Франківські пенсіонери обурені, що їм хочуть повернути пожертву на Майдан

 

/data/blog/45082/4f579609aa3a1ac86adc547b3edb8f12.jpg

 

Новина про те, що подружжя пенсіонерів з Івано-Франківська передало на потреби Майдану 10 тисяч гривень, облетіла всю Україну. Багато хто захоплювався цим вчинком стареньких, хтось плакав від зворушення.

 

Чимало людей засудили активістів Майдану, які буцімто взяли у пенсіонерів останні гроші, відкладені на похорон. Кілька ініціативних груп навіть збирають кошти, щоб повернути їх Мирославі Калині та Михайлові Кравчуку. А що думають з цього приводу самі пенсіонери?

 

"Вчора до нас приходила журналістка з центрального телеканалу і сказала, що вони вже збирають для нас гроші, - каже пані Мирослава. - Я мусила відкрити холодильник, щоб показати, що він забитий продуктами. Одягу нам не треба, ще й своє пороздавали. На ліки і все необхідне пенсії цілком вистачає. Нам не треба нічиїх грошей! Ми не віддали останнє". Пані Мирослава ще раз відкриває холодильник, щоб і кореспондент "ГК" міг пересвідчитись, що потреби у продуктах у подружжя справді немає.

 

Мирослава Калина і Михайло Кравчук мешкають у доволі скромній однокімнатній квартирі. У просторій кухні пан Михайло, ювелір і годинникар за фахом, облаштував також коридор, туалет та щось на зразок вітальні. Щоб відділити кухню від вітальні чи від коридору, достатньо зсунути заслони, що розділяють ці зони. У єдиній кімнаті два ліжка, стіл, крісла, великий сервант та телевізор. Більше нам нічого і не треба, кажуть старенькі.

 

У хаті дуже тепло. Гріють напалені зранку кахельні п’єци. Усюди прибрано і охайно. Пані Мирослава пояснює, що до них постійно навідується братова, яка прибирає, пере, привозить продукти, купує усе необхідне: "То курочку з села привезе, то свиню заріжуть і нам передадуть. Завжди маємо свіже молоко. Вона нам допомагає у всьому. Минулого тижня хотіла мити вікно, то я ледве відрадила, щоб її не протягнуло". Дітей у пані Мирослави немає, а у пана Михайла є донька від першого шлюбу, яка мешкає у Франківську.

 

"Чому ми вирішили віддати гроші? Побачили по телевізору, що село Братківці зібрало на потреби Майдану 1600 гривень, і їм ще дуже дякували, казали, що то велике село, - пояснює пан Михайло. - Нас це страшенно обурило! Скільки людей мають гроші вдома по панчохах і бояться віддати на добру справу. Ми хотіли показати приклад іншим і допомогти Україні!" Телевізор здебільшого дивиться Мирослава Михайлівна і усе найважливіше переказує чоловікові.

 

"Коли ми побачили, що твориться на Майдані, я одразу придумав гроші передати, але боявся казати Миросі, бо не знав, як вона відреагує, може, не захоче. А вона сама через два дні запропонувала. Почали думати, як передати гроші, бо поштарка відмовилася таку велику суму від нас брати. Мирослава Михайлівна вже була готова брати таксі і разом із братовою їхати на Вічевий майдан, щоб особисто вкинути гроші у скриньку, як поштарка Надія залагодила візит активістів штабу Національного спротиву. Молодь завітала до пенсіонерів додому зі скринькою для особистих пожертв та кількома тележурналістами.

 

Поки ми спілкуємося, пан Михайло наливає у келішок 10 грамів домашнього вина і запиває якусь пігулку: "Маю звужені судини, і лікар порадив так робити, бо алкоголь їх розширює і ліки відразу діють". Вже понад 30 років він хворіє на діабет. Про свої хвороби пенсіонери розповідають неохоче. Пережили вони чимало і, як виявилось, саме хвороба поєднала їх майже 40 років тому.

 

Михайло Дмитрович - воїн УПА. Під час німецької окупації у 43-му році він проходив підстаршинський курс у Карпатах. Не встигли упівці прийняти присягу у Чорному Лісі, де командував Різун, як їх розбили червоноармійці. "Побрили - і на фронт", - пригадує пан Михайло. На війні його тяжко поранили в ногу. Довелося перенести кільканадцять важких операцій, через що одна нога стала трохи коротшою за іншу. Попри примусову службу у Радянській армії, чоловіка засудили до 15 років ув’язнення за участь в УПА. Покарання спочатку відбував у штрафному таборі у Воркуті, а потім у Сибіру. Відсидів шість з половиною років. "Мене звільнили через ногу, бо вона 13 років гнила, скільки операцій не робили", – каже пан Михайло.

 

Після таборів Михайло Дмитрович поїхав до Луганська, де закінчив машинобудівельний технікум. Точна механіка допомогла навчитися ремонтувати годинники і опанувати фах ювеліра - цим пан Михайло займався вже в Івано-Франківську, куди переїхав у 1972-му році. До того він працював на заводі у тому ж Луганську і заробив на квартиру, у якій тепер мешкає подружжя.

 

"Коли мене посадили, я був жонатим, дочці було 2 роки і 8 місяців. А коли мене випустили, доньці вже було 9 років, а жінка вийшла заміж за колегу мого батька, – розповідає пан Михайло. - Коли ми познайомилися з Миросею, вона сказала, що має проблеми зі здоров’ям. Я також знав, що хворію, тому, думаю, що здорову за жінку не буду брати. Я захотів її забрати, бо вона також хворіла і багато перенесла у житті". Разом подружжя вже 37 років. Старенькі і досі доглядають один за одним і піклуються одне про одного кожної хвилини, пише ГК.

 

«Поправте йому комір, бо мені дуже важко встати", - просить мене Мирослава Михайлівна, коли вони разом мають сідати до фотографії. Останніми роками жінка переважно прикута до ліжка, пересувається по хаті за допомогою костиля. "У 60-му році мені видалили одну легеню. Без наркозу. Зламали мені два ребра. Операція тривала 4,5 години, мені лише кололи новокаїн", - пані Мирослава розповідає про це незворушно. Додає, що одразу ж після операції попросила хірурга показати видалену легеню: – Та була вся синя, бо я мала цироз. Після війни у мене було запалення легенів. В селі мені поклали банок, бо ніхто не знав, що при температурі банки не можна класти".

 

Під час війни пані Мирослава перехворіла на тиф. Мала інвалідність, але у радянський час групу зняли і жінці довелося піти працювати. Мирослава Михайлівна працювала швачкою на фабриці імені Рози Люксембург. А Михайло Дмитрович у цей час ремонтував годинники у годинниковій майстерні на площі Міцкевича, а згодом став її завідувачем. Припинив працювати років десять тому. Каже, почали німіти пальці.

 

"Нехай за нас не переживають. То не останні наші гроші, - сміються старенькі. - Ми собі даємо раду і нічого нам в цьому віці вже не потрібно! На прощання пан Михайло з гордістю показує золотий значок-тризуб, який він зробив своїми руками і завжди носить при собі. "Я не маю права Бога гнівити і дякую Богу за все. Щодня молю Бога за Україну!" – каже він.

 

Михайло Дмитрович виходить на ґанок нас провести і закурює дзигар. Дивуємося, як можна курити у 90 років? "Мені лікар сказав, що в моєму віці вже не можна кидати, бо буде гірше", - підморгує дідо.

 

P.S. На гроші, які пожертвували Михайло Кравчук та Мирослава Калина, з Івано-Франківська відправили на київський Майдан майже 70 людей.

 

"Фіртка" вже писала, що Івано-Франківська молодь започаткувала збір коштів для двох пенсіонерів, які пожертвували 10 тисяч гривень на потреби євромайдану.


20.12.2013 909 1
Коментарі (1)

Марія 2013.12.20, 11:39
Схиляю голову перед цією парою. Вони є прикладом для більшості з нас.Вони хотіли дочекатись вільної України - хай Бог їм допоможе. А гроші що зібрали не зайвими будуть на Майдані, хоча все більше песимізму викликають останні події.Як бачимо навіть мільйон, який вийшов, не в змозі усунути кровосісів. Про світ мовчу, всі і так бачать.
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1994
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

1091
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1247
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1694
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2875 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3969

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

1185

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

678

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

454

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

1205
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5819
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5369
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10773 2
25.07.2026

У відпустовому центрі в Погоні 19–20 вересня відбудеться Міжнародна проща вервиці. Для паломників підготували дводенну програму, яка включатиме спільну молитву, Хресну дорогу, архієрейські богослужіння, нічні чування та поклоніння Пресвятим Тайнам.

1572
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1490
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7654
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

1201
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

15999
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

575
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1576
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

2026
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1918