На сьогодні ця історія вже зійшла з перших сторінок ЗМІ. Проте вона має продовження, пише газета Галичина. Отже, про те, а також про деякі подробиці того акту вандалізму і читайте в цьому матеріалі.
- Або ведемо його в поліцію, або у військкомат і — на контракт, поки це все не закінчиться, — коментує Богдан Геник ситуацію щодо особи, яка зірвала прапори в коломийському кафе «Звенислава». Завдяки депутатові Коломийської районної ради, активістці «Народного контролю» Ользі Баранецькій, яка зробила сюжет, ця історія набула розголосу. Але першим ударив на сполох музикант з кафе Богдан Геник. Та слід сказати кілька слів про сам заклад, який ще називають «майданівським».
Відео з камери
Він розташований на вул. Петлюри в житловому масиві. Та лише зайдеш за огорожу, складається враження, що потрапив до якоїсь садиби, і відчуття міста зникає. Тут кілька дерев’яних будівель. У головній, де барна стійка і музика, одразу привертають увагу декоративні тарелі на стінах з портретами Бандери, Шухевича, композитора Володимира Івасюка та інших знаменитих українців. На клавішному синтезаторі та колонках наліпки: «Я по-москальськи не граю». Їх зробили на замовлення Богдана. Очевидно, це не всім відвідувачам подобається, бо наліпку з колонок хтось намагався здерти. «Та я їх міцно приклеїв, не віддереш», — не без зловтіхи каже музикант.
В іншій, дещо меншій будівлі на другому поверсі є своєрідний «майданівський» музей. Власне, це звичайна зала, тільки на стінах — реліквії з Майдану та фронту, бо тут збираються активісти, ветерани тощо. Богдан Геник показує прапор своєї 72-ї бригади, пробитий кулями та осколками. Зрозуміло, це не прапор частини. Але це справжній бойовий стяг. Подібний до цього прапор 30-ї бригади п’яний коломиянин Микола Рибак зірвав зі стіни і накинув на плечі консультанта Коломийського міськрайонного суду Михайла Прислупського. Ще перед цим він зірвав і, пожмакавши, з люттю жбурнув на підлогу прапор з Майдану, під яким там боролася «Великокам’янецька чота» з Коломийського району і під яким загинули Ігор Ткачук та Богдан Калиняк.
Розповідь про цю ганебну подію, напевно, потрібно почати з того, що одного вечора до кафе завітала компанія з чотирьох осіб. Принаймні двоє з них розмовляли російською. Перший конфлікт виник уже біля барної стійки. Там була черга, і згаданий М. Рибак спробував зробити замовлення поза нею. Якийсь молодий чоловік зробив йому зауваження, що дуже не сподобалося нахабі, але тоді до бійки ще не дійшло.
Оскільки в основному приміщенні було багато відвідувачів, то компанія стала шукати інше і засіла в «майданівській» залі. Камери відеоспостереження зафіксували подальші події. Ось М. Рибак встає і зриває «майданівський» прапор. Незабаром в залі з’являється п’ятий відвідувач. Це вже згадуваний консультант суду М. Прислупський. Компанія продовжує веселитися. В якийсь момент Рибак знову встає і зриває прапор вже 30-ї бригади, котрий накидає на плечі Прислупського.
А далі зловмисник ще більше розперезався, і на відеозаписі видно, як він завдає ударів по обличчю молодому чоловікові, котрого звідкись привів до зали. Зловмисник явно переважає у фізичній силі свою жертву, яка лише намагається прикрити голову руками. Та захиститися йому не вдається.
Як ми з’ясували, у потерпілого лікарі виявили перелом щелепи, що можна зачислити до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. і за цим усім спокійно спостерігав працівник інституції правосуддя.
Знову ж зазначимо, що камера відеоспостереження зафіксувала тільки хід подій, а самої розмови не чути. Звертаємо на це увагу, тому що, наскільки ми з’ясували, потерпілий, котрого бив Рибак, був товаришем якогось чоловіка, котрий винен цій особі гроші. інші присутні начебто намагалися зупинити зловмисника словесно, але п’яний молодик вже ні на що не реагував. Що стосується прапора 30-ї бригади, то, як нам розповіли, коли Рибак його зірвав, консультант суду зробив йому зауваження, мовляв, що ти робиш, навіщо це тобі. «Ну то візьми його собі», — з цими словами зловмисник накинув прапор на плечі Прислупському, котрий одразу його зняв і поклав, акуратно згорнувши, на сусідній стіл. Та ці деталі нам стали відомі пізніше. А наразі повернемося до початку.
«А ви кредиту не брали?»
Першою виявила зірвані прапори офіціантка Христина, яка прийшла прибрати після компанії. На той момент прапори вже поклали на стіл. Кажуть, це зробив саме Михайло Прислупський. Що ж, нарешті хоч один в тій ситуації благородний вчинок. Та це стане відомо потім. А тоді офіціантка про побачене розповіла колезі за барною стійкою. Про свої емоції дівчата на той момент наразі кажуть коротко: «Немає слів». Вони почепили прапори там, де ті висіли. Зауважимо, що посередині «майданівського» була велика дірка — очевидно, цей шматок вирвав Рибак, зриваючи стяг зі стіни. Наступного дня це стало відомо Богданові Генику. Власне, почалося все нібито зі звичайної розмови з дівчатами, мовляв, як справи, що робили. Ну, ті і сказали, що чіпляли прапори. Богдан подумав, що принесли якісь нові, і тут почув від дівчат отаку новину.
Слід сказати кілька слів про самого Богдана. Він наразі живе в Коломиї, а сам родом з Косівщини, коротко кажучи — «березун». Для поінформованих це слово багато що означає. На війну пішов, по суті, добровольцем. «Дивився по телевізору про те, що відбувається на сході. Подумав: чого я, здоровий чоловік, буду відлежуватися на дивані, коли там наші хлопці воюють, гинуть». і пішов Богдан до військкомату. Була саме четверта хвиля мобілізації. А там на нього подивилися, м’яко кажучи, з недовірою. Запитали, чи раптом не брав кредиту у банку. Міркую, читачі зрозуміли, про що йдеться. Врешті-решт потрапив він у 72-гу бригаду, де став зенітником. Про те, як вони воювали, зокрема розстріляли «КамАЗ», повний сепаратистів, свого часу розповідали в теленовинах. Щоправда, зенітну установку, яку Богдан обслуговував, розтрощив, як він сам висловився, «подарунок» з того боку. Бійці, за його словами, не постраждали. Їх відкинуло вибуховою хвилею. Хоча, розговорившись, з’ясував, що мій співрозмовник був поранений. «Ай, — відмахнувся він, коли спробував з’ясувати обставини. — Кілька осколків потрапило в ноги». Отож те, що зробили з прапорами, його неабияк зачепило.
— Під ними ж стільки нашої крові пролито і ще ллється, — каже чоловік.
Не в ладах з законом
Встановити хід подій допомогла відеокамера. Та й визначити особу негідника, який все те робив, виявилося нескладно. Микола Рибак принаймні добре відомий коломийським правоохоронцям. Його не раз судили, зокрема за грабежі, угони машин... Виникло припущення, що така зухвала поведінка пояснюється належністю цієї особи до якогось серйозного кримінального угруповання. Активісти зв’язалися з представниками відповідних структур, котрі це заперечили. Більше того, вони самі були настільки обурені вчинком Рибака, що запропонували розібратися з ним. Та активісти мали своє бачення на покарання цієї особи. Найперше — це щоби він на колінах попросив пробачення, а далі, як уже писали, або в поліцію, або у військкомат. Богданові Генику вдалося знайти номер телефону Рибака, вони кілька разів спілкувалися, той обіцяв, що прийде, але так і не з’явився. Натомість, як ми знаємо із сюжету О. Баранецької, на зустріч з активістами прийшов його брат, котрий у вчинку свого родича нічого негідного не вбачав. А що стосується самого Рибака, то є інформація, що він втік за кордон, встигнувши змінити прізвище.
Ще раз повторюю, можливо, ця історія не набула би великого розголосу, якби не репортаж О. Баранецької, який вона поширила у «Фейсбуці», закликавши журналістів не бути байдужими до цього випадку. З одного боку, аби уникнути тиску на деяких учасників цієї історії. Скажімо, була підозра, що можуть погрожувати тому чоловікові, котрого побив Рибак, за те, що він звернувся до поліції. Ми у телефонному режимі переговорили з його батьком, котрий запевнив, що ніякого тиску на них немає. Що стосується журналістки, то, слава Богу, приводів говорити про якісь погрози немає, але мала й телефонні дзвінки, й «ходаків». Усі вони стосувалися консультанта Коломийського суду Михайла Прислупського, котрого просили, так би мовити, не «світити». Журналістці, котра займається ще й політичною діяльністю і є депутатом Коломийської районної ради, навіть пропонували профінансувати наступну виборчу кампанію. Та її громадянська позиція виявилася вищою за меркантильні інтереси.
Провокація чи п’яний чад?
Зрештою, ми здебільшого описали те, що відбулося. Що ж далі?.. Так, поліція порушила за цим випадком кримінальне провадження за низкою статей ККУ. А кого судити? Йдеться не тільки про Михайла Рибака, нове прізвище якого, якби було бажання, можна встановити. Та й не все життя він буде «бігати». Але нагадаємо про ще двох осіб, присутніх під час тих подій, котрі розмовляли російською. Одразу хочу зробити застереження, що, переглядаючи репортажі з фронту, слухаючи розповіді ветеранів, перестав вбачати в людях, які нею спілкуються, вороже ставлення до незалежності України. Адже стільки російськомовних українців та українських росіян тепер відстоюють її ціною власного здоров’я, а то й життя. Хоча в репортажі представник поліції й зазначив, що усіх фігурантів тієї події встановлено, проте на момент нашої розмови з Богданом Геником йому вони були невідомі, як і авторові цих рядків, хоча інтерес до них був цілком логічний.
— Думаю, це могла бути провокація, — каже Богдан. — Хтось мені розповідав, що чи не тими самими днями щось подібне до цього відбувалося і в інших містах. Точно не можу сказати де, але було два або три схожі випадки. Очевидно, є намагання спровокувати ось такі ситуації і поспостерігати, як ми на це реагуємо.
Не здивувався такій думці. Останнім часом у нас стається чимало дивних речей, котрі переконують, що москальська Росія хоче всю Україну. Десь за місяць до коломийського випадку в одному з населених пунктів Івано-Франківської міськради сталася дещо інша провокація. До компанії, котра стояла біля однієї з крамниць, підійшли двоє невідомих. Розмовляли вони, звісно, російською. У процесі, так би мовити, спілкування один із них витяг кишеньковий календарик з портретом Путіна і почав його вихваляти, мовляв, який класний президент. А довідавшись, що в компанії є учасник АТО, нахабно заявив, чого той поїхав воювати до них на схід. Власне, москалям, котрі живуть за принципом «де наслідили, там усе наше», можна пояснити, що то українська земля, тільки в один спосіб. Що й зробив ветеран, «затопивши» нахабі в пику. Щоправда, загалом тих агітаторів було шестеро. Інші четверо ніби «підірвалися» на допомогу, але побачивши, що сили нерівні, ретирувалися, пригрозивши, що наступного дня їх уже буде з півсотні з «Днєпра» і «Харькова». І це, до речі, також риса наших північних «братьєв». Вони розуміють тільки силу, пасують перед нею і тільки силою щось завойовують. Це не просто слова. Науковці — звісно, не російські — вважають, що реально Росія не виграла жодної війни. Усі її «перемоги» були здобуті завдяки значно переважаючим людським ресурсам, причому за принципом монгольської орди: вперед посилали насильно мобілізованих із завойованих народів. Згадаймо хоча б, скільки було знищено українців, котрих, необстріляних і фактично неозброєних, за наказом кривавого маршала Жукова кинули на форсування Дніпра. Завжди втрати в живій силі в орди були значно більшими, проте вони ніколи не рахувалися з людьми. Отож нічого не залишається, як саме з позиції сили й розмовляти з такими виродками — як із зайдами, так і з місцевими. І там, де це робилося, вдалося відстояти Україну. Але загалом у нас, на жаль, інший менталітет, хоча наша толерантність нам часто шкодить. Уявляєте, що зробили б на окупованих територіях, якби там зірвали якусь триколорну ганчірку?! Наведу лише приклад з начальником ще української міліції міста Горлівки, котрого побили мало не до смерті, бо не давав зірвати наш прапор з приміщення свого відділу. Нам чудово відомо, що не тільки за проукраїнську позицію, а й навіть за нашу мову в «лугандоні» людину можуть кинути за ґрати, знущатися з неї, а то й вбити. Тим часом на контрольованих нами територіях спокійно живуть особи, котрі ненавидять усе українське, і їх ніхто не чіпає. Але щоб таке безкарно творилося у Західній Україні, це вже казна-що.
Зрештою, ми люди законослухняні, тож наразі очікуємо результатів від правоохоронних органів. Власне, й ця публікація має на меті не тільки ще раз нагадати про ганебну подію в Коломиї, а й дати зрозуміти, що такі випадки не мають залишитися безкарними і не повинні мати терміну давності. Кримінальне провадження, порушене за цим фактом, наразі розслідують уже в Головному управлінні Національної поліції в області. Просимо зрозуміти читачів, що існує таке поняття, як таємниця слідства, тож не все нам могли розповісти. Почнемо з того, що провадження порушено за такими статтями Кримінального кодексу України, як 146 ч. 2 — незаконне позбавлення волі або викрадення людини. Це стосується епізоду з побиттям Рибаком людини, котру він ще потім і пограбував. Йдеться вже про ч. 2 ст. 186 ККУ — грабіж, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. Є й стаття про хуліганство. І, нарешті, ст. 338 ч. 1 — наруга над Державним прапором.
Щоправда, як нам пояснили, провадження було порушено через якийсь час після самої події, конкретно — після виходу відеорепортажу О. Баранецької. За цей час Рибак, як той пес, що нашкодив, уже встиг втекти — виїхати за кордон. За даними правоохоронців, це сталося на третій день після події в кафе. Поїхав до Польщі автобусом. Також працівникам поліції відомо і про те, що він змінив прізвище. На яке — не розголошують. Проте запевнили автора цих рядків, що це сталося задовго до описаних подій і було зроблено цілком офіційно. Наскільки ми довідалися, це пов’язано з тим, що Рибак у справах періодично мав виїжджати за кордон і, очевидно, з паспортом на справжнє прізвище йому шлях туди з якихось обставин було закрито. А міняти прізвище і вже на нове виготовляти закордонний паспорт наше законодавство не забороняє. Наразі його оголошено у всеукраїнський розшук, і вирішується питання щодо міжнародного. Але тут, за словами правоохоронців, є певна проблема. Річ у тім, що наруга над Державним прапором вважається політичною статтею, за що інтерпол не береться. Та у цьому разі є інші статті ККУ, зокрема пограбування, котрі, очевидно, і стануть приводом для розшуку зловмисника.
Тим часом отримали деяку інформацію щодо інших учасників події. Зокрема, російськомовні — доволі серйозні бізнесмени з Києва, на зустріч з якими саме й прийшов Михайло Прислупський. До того вони знайомі не були. Рибак, наскільки ми зрозуміли, був ніби посередником у цьому «рандеву». І знову ж таки, за деякими даними, розмова зовсім не стосувалася якоїсь політичної чи національної тематики. Тим більше дивним є вчинок коломиянина. Чи, може, як це притаманно деяким злюмпенізованим особам серед місцевих (на жаль, є серед нас такі), виникло рабське бажання продемонструвати перед багатими іншомовними панами своє презирство до власної нації? Чи це просто було зроблено в п’яному чаду? Як відомо, такий стан, згідно з українським законодавством, тільки обтяжує провину. І думаєш, що ж розповідатимуть кияни в столиці, ставши свідками того, як у «бандерівській» західняцькій Коломиї було зневажено державну символіку, було зневажено кров, смерть наших патріотів. Тому крапки в цій історії поки що не ставимо.
