Євген Гапич: Мене затримали і направили у Слов’янськ за вказівкою «Бєса»

 

Коломийський фотокореспондент Євгеній Гапич зі своїм братом Геннадієм три дні перебували у заручниках у Слов’янську. Сепаратисти встигли охрестити їх «заручниками референдуму», фактично, маючи на меті утримувати братів до першої декади травня — до часу ймовірного проведення місцевого референдуму.

 

Тиснули морально та фізично: у Євгенія Гапича шрам на шиї від ножа. Врятувала братів Гапичів велика активність інтернет та журналістської спільнот, а також те, що саме 24 квітня українська влада показала зуби і почала проводити у Слов’янську антитерористичну операцію.

У вівторок, 22 квітня, зник журналіст із Коломиї Євген Гапич, який вирушив на Донеччину для створення серії репортажів. Євген Гапич був у відрядженні разом зі своїм братом із Сум. Перед тим, як обірвався зв’язок, брат сказав рідним кодове слово, що означало небезпеку.

Братів Гапичів розшукували не тільки рідні: звістка про журналіста із Коломиї, який не виходить на зв’язок, облетіла багато інтернет-ресурсів і з’явилася навіть на сайті міста Горлівка. Про Євгена розповідали центральні ЗМІ, включно з Громадським ТБ, 5 каналом. На постійному зв’язку була дружина журналіста Оксана Гапич, яка збирала крихти інформації: стало відомо і про останнє місце перебування Євгена, і про те, у якому супермаркеті викрадачі зняли з карток гроші, і про те, що Євген опинився у Слов’янську. За долю Євгена вболівало дуже багато людей, які залишали співчутливі відгуки на його сторінці у Фейсбуці.

Зрештою, о 4 годині ранку 25 квітня у себе на сторінці у соціальній мережі Facebook написав сам журналіст: «Дякую всім! Я у своєї мами, в Сумах! Живий, здоровий! Подробиці потім».

«Вікнам» вдалося поспілкуватися із Євгеном Гапичем практично відразу після його звільнення, а також одразу після повернення у Коломию.

ДВІ ДОБИ У ПОЛОНІ

17 квітня брати Гапичі вирушили на Схід України. Євген Гапич виграв грант на відрядження у Харківську, Донецьку і Луганську області. Він мав листи підтримки від редакцій Калуша та Івано-Франківська, які гарантували публікацію його майбутніх матеріалів.

— Спочатку заїхали у місто Ізюм — там стоїть український блок-пост. Там поспілкувався із людьми, пофотографував, — відтворює події Євген Гапич. — Потім об’їзною дорогою поїхали до Слов’янська. Нас насторожило, що на першому ж блок-пості — коли нас зупинили — направили «снайперку» і автомат Калашникова. Вирішив не фотографувати  і краще промоніторити ситуацію. Поїхали через Краматорськ — у Донецьк.  У Донецьку зробив фотографії, надиктував «Вікнам» новину і блог «Вікнам». Вирішили, що потрібно десь перепочити. Поїхали до Артемівська. Там зупинилися у готелі «Ностальжі». Вивчили ситуацію, вирішили, що поїдемо до Слов’янська — там мала розпочатися антитерористична операція. Вирішили, що у гущу подій не лізтимемо, станемо собі на окраїні.

 

У своєму блозі Євген Гапич радив автівкам із заходу України на схід не вирушати

 

Брати Гапичі спочатку вирушили у Горлівку. У понеділок, за повідомленням 5 каналу, будівля не була захоплена сепаратистами. З’ясувалося, що це не так.

Євгена та Геннадія Гапичів затримали у вівторок, 22 квітня, у той момент, коли Євген фотографував будівлю Горлівського відділку МВС.

— Я встиг зробити кілька кадрів, до нас підійшли троє у камуфляжі, двоє з них — у масках, і почали вимагати документи. Одразу прийшло відчуття, що це — небезпечно. Повели до коменданта.Той відразу сказав: наручники, пакуєм. Забрали гроші, мобільні телефони й особисті речі, які розібрали за принципом «що кому сподобалося». Нас загнали у підвал, де роздягнули, почали обшук і тут — мій паспорт з коломийською пропискою. Це для них як діагноз: «бандерівець». Потім прибіг один боєць і нібито з нашої автівки приніс листівку УНА-УНСО, про які ні я, ні брат нічого не знали. У моїй сумці для ноутбука знайшли шеврон із левом. Я пояснював, що граю у страйкбол, але… Нам зав’язали очі, руки, заклеїли рот та заткнули ватою вуха.

 

Євген Гапич разом із командою “Гуцули”, яка брала участь у страйкбольному міжнародному фестивалі. На футболках — той самий шверон із левом. Фото з архіву “Вікон”

 

У Слов’янськ Гапичів везли двоє охоронців і водій у міліцейській машині «Тойота» (це Євген зрозумів із розмов. — Авт.) з мигалками, кинувши на підлогу. Там утримували у захопленій будівлі СБУ. Охоронець із Горлівки забрав у Євгена кросівки, які йому сподобалися. Зав’язані очі і руки Євген Гапич мав аж до четверга, 24 квітня. Журналіста увесь час утримували окремо.

— Поводилися зі мною, як у військовий час. Допитували із застосуванням фізичної сили. Один, який називав себе «беркутівцем», поводився особливо жорстоко. Обіцяв відправити до «Небесної сотні». Провів ножем по шиї — ще залишився шрам, — згадує Євген Гапич.

За словами журналіста, сепаратисти не зважили на повідомлення, що він — журналіст і не вірили у запевнення, що приїхав писати правду. Домагалися, щоб визнав, що він — член УНА-УНСО.

Чоловікові довелося назвати свої паролі до сторінки у Фейсбуці та до електронної пошти, і це якоюсь мірою йому допомогло.

— Я людина пряма і прямо висловлював на своїй сторінці думки щодо нинішньої влади та «Правого сектору», — каже журналіст.

У заручниках на той час перебували ще кілька людей, зокрема, й американський журналіст Шимон Островський. За спогадами Геннадія Гапича, в останню ніч, коли його та американця перевели у дуже холодний і сирий підвал, чоловікам довелося спати «в обнімку».

 

ДОПОМІГ БОГ І… АТО

Гапичам потрапити на волю вдалося дивом. Цього ж дня був звільнений і американський журналіст.

— Нам Бог допоміг — таке пояснення маю, — каже Євген Гапич.

Зауважимо також, що саме 24 квтіня українська влада вдалася до силових дій на блок-постах біля Слов’янська, а у місто зайшли БТР-и.

Євгена та Геннадія Гапича відпустили після того, як сепаратисти через медіа довідалися, що журналіста з Коломиї — розшукують, і навіть знають його місце перебування. Імовірно, до того часу покладали надії на те, що ніхто не знатиме, де утримують братів: зникли вони у Горлівці, тому, мабуть, сподівалися, що ніхто не буде шукати у Слов’янську. Активність інтернет спільноти та миттєве поширення інформації, напевно, зіграли вирішальну роль у долі братів Гапичів.

Євгена та Геннадія Гапичів — відпустили. Дали 500 гривень на дорогу.

— Ми сіли на автобус, бо жоден інший транспорт не «ходив». Доїхали до Горлівки, пішли у МВС — там нам пообіцяли віддати авто, фотоапарат і речі, якщо ми повернемося. Нас там навіть погодували. Дали гроші на бензин, віддали авто і фотоапарат. Ні особистих речей, ні мобільних телефонів, ні грошей не повернули, — каже Євген Гапич.

Увесь час, що перебував у полоні, Євген думав про близьких людей.

— Просто до всього звикаєш: до болі, до погроз. Втрачаєш зв’язок із часом. Але переживав не за себе — у такій ситуації про себе не думаєш. Думав про дружину, про дітей. Це важко описати, це не той момент, щоб щось відчувати, не той стан, щоб адекватно реагувати.

Євген Гапич не говорить про подробиці, однак, його дружина Оксана зазначає: били — професійно, не по обличчю. Чоловік досі чує нирки та печінку.

 

ВИКРАДАЧЕМ БУВ «БЄС»

Повернувшись додому, Євген в інтернеті віднайшов свого кривдника, за вказівкою якого його затримали у Горлівці та доправили у Слов’янськ. Ним виявився російський диверсант, який брав участь у захопленні відділку МВС у Горлівці та управління СБУ у Донецьку —  російський підполковник Ігор Безлер на псевдо «Бєс».

За інформацією СБУ, до 2002 року Безлер проходив службу в підрозділах ГРУ Генштабу Збройних сил РФ, закінчив службу у званні підполковник, а після цього був направлений до України. У 2014 році російський підполковник брав участь у захопленні військових частин у Криму, а нещодавно захоплював управління СБУ у Донецьку та відділок МВС у Горлівці за завданням російської розвідки. Цього ж підполковника підозрюютьу  вбивсті депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака.

Тим часом, коли СБУ закликає повідомляти про його місце перебування правоохоронців та наголошують на його небезпечності, він контролює ситуацію у Горлівці і ходить у супроводі бойовиків.

— Саме він винен, що ми опинилися у Слов’янську. Саме він є викрадачем, — твердить Євген Гапич.

 

НЕБЕЗПЕЧНИЙ СХІД

— А звідки ви знаєте, що на Схід їхати небезпечно? — відповідає питанням на питання Євген Гапич. — Це — так, але про це чомусь не говорять. Там — підозра до всіх людей, які проживають від Києва на Захід.

Євген брав із собою бронежилет і каску, але, запевняє, вони там не потрібні.

— Там ніхто ні у кого не стріляє. Просто, коли перевіряють документи чи коли починаєш спілкуватися із людьми — йде відповідна реакція, і жодні засоби захисту тут не допоможуть.

 

Світлини з фоторепортажу Євгена Гапича, які він встиг передати з Донецька

 

Євген каже: навряд чи заручників прагнули поставити живим щитом. Швидше за все, заручники є «обмінною монетою».

Після того, як побував на Сході, Євген по-іншому став дивитися на багато речей.

— Я буду писати про поїздку і свої зустрічі, але мою правду мало хто сприйме, — каже Євген Гапич. — На сході кажуть, що їх не чують, решта частина України питає: а як їх почути, якщо вони не йдуть на розмову? Зачароване коло. Влада перебуває у паралельному світі. Ситуація на сході не виникла зараз — до неї готувалися. Поштовхом став Майдан, який зробили люди за Дніпром. Тому питання ставлять такі: чому Майдан змінив собі владу, а ми не можемо це зробити у себе? Чому у вас дозволено людям дозволено відкрити ногою двері у кабінет нового начальника УМВС, залучити до цього «Правий сектор», «Самооборону» і звільнити начальника, а нам — ні? Чому нам ставлять на керівну посаду корупційну людину, яку ми не хочемо? У Росію люди, з якими я спілкувався, не хочуть— хочуть референдум і зробити окрему республіку. Ситуація дуже напружена. Але там ніхто не хоче війни.

Навіть зараз, після двох діб жахіть, Євген Гапич запевняє: поїхав би ще раз:

— Як нас випустили, я навіть жартував — що вже пройшов акредитацію і тест на правдивість — тепер можу тут працювати. Якби не моя принциповість, відкритість і правота, можливо, мене б і не відпустили.

…Поки батька не було вдома, донечки готувалися до його зустрічі: менша — шила ляльки та плаття для них, старша — майструвала з дерева автомат Калашникова. А дружина Оксана мріє про сина…

 

ПОРАДИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЇДЕ НА СХІД

— Ніяких міліарних речей із собою не брати, щоб нічого не нагадувало відношення до «Правого сектора», УНА-УНСО чи Самооборони.

— Акаунти у соцмережах перед поїздками варто «почистити», особливо — видалити світлини з Майдану.

— Журналістам варто «неблагонадійні» публікації із соцмереж забрати.

— Категорично рекомендую не їхати на схід журналістам із Києва і до заходу України: для терористів вони все «бандерівці». Серед порад — говорити тільки правду, адже на сході працюють і допитують професійні військові, а не діти з рогатками. Журналістам — настоювати на тому, що виконують свої професійні обов’язки, приїхали, щоб допомогти регіону показати ситуацію у регіоні.

 

Вікна


01.05.2014 1372 0
Коментарі (0)

19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1764
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

811
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1082
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1508
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2725 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3818

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

916

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

519

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

385

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

1070
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5672
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5226
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10605 2
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1192
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7574
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

939
12.07.2026

Із 17 до 19 липня у Калуші відбудуться урочистості з нагоди перебування мощей святого Івана Хрестителя.

1096
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

15850
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

339
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1420
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1843
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1743