконечної величі Божої усвідомлювати свою власну мізерність.
Як бути людям, які не бачать своїх гріхів? Рекомендується звертати увагу на те, які гріхи бачать у них близькі люди, в чому дорікають.
Початок оздоровлення в покорі. Що робити, коли хвалять?
1) Корисніше – мовчати.
2) Не радіти і не насолоджуватися тим, але пригадати собі свої недоліки.
3) Коли ти на вершку тріумфу і тобі з усіх сторін аплодують, умій також почути відлуння реготу, що його ти викликав своїми невдачами.
Як чинити з нашими здібностями?
1) Покірно визнавати наші можливості, здібності, ними тішитися як дарами, які ми отримали від Творця.
2) Ревно їх удосконалювати, пильнувати і використовувати для служіння ближнім. Бо суть спасіння одна — любов до Бога і до ближніх.
Ступені покори
1) Усвідомлювати свою малозначимість.
2) Терпеливо переносити чиюсь недооцінку.
3) Приймати з радістю зневаги і насмішки від людей, знаючи, що через це прощається гріх і цим догоджуємо Богові.
Примітка: Намагайтеся втримати своє добре ім'я та честь — це не суперечить чесноті покори, а є законним правом, а деколи й святим обов'язком.
Господь знає неміч людини, що вона скоро підноситься, тому посилає їй скорботи, щоб вона ставала покірною і ревніше шукала Бога.
Святий ап.Павло пише про себе: „І щоб я не згордів надзвичайними об'явленнями, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в лице, щоб я не нісся вгору" (ІІ Кор. 12, 7).
Покірний не нарікає, коли тратиться з ним щось неприємне. Він відразу осуджує себе, кажучи, що гідний цього, і не буде докоряти іншому, не буде на іншого перекладати провину. Таким чином, те, що сталося, він зносить без обурення, без журби, з великим спокоєм, а тому не гнівається ні на кого і ні в кому не викликає гніву.
Три слова покори
• Прости
• Благослови
• Помолися за мене.
Покірний не бачить у собі покори. Він не може зловити покори і сказати: „Я покірний", але живе покірно.
Чим більше святі наближалися до Бога, тим більше вважали себе грішниками.
Так Авраам, коли побачив Господа, назвав себе землею і попелом (Бут. 18,27).
Покора знищує всі хитрощі диявола, обеззброює і проганяє його.
Одного разу св. Антоній побачив усі тенета, які диявол розставив на землі. На запитання: „Хто зможе їх уникнути?" — одержав відповідь: „Покірний". Тільки працею і сталою вправою можна набути звичай покори.
Джерело: «Ліки проти гріхів»
