Економічна криза, яка розпочалася у 2008-му, до 2011 року була, по суті, кризою економіки Західної цивілізації, а Східна на чолі з Китаєм, навпаки, одержувала дивіденди. Однак тепер вона повністю охопила всю світову економіку. Країни Азії вже почали скорочувати своє споживання. Друга хвиля кризи прийде зі Сходу і з найбільшою ймовірністю накриє Україну на початку 2013 року. Друга хвиля буде не менш руйнівною, ніж перша, хоча характер її впливу буде інший. Світ та Україна перебувають на порозі глобальних змін. Світова економіка змінюється й змінюється неминуче. І наша країна, всупереч думці деяких українців, не вісь Землі, навколо якої все обертається, а швидше черепашка, на яку насувається коток. Ми, звичайно, можемо переконувати себе в тому, що вже готові чи встигнемо підготуватися до другої хвилі, але потрібно розуміти, що мішками з піском цунамі не зупинити.
Відлив перед цунамі
Перед тим як цунамі обрушиться на берег, вода перед хвилею відступає. Це тривожний відлив. У світовій економіці він уже розпочався з усіх берегів. В останні місяці знизилися обсяги виробництва в Німеччині та Франції — головних локомотивах єврозони. Борг Франції торік досягнув 85% ВВП і змусив уряд цієї країни взяти курс на ще масштабнішу економію. Італія, Португалія, Іспанія, Ірландія, Румунія та Угорщина ввійшли в рецесійний штопор. До них от-от приєднається Австрія. Грецька рецесія переросла в затяжну загальнонаціональну депресію, попри списання значної частини зовнішнього боргу та багатомільярдні вливання єврогрошей у цю країну. Греки й тут проявили знамениту еллінську кмітливість і виконали свою історичну місію: троянський кінь біля воріт Євросоюзу.
Європейський Союз, який функціонує на принципах економічного феодалізму, в економічному плані являє собою клубок суцільних протиріч. Коли одні працювали, інші мирно дрімали. У буквальному сенсі цього слова проспали свою економіку Греція, Італія, Іспанія та Португалія, але при цьому вони сподівалися, що пообідній сон і спокійне життя в кредит будуть вічним благоденством.
Сьогодні Євросоюз шукатиме вихід у централізації функцій макроекономічного планування, регулювання та контролю через посилення ролі наднаціональних структур. Це єдиний шлях до його порятунку.
Поки ж рівень споживання в єврозоні продовжує скорочуватися, бюджети тріщать по швах, соціальні програми згортаються. Європа затягує пасок на роки вперед. Банківська (кредитна) криза має серйозні передумови до наростання в міру того, як банки проводять делеверидж, виставляючи на продаж свої заставні активи та обмежуючи кредити. Це збільшує пропозицію, знижує попит і тим самим збільшує економічний спад. В аспекті діалектики розвитку кризи важливий і той факт, що на частку європейського ринку припадає близько 20% американського експорту, відповідно, економічний спад у Європі негативно позначиться на доходах компаній США та вартості їх акцій. Це, з одного боку, спровокує відплив американського капіталу зі США, а з іншого — підштовхне Китай до купівлі активів американських компаній, які подешевшали.
Скорочення виробництва в єврозоні супроводжуватиметься зростанням безробіття. В 2011 році цей показник становив уже 10,7%, побивши попередній рекорд. Скоро українських заробітчан попросять повернутися на Батьківщину. Економічного зростання в Європі найближчими роками вже ніхто не очікує. Попереду політична нестабільність, громадянський неспокій та ще більша економія. Слід сказати, що намітилися стійкі рецесійні ознаки і в економіці Великобританії.
Вода відступає й від тих берегів, завдяки яким Україна змогла вижити в 2008—2010 роках. Азіатські тигри переходять на вегетаріанську дієту. Зростання ВВП Індії в 2012-му, судячи з усього, буде найнижчим із 2008 року та, за найоптимістичнішими оцінками індійського уряду, навряд чи подолає позначку в 6,9%. Усе друге півріччя 2011 року та початок 2012-го продовжує скорочуватися економіка Сінгапуру. Наприкінці 2011-го почала входити в економічну рецесію економіка Тайваню. У четвертому кварталі минулого року економіка Південної Кореї продемонструвала найнижчий темп зростання за останні два роки — усього на 0,4%. Поточного року продовжить скорочуватися й ВВП Японії. Китай, Індія, Сінгапур і Тайвань, відповідно, скоротять закупівлі технологій і високотехнологічних товарів промислового призначення в Західній Європі та США, завдаючи тим самим ще одного удару по експортних можливостях цих країн і скорочуючи надходження до їхніх бюджетів. У 2011 році значно знизилося зростання китайського експорту, і, як наслідок, наприкінці минулого року в Китаї різко впав імпорт. Інвестування в багато інфраструктурних проектів з початку 2012 року значно скоротилося. Китайська «світова фабрика» почала знижувати свої витрати та працювати на склад. Поки ще тримається роздутий китайський ринок нерухомості. Імовірність того, що він до кінця 2012-го чи на початок 2013 року обрушиться, велика. Тоді на світовий ринок металу та будівельних матеріалів очікує масштабний обвал.
Друга хвиля кризи, спровокована падінням виробництва в Китаї, захлисне решту світу і підштовхне його до глобальної економічної депресії. Але Китай, в остаточному підсумку, від цього тільки виграє.
Гегемон на розпутті
США застигли перед дилемою, де ставити кому: посилити долар не можна послабити. Підвищення темпів зростання американської економіки як наслідок уливання ліквідності восени 2011 року з метою уникнути дефолту, схоже, наприкінці минулого року було піковим. Попереду — неминуче посилення бюджетної політики та, як результат, уповільнення економічних процесів. Ринки нерухомості та кредитів у США завмерли в стадії глибокої стагнації. Приватне споживання на автомобільному, судно- і авіаринках залишається низьким. Виробнича база США працює на склад, а не на продаж. Ослаблений у період кризи долар викликає невдоволення серед населення Сполучених Штатів. Його посилення в поєднанні із загальносвітовим спадом споживання, особливо в Західній Європі, негативно вплине на американський експорт. Ситуація з останнім в 2012 році, мабуть, погіршиться, тому що рівень своїх видатків і, відповідно, споживання імпортних товарів розпочали та продовжуватимуть цього року скорочувати Китай, Японія, Сінгапур і Тайвань. Якщо при цьому зростатиме ціна на нафту, а такі ризики через непросту ситуацію навколо Ірану можуть посилюватися, то економічне зростання у США опиниться майже на нулі. Штати будуть змушені ще більше урізувати свої бюджети, ще тугіше затягувати паски.
Між першою та другою хвилями кризи є принципові розбіжності, хоча її основа, зрозуміло, залишиться колишньою. Перша її хвиля розпочалася з падіння ринку нерухомості США як наслідок краху фінансово незабезпечених споживчих ілюзій із приводу його нескінченного зростання, а також краху фінансового сектора, який розігрів кредитоманію. Друга хвиля пов’язана насамперед з диспропорціями загальнонаціональних доходів і видатків, спіралеподібними міжрегіональними падіннями експорту та імпорту, тобто з більш глибинними причинами.
Відповідно, тактичні антикризові заходи щодо зниження наслідків першої хвилі (переважно шляхом уливання грошей в економіку), до другої будуть неприйнятними та навіть згубними, тому що в країнах Заходу можуть спровокувати класичну інфляційну спіраль і викликати падіння рівня життя більшості американців і європейців. Але США свято та небезпідставно вірять у те, що, вкидаючи у світову економіку сотні мільярдів доларів, вони роблять цей світ кращим. Хоча б для себе. Безумовно, девальвуючи долар, вони зміцнюють у короткостроковому періоді свої експортні позиції на світовому ринку, але завдають серйозного удару по експортних можливостях Китаю, Бразилії, ПАР, Індії та багатьох інших азіатських і південноамериканських країн. У середньостроковому періоді ці країни слідом за експортом скоротять імпорт, що обернеться для США зниженням доходів. Але поки в США є чарівний світовий друкарський верстат, вони не зможуть утримуватися від спокус бути головним першодрукарем світу. До речі, під шум друкарського верстата США й інші країни мають можливість надрукувати собі грошенят.
Вважаю, цього року грошова ін’єкція ФРС становитиме не менш як 500 млрд. дол. Про це кажуть і прогнози експертів MorganStanley і CreditSuisse. Ймовірно, в 2013 році уливання ліквідності може стати на порядок вищим. За таких умов, поза сумнівом, підвищиться нестабільність валютних і сировинних ринків, що замість оздоровчого дасть прямо протилежний ефект і лише посилить руйнівний вплив другої хвилі світової кризи.
Проте в довгостроковій перспективі навіть світовий друкарський верстат, який перебуває в розпорядженні США, їх не врятує. Кращі часи цієї країни вже позаду.
Вогненний подих китайського дракона
Китайський дракон — двоголовий. Що добре для економіки Китаю, погано для економіки Заходу. Що погано для економіки Китаю, теж погано для економіки Заходу. Сьогодні запас міцності китайської економіки набагато вищий, ніж західної. У силу того, що цінності суспільства споживання в Китаї ще не стали домінуючими та не витіснили у свідомості китайців даосизм і конфуціанство. Падіння споживання в країнах Заходу має неминуче позначитися на китайському експорті й, відповідно, на ВВП.
Згідно з прогнозами китайського уряду, в 2012 році зростання ВВП становитиме 8%, а з 2013-го по 2016 рік сповільниться до 6,6%. З урахуванням того, що раніше впродовж тридцяти років китайська економіка зростала на 10% на рік, таке зниження послужить явним каталізатором затяжної глобальної економічної депресії з максимальним падінням на межі 2016—2017 років.
В умовах зниження рівня доходів, коли споживач змушений вибирати не те, що краще, а те, що дешевше, ціна стає найважливішою конкурентною перевагою та домінантою в дилемі «ціна—якість». Ринки не просто скорочуються, паралельно вони й перерозподіляються на користь Китаю через те, що китайський товар більш конкурентоспроможний за ціною.
Так, в умовах світової кризи в короткостроковому періоді програють усі країни, тому що скорочуються їхні доходи. Але в цей самий період відбувається перерозподіл сил на світових ринках. І в довгостроковому періоді від такого перерозподілу вочевидь виграють Китай, Індія і ще ряд азіатських країн. На момент закінчення депресії саме ці країни вийдуть переможцями.
Китайський дракон наростив достатньо м’язів, щоб кинути виклик нинішньому порядку речей у світовій економіці. Коли економіки країн Заходу на десятки років увійшли в стан анабіозу (імовірно, припускаючи, що майбутнє, в якому вони вийдуть зі сплячки, буде світлим і райдужним), Китай працював і будував нову економіку. Не тільки свою, а нову світову китайську економіку.
За тридцять років китайських реформ ВВП збільшився у 15 разів (Україна за двадцять років не може вийти на рівень ВВП 1991 року), промислове виробництво — у 22 рази, зовнішньоторговельний оборот (з додатним торговельним сальдо) — у 100 разів! У 2007 році китайським урядом було поставлене завдання до
2020-го перетворити Китай на інноваційний локомотив світової економіки, «фабрику знань». І як тактичне завдання, уже у 2010 році Китай вийшов на перше місце у світі за кількістю отриманих патентів і відкриттів у галузі хімії, забезпечивши потужний плацдарм для створення нових матеріалів і здійснення системної експансії на світовому фармацевтичному ринку. До 2010 року пальма першості в хімічному напрямку належала Японії, а друге місце посідали США. Тобто сьогодні увесь світ спостерігає, як Китай переходить від скуповування зарубіжних технологій до створення своїх власних, які перевершують зарубіжні аналоги. Довівши обсяг інвестицій до 45% ВВП і більше, ця країна найшвидшими темпами у світі створює нову потужну високотехнологічну експортоорієнтовану виробничу базу.
Результат високих темпів зростання експортоорієнтованої економіки — з 1 січня 2012 року мінімальна зарплата в Китаї затверджена на рівні 185 євро, збільшившись за двадцять років більш як удесятеро! Валютні резерви вийшли на рівень 3 трлн. дол. Останнє десятиліття світова грошова система функціонує в режимі двох насосів: США випускають долари, а Китай їх скуповує.
Китай, що має колосальні резерви в доларах США, розуміючи неминучість девальвації цієї валюти і, відповідно, відчуваючи гостру необхідність позбутися її, у найближчі роки перетвориться на одного з найбільших світових кредиторів, порівняно з яким Міжнародний валютний фонд і Світовий банк матимуть вигляд мосьок перед слоном. Тільки за 2009-й і 2010 роки два державні китайські банки China Development Bank і China Import Bank видали кредитів країнам, що розвиваються, на суму понад 110 млрд. дол. (більше, ніж Світовий банк). Це стало вагомим, якщо не головним аргументом при укладанні надзвичайно вигідних для Китаю довгострокових угод щодо поставок нафти з Росії, Венесуели і Бразилії. Характерно, що Китай штучно обмежує можливості власного приватного сектора інвестувати за кордоном, а змушує його вкладати гроші усередині країни. А державний сектор, який повністю відображає національні інтереси Китаю, навпаки, дедалі активніше і масштабніше проводить зовнішню інвестиційну політику. У 2011 році Китай значно посилив свій енергетичний потенціал, розвідавши на своїй території нові родовища нафти, що додали понад 20% до існуючих.
Ключове завдання Китаю на найближчі 15 років — схилити світове співтовариство до запровадження нової світової валюти для міжнародних розрахунків. І тут у нього, на тлі послаблення і нестабільності долара, уже багато союзників. Ключове завдання США — у жодному разі цього не допустити.
У найближчі роки Китай, посилюючи свою експансію на світовому ринку, із щедрістю цариці Цирцеї видаватиме кредити країнам, подібним Україні, під державні гарантії (розраховуючи на землю, сировинні та енергетичні ресурси, нові ринки), умови лібералізації торгівлі, інвестуватиме в купівлю наявних або створення нових виробництв у зарубіжних країнах.
Останніми роками в українських вузах у рази збільшилася кількість китайських студентів на економічних, менеджерських спеціальностях. Невже китайські вузи готують керівників-економістів гірше, ніж українські? Навряд чи. Згідно зі світовими рейтингами вузів це не так. Тоді чиєю економікою вони збираються управляти?
Тривожний сон російського ведмедя
Росія спатиме доти, доки або не з’явиться послідовник Петра Великого, або не закінчаться паливно-енергетичні ресурси. Тобто спатиме ще довго, але тривожно, враховуючи тимчасове пробудження в період нещодавніх парламентських і президентських виборів.
З урахуванням стабільного зростання цін на енергоносії Росія, історично схильна до застою, поки що може дозволити собі добряче подрімати. Щоправда, це не заважає їй навіть крізь сон зазивати близьких сусідів до участі в різного роду великодержавних проектах, а саме: у Митному союзі, зоні вільної торгівлі або черговому газотранспортному консорціумі.
Поки що кон’юнктура на світовому ринку енергоресурсів складається для Росії вкрай сприятливо і забезпечує стабільне додатне торговельне сальдо на рівні 200 млрд. дол. США. Росія експортує насамперед вуглеводневу сировину та нафтопродукти: сира нафта — 33% загальної вартості експорту, нафтопродукти — 17,7%, природний газ — 10,9%. Російські запаси цих ресурсів і позитивна для цієї країни динаміка розвитку світового енергоринку дають їй можливість не поспішати з пробудженням ще як мінімум найближчі п’ять років. Зароблені від продажу паливних ресурсів гроші майже повністю пускаються на проїдання, рівень інвестицій залишається вкрай низьким, а виплив капіталу вкрай високим (у 2011 році він оцінюється на рівні 80 млрд. дол. США). Якщо така тенденція збережеться, то в довгостроковій перспективі на Росію очікують не найкращі часи. Поки цю країну душить корупція і згортається вільна конкуренція, ніякий стрибок в інноваційну економіку їй не загрожує. Хоча стартовий науковий потенціал Росії, безумовно, вищий, ніж, приміром, України. Але якщо російські енергоносії закінчаться або втратять у ціні раніше, ніж буде створено нову виробничу базу, то старшим братом російського ведмедя стане китайський дракон.
Ключова проблема Росії, так само, як і України, у тому, що російська влада так і не змогла запропонувати своєму народові чітких, натхненних цілей та ідеалів, які консолідують суспільство. Культ грошового мішка може бути головною, але ніколи не зможе стати об’єднуючою ідеєю у слов’янських народів. А без почуття національної єдності, без згуртованості суспільства навколо якоїсь шляхетної, масштабної історичної мети ще жодному народу у світі не вдалося продемонструвати те, що пізніше назвали б «економічним дивом».
Російський ведмідь стає дедалі неспокійнішим, і з барлога дедалі частіше чутно невдоволене ревіння. Зважаючи на все, значній частині нового покоління росіян набридло жити в стані стабільності тотального лицемірства з повним розумінням соціальної безвиході навіть в умовах додатного торговельного сальдо. Звідси — і Болотна площа, яка протестує проти болота.
Прагнення нашої країни закуповувати в Росії енергоресурси за низькими цінами прямо протилежне прагненню Росії заробляти ще більше грошей на їхньому продажі. Однак з огляду на те, що російський ведмідь — стратегічний партнер українського лелеки, у момент, коли нашій країні буде особливо важко, він може простягнути йому свою лапу дружби, «сором’язливо» запросивши нас у черговий братній союз або запропонувавши поділитися якимось стратегічно важливим горщиком з медом.
Коли настане завтра
Сьогодні всі ми є свідками унікального моменту в історії людства. Індіанці майя виявилися напрочуд передбачливими. 2012 рік цілком можна вважати переломним: на зміну домінуванню цивілізації Західної приходить домінування цивілізації Східної, в авангардах якої рухається Китай. Усю відому історію людства в економіці, культурі, мистецтві головувала перша. Мине ще 10—15 років, лише мить у масштабах історії, і східна цивілізація і за своєю економічною потужністю, і за кількістю населення, і за світоглядом почне домінувати на планеті Земля. Іронія історії. Якщо століття тому Китай та Індія були фактичними європейськими колоніями (Китай опосередковано, за кабальними договорами у результаті його поразок в опіумних війнах 1839-го в 1858 року, а Індія в прямому юридичному сенсі), то недалекий той час, коли Європа стане торговельною колонією Китаю та Індії, яка прокидається від вікової сплячки.
Нині ми бачимо чіткі ознаки того, що Європа, США, а також Китай, Японія, Південна Корея та інші азіатські тигри і надалі скорочуватимуть своє споживання. Криза світової економіки розвивається по спіралі. Скорочення видатків у єврозоні та США спричинить скорочення китайського експорту та експорту інших азіатських тигрів. Що, у свою чергу, з боку останніх викличе зниження імпорту європейських і американських технологій тависокотехнологічних товарів, спровокувавши черговий виток зниження виробництва/споживання в цих країнах і регіонах. Якщо у 2009—2011 роках вагома частка українського експорту в Азію компенсувала падіння попиту з боку США і Європи, які скоротили своє споживання, то тепер ситуація набагато гірша. Для української економіки — це подвійний удар.
Судячи зі зрушень у структурі світового виробництва/споживання, коли на початку наступного року в Україну прийде друга хвиля кризи, вибір у нашої країни буде невеликим: дефолт або кредитна кабала. Щоб розплатитися з попередніми боргами і в умовах різкого падіння експорту зберегти поточне споживання на прийнятному рівні, країні в 2013 році доведеться позичити не один десяток мільярдів доларів. МВФ у цей час займатиметься порятунком економіки єврозони. Хто надасть нам черговий кредит? Хто, якщо не Китай? Країну, щоправда, можуть урятувати наші олігархи, якщо вони з почуття патріотизму і любові до своєї Батьківщини повернуть в Україну ті десятки мільярдів, які виводилися за кордон усі роки незалежності. Якщо ж грошей ніхто не дасть — тоді дефолт з усіма відповідними наслідками.
Я не поділяю оптимізму тих, хто стверджує, що майбутнє України — стати сировинним додатком Заходу. Є й інша загроза — перетворитися на аграрну колонію Китаю.
Українці повинні готувати себе до нових тривожних подій у світовій економіці. Те, що насувається, здатне не тільки цілком змінити сучасний вигляд країни, а навіть поставити під сумнів саму її незалежність. Основне затягування пасків ще попереду.
Олександр Кендюхов,
