Тема дефолту сьогодні досягла воістину епічного розмаху. Дефолт США, Греції, проблеми Ірландії, Португалії, Іспанії, Італії... Буде дефолт завтра а чи післязавтра, домовляться чи ні? Предмет обговорення, скажемо відверто, вже неабияк потоптаний, однак автори - що коментатори, що економічні та політичні експерти - ніяк не заспокояться. Мимоволі доводиться пристосовуватися до цього, не побоюся цього слова, дискурсу, однак все-таки дуже хочеться сказати щось нове, якщо не за змістом, то принаймні за жанром. І з цієї причини я вирішив розповісти казку ...
Отже, жило-було село. Люди в ній жили бідні, чесні й доброзичливі, а тому багато мандрівників, що проїжджали мимо, зупинялися там на ніч. І ось один з мандрівників ввечері, після скромної вечері, запропонував господарям купити в нього що-небудь з його товарів - пральну машину, телевізор або магнітофон. «Ну що ви, - відповіли господарі! - У нас ніколи й близько не було таких грошей, щоб робити подібні покупки». На що комівояжер став пояснювати, що він не лише продавець, тобто агент торгових фірм, але і представляє банки, так що може оформити господарям кредит.
Ті, природно, стали заперечувати, що при тому практично натуральному господарстві, яке вони ведуть, ніяк не можна брати в борг справжніми грошима, оскільки їх потім неможливо буде повернути. Однак тут гість виклав на стіл свій головний козир! «Ви не розумієте, - вигукнув він, - кредит повертати не доведеться! Взагалі!»
Дещо очманілі господарі, природно, не повірили, і тоді гість пояснив, що він мав на увазі. «Справа в тому, - повідомив він, - що банку не потрібні ваші гроші! Йому потрібні активи, під які йому хтось в будь-якому випадку дасть гроші. З цієї причини йому потрібно тільки одне: щоб той договір, який ви з ним укладете, вважався «хорошим» активом. А для цього потрібно тільки платити відсотки (на це у вас гроші є), і в заставу ваш дім».
- Але як же можна платити тільки відсотки? - Здивувалися господарі. - Ми якось взяли трошки грошей в кредит, щоб виправити наш хлів, і з муками його віддавали багато років. А тут такі гроші!
- Ну і що? Я ж проїжджаю через ваше село кожну весну й осінь, і просто в потрібний момент буду оформляти вам новий кредит, який буде більший за старий! І ви не тільки зможете закрити старий кредит, але ще і прикупити який-небудь дрібниці!
- Але для того, щоб грошей вистачило, кожен наступний кредит повинен бути більше попереднього. Як же банк дозволить видавати такий кредит?
- А ми ж не дарма заклали ваш дім! Будинки весь час зростають у ціні - так що проблем не буде!
- А якщо ціна на будинок раптом впаде, у нас що - його відберуть? Як ми тоді будемо жити?
- Ні-ні, такого бути не може. По-перше, я обіцяю, що новий кредит ви все одно отримаєте, а, по-друге, є такі великі вчені, які отримують навіть зовсім великі Шнобелівські премії, які довели, що більше криз не буде, і ціни на будинки ЗАВЖДИ будуть рости ...
Далі, як годиться в казці, настало в селі щастя. Всі стали прати на пральних машинах, дивитися вечорами телевізор, а танцювати під магнітофон. Правда, тривало вся ця благолинність не нескінченно, а до початку нової кризи. З яким лауреати великої премії якось помилилися...
А ось тепер подивимося на те, який же договір насправді уклав заїжджий комівояжер з жителями села. Це був не просто договір про кредит під заставу будинку. Важливим пунктом цього договору, з точки зору мешканців, зрозуміло, які в юридичних тонкощах нічого не розуміють, але добре пам'ятають, хто що сказав і які зобов'язання на себе взяв, є зобов'язання дати новий кредит, за рахунок якого можна погасити старий. В іншому випадку вони, як люди чесні, ніколи б кредит не взяли. На жаль, при оформленні кредитного договору цей пункт кудись випав... Але те, що він входив до початкове пропозицію, забувати не варто.
А ось тепер, давайте подивимося на сучасну ситуацію з точки зору не формально-юридичних відносин, та ще до того ж написаних банківськими юристами, а з точки зору наведеної вище казки. Причому в рамках відносин не конкретної людини і банку, а суспільства в цілому і фінансової системи. Виходить, що до суспільства звернулися з публічною офертою, головним у якій, звичайно, була пропозиція кредиту, але в яку входила і умова постійного рефінансування боргу. Обидві сторони деякий час виконували зобов'язання, але потім фінансова система відмовилася від виконання своєї частини домовленістю. Чому це сталося, хто винен, конкретні особи чи організації, об'єктивні обставини чи випадок - не принципово. Є тільки два питання.
Перше: чи зобов'язані боржники в такій ситуації виплачувати всі борги, що накопичилися?
І друге: а чи можна їх взагалі виплатити?
Почнемо відповідати з другого питання. За час дії системи рефінансування боргу (а саме це фактично було запропоновано суспільству) його обсяг істотно виріс. Так, наприклад, до Другої світової війни середній борг домогосподарств у США не перевищував 50% від їх річного доходу, до початку 80-х він обмежувався величиною 60-65%. А от з початку 80-х, коли стала застосовуватися схема рефінансування боргу, він виріс до більш ніж 130% від річного доходу. Для інших суб'єктів економічних відносин, від держав до корпорацій, ситуація схожа - обсяг боргу перевищує нормальні до того значення в рази.
Це природно, оскільки якщо припустити, що позичальник не повинен повертати «тіло» боргу, а тільки виплачувати відсотки, то одні й ті ж щомісячні виплати дозволяють накопичити значно більший борг. А якщо до цього додати, що з 1981 по кінець 2008 року вартість кредиту більш-менш поступово падала, то обсяг виходить ще більшим.
А от далі починаються розрахунки. Бажаючі можуть взяти параметри боргу якої-небудь країни, наприклад, Греції, в якій на момент початку гучного боргової кризи загальний обсяг заборгованості становив близько 120% від ВВП, і подивитися її можливості по поверненню на який-небудь «лічилці», яких сьогодні безліч в Інтернеті на різних банківських сайтах, присвячених іпотеці. Результат виходить однозначним: повернути гроші в рамках нормальної економічної діяльності не вийде.
Ну добре, Греція - це особлива стаття, вона назбирала надто багато кредитів. Ну ще Італія в цьому сенсі підкачала. Ну і Бельгія, може бути... Але решта-то поки тримаються молодцями!
І ось тут ми нагадуємо, що, по-перше, середній борг американського домогосподарства становить 130% від річного доходу, а по-друге, коли ці великі борги домогосподарства почнуть повертати, то ці гроші не підуть на покупки, попит впаде, відповідно впаде економіка і доходи інших домогосподарств, так що співвідношення їх боргу до доходу тільки зросте. З державами ситуація аналогічна, тільки падає не попит, а соціальна підтримка населення, що також автоматично веде до падіння попиту.
Тут відкривається великий простір для фантазії. Одні кажуть, що борги виплатити можна, інші - що ні. Сперечатися безглуздо, але для конкретної економіки, для США, я рахував міжгалузевий баланс (щоправда, досить старий, 1998-го року). Так от, цей старий аналіз, який можна прочитати в нашій з А. Кобяковим книзі «Занепад імперії долара і кінець« Pax Americana», яка вийшла в 2003 році, показав, що навіть без урахування повернення боргу, а тільки через припинення кредитування, падіння ВВП США повинно становити десятки відсотків. Ще раз повторю: за даними 1998 року.
З тих пір дисбаланси сильно виросли, і масштаб падіння економіки теж. При такому масштабі падіння економіки і, відповідно, рівня життя населення ключовим питанням стає зміна суспільних відносин.
Грубо кажучи, соціально-політична структура суспільства, побудована на домінуючій ролі середнього класу, рівень життя якого весь час зростає, піддаватиметься серйозним змінам. Зокрема, середнього класу в тому вигляді, до якого ми звикли, тобто у вигляді великої групи з типовими споживчими і (що особливо важливо!) політичними перевагами, більше не буде. І колосальна кількість людей почнуть вимагати роз'яснень. І ось тут-то прийшов час повернутися до першого із заданих вище питань.
З точки зору букви закону боржники повинні виплатити все. Або оголосити про своє банкрутство. Але сьогодні ми вже розуміємо, що виплатити ці гроші, швидше за все, об'єктивно неможливо, спроба це зробити неминуче призведе до економічного колапсу і поставить під загрозу соціально-політичну систему. А останнє зажадає зміни законодавчої системи, тобто зробить ті причини, які сьогодні вимагають виплати боргів, неспроможними.
Є ще одна обставина, на яку можна було досить довго не звертати уваги, але вже завтра, у міру наростання труднощів у соціально-політичній системі, вона точно стане вельми і вельми важливою.
Справа в тому, що фінансова система не просто була однією із сторін у згаданому вище неявному договорі, не просто відмовилася від (хай і неявно) взятих на себе зобов'язань, а й стала головним бенефіціаром цієї схеми. Частка фінансового сектора, який до 40-х років отримував не більше 10% сукупного прибутку корпорацій, до початку 80-х збільшив цю цифру до 20% (при різкому зростанні складності фінансової системи), а от з початку 80-х масштаб перерозподіленого на свою користь прибутку виріс до 50, а то й 70%!!!
Я не впевнений, що ці цифри на початках замислювалися тими, хто придумував нові фінансові механізми в кінці 70-х років минулого століття. Але сьогодні, а особливо завтра, в умовах різкого падіння рівня життя населення і різкого збіднення середнього класу, ці цифри будуть надавати дуже сильний вплив на політичне життя практично всіх економічно розвинених країн, в яких схема рефінансування боргу не просто пустила коріння, але й дозволила сформувати середній клас. Власне, на цьому варто і закінчити. Я не знаю відповіді на перше з поставлених мною питань. Кожна країна, кожне суспільство буде вирішувати його для себе самостійно. Ясно одне: відповідати на це питання доведеться, подобається це комусь чи ні. Але ось ще одне сказати необхідно: мені здається, що шум з приводу боргової проблеми пов'язаний з тим, що всі сучасні політики готові кричати про що завгодно, лише б ніхто не вимовив або не почув це питання. Оскільки відповідь на нього буде коштувати дорого.
Михайло Хазін,
ПО ТЕМІ: Михайло Хазін, "Ми доживаємо останні роки старої моделі".
