В селі Липівка на Рогатинщині існує прадавній обряд - на Василя іменнику "зв'язують ноги" і вітають по-особливому.
«Ще задовго до Різдва сільська молодь та вже одружені молоді й старші люди збираються, розучують колядки, віншування-побажання,--розповідає Надія Чубата, керівниця місцевого сільського фольклорного ансамблю.— Вітати Василів, чоловіки йдуть у довгих святкових кожухах і чорних шапках. Жінки також одягають подібні до чоловічих «баранкові» чорні смушкові шапки, на які прищіпають «васильчики» - букети із гілочок ялини, калини та пшеничного колоска. Кожухи жінки й дівчата віншувальниці зверху підперізують поясами-крайками і зверху накидають барвисті хустки».
Кожним гуртом, в якому може бути від восьми й до 25-30 осіб, керує найвищий з-поміж них чоловік. У нього почесне завдання — носити колядницьку зірку та «Грегор»-вінок зі смерекових гілок.
«Звідки така дивна назва вінка, було би доречніше, якби його Василем називали», - кажу берегині народних традицій.
«Е, ні, - відповідає пані Чубата.—Грегором вінок називають на честь Григорія Богослова, який, за народними і християнськими переданнями жив у четвертому столітті в Каппадокії та був другом Василія Великого. Також із Василієм та Григорієм згадують ще святого Йоана Золотоустого, але він був молодшим від них і жив у Антіохії. Тому, вочевидь, в обряді нема нічого такого, щоби було пов’язано з іменем Йоана».
Вінок-Грегор чіпляють найпоставнішому чоловікові через плече. І таки гуртом йдуть до кожної хати, де є Василь, вітати іменинника. У господі іменинника віншувальники колядують та обов’язково говорять суто липівське віншування для Василів:
«Сію, вію, посіваю і щиро бажаю, щоб водилося в цій хаті і без чубка, і чубаті, рослі, нослі і поросні та ще й корови довгохвості. Щоб крупа була смачна і не видно в скрині дна. Щоб був на столі хліб і ніж, хто голодний, сядь і їж…».
Після такого побажання до гурту виходить сам іменинник, його беруть в коло та кладуть йому через плече вінок-Грегор.
«Це, символ старшинства, влади, почестей, які збирає у цей день іменинник, - продовжує Надія Чубата. - А далі Василеві…зв’язують ноги перевеслом з колосся чи зеленої трави-отави».
Знавчиня народних традицій мовить, що звичай так вітати Василів, ймовірно, ще праукраїнський.
«Це своєрідний показ усій громаді того, що той чи інший чоловік є добрим господарем, що він «зв’язаний» із землею плодами праці своєї,--додає жінка. -- Бо на наших землях з правіків жили хлібороби, які косили траву, вирощували хліб. А звідки набратися сили хліборобові як не від Матінки-Землі! Тому, символічно зв’язуючи Василів, ще й бажали, аби вони були здорові, аби в них не боліли ноги. Бо з давніх-давен і дотепер, коли здоровий чоловік-господар, це забезпечена щаслива родина, здорові діти, міцна громада».
Коли іменинника вже «зв’язали», гості-віншувальники знову колядують, а згодом розв’язують перевесло. Коли в хаті іменинник Василь молодий і неодружений, то дівчина, яка йому симпатизує, може подарувати хвойну гілку, прикрашену кольоровими витинанками, цукерками і горіхами — символ здоров’я багатства і благополуччя. А маленьким Василькам дарують цукерки. Після вшанування Василя, іменинник з родиною всіх частує терновим, шипшиновим або виноградним домашнім вином і пампушками.
Автор: Сабіна Ружицька
