Друзі Андрія Кузьменка записали пісню до його дня народження – сьогодні співаку виповнилося би 49 років.
Близькі друзі Андрія Кузьменка записали пісню «Друзі не йдуть назавжди» до його дня народження – сьогодні співаку виповнилося би 49 років. До кліпу увійшли унікальні фото з сімейного архіву співака. Вперше кліп вийшов у телеефір у програмі «Ранок з «Інтером» на телеканалі «Інтер».
«Ми всі не вічні. І з цим розумінням ми живемо. Люди старіють і йдуть. Ми прощаємось з бабусями і дідусями. Сумуємо. Звісно. Але зовсім інший біль, зовсім інші почуття коли йде хтось, кому ще жити й жити. Коли йде друг, який тобі як брат», – йдеться у зверненні авторів пісні, яку виконав Степан Вулкан. «З часом частина мозку, що відає "раціо", приймає сам факт. Але інша півкуля, емоційна, не сприйме того ніколи. І з тих переживань, виникли слова. Текст. Пісня. Це заримовані переживання. Заримовані почуття від втрати надзвичайно близької людини. «Друзі не йдуть назавжди»», – йдеться у зверненні.
Пісні Кузьми продовжують лунати з теле- та радіоефірів. Та сьогодні вони наче наповнені новим змістом. Сьогодні лідеру гурту «Скрябін» Андрієві Кузьменку могло би виповнитися 49.
В артисти Андрій потрапив не одразу. В ранньому дитинстві дуже романтичною йому здавалася професія водія сміттєвоза. Згодом, думки змінилися – подався до медичного – вчитися на стоматолога. Але в кінці-кінців все ж вирішив, що звуки музики йому ближче за гудіння бор-машини, розповідають журналісти «Інтера».
На рідній Львівщині Кузьма сколотив гурт – репетирували, виступали на шкільних дискотеках. Тоді такого упізнаваного – «скрябінського» – звучання, звісно ще не було – намагалися грати як західні бенди та виконавці. Їх Андрій слухав, піймавши хвилю «Польського радіо». Підкоривши периферію, поїхали до Києва та тут не все було гладко - хлопці записали двійко альбомів та щось не пішло, гурт навіть розпався на деякій час. Аби прогодувати родину співак таксував.
«Я от їздив по ночах по Києву на «гольфіку», для того, щоб зранку принести пакет молока до хати. Перші десять років я дуже сильно прагнув, але нічого для того не робив. Мислями про ціль в тебе забита голова… ти постійно думаєш, де ж той чувак з баблом, коли ж він відкриє двері і дасть мені мільйон за то, що я геніальний. Отакі мислі були», – казав Андрій Кузьменко.
Гроші, слава – усе це прийшло. Згодом. Рецепт був один і він був простий: потрібно було дуже багато працювати. Зате пісні «Скрябіна» вже скоро співала чи не вся країна. Оригінальні мелодії, прості, та водночас філософські тексти. Там було і про любов, і про Батьківщину, і про насущні проблеми.
«Я плакала три дня…. Без остановки. За родными людьми которые уходят – родственниками, я столько не плакала. Эти два года – это, наверное, два столетия… будет три - будет три столетия», – поділилась переживаннями співачка Ірина Білик.
«Я не міг повірити. Я ніколи не забуду. Це було жахливо, морально було дуже складно! Дуже, дуже складно!», – розповів Віталій Козловський.
«Вот я менялся, менялся мир вокруг меня, менялись люди, становились богаче, беднее, популярнее, а Андрей оставался все таким же. Он был самым честным поэтом в Украине, он был самым честным во всем. Он был честным в разговоре, он был честным в своих обещаниях, он был честным в своем творчестве, таких людей я не знал больше», – сказав в інтерв’ю телеканалу «Інтер» співак Потап.
Спробуємо припустити, що Кузьма навряд чи хотів, аби його згадували зі сльозами на очах. Він був людиною, яка завжди йшла по життю із усмішкою. І навіть просив - «як піду з життя - не треба пафосу. Включіть краще польський рок». Він поспішав не просто так - конче хотів втілити в життя свої мрії. Які саме? Та хіба він розказував. Щоправда одну - він таки встиг втілити в життя.
«Їхав в Коломию, а вже темно і бачу застигла така кісельна ріка, нікуда не рухається, а то торфяники горіли, і воно так застигло, як моноліт. Іще дим заходить в машину, дихати тяжко - паніка така! Не їхати ти тоже не можеш, тому що розумієш, що дим заходить в машину і можеш коньки відкинути. Махер на руках, на ногах на спині попідіймався, як в йожика і в мене пробиває страх і я хочу до мами. Мені 43 роки і я хочу до мами, як ніколи в житті не хотів. І тут я достаю діктофон і починаю наспівувати пісню про маму, яку я ціле життя хотів придумати…», – розповідав Андрій Кузьменко.
