Донька репресованого українського професора не може повернути належне їй житло

 

В Івано-Франківську донька репресованого українського професора Василя Пашницького, іменем якого названо одну з вулиць міста, двадцять років не може повернути у власність належне їй за законом житло.

 

Іда Пашницька потайки приходила до цієї звичайної, майже сільської садиби за вокзалом, біля польського костелу кожного року 22 червня, відколи знову повернулася до Івано-Франківська. Вона дивилася на вікна хати, в якій проминули перші шість років її життя, і згадувала той злощасний день, коли почалася так звана "велика вітчизняна" війна. Того дня її батька, власника цього будинку, гімназійного професора Василя Пашницького арештували органи НКВС. Викладач Станіславського учительського інституту, засновник обласної бібліотеки став одним із останніх українських інтелігентів, яких було репресовано в Станіславі радянською владою.

 

"Вранці тато пішов з дому в ту свою бібліотеку, без якої він, як казала мама, жити не годен був, але швидко повернувся і повідомив, що почалася війна, - переповідала 71-річна Іда Василівна журналістові "ГК" спогади своєї матері, яка в той час була на сьомому місяці вагітності і виховувала 4-річну доньку, її старшу сестру. - Тато тоді тільки сказав мамі: "Пропали ми, Сонечко". Бо знав, що чиє би не було зверху - чи німці, чи поляки, чи радянські переможуть - життя нам не буде. Він був страшним правдолюбом, мав велику любов до України і думав, що у всіх має бути так, як він собі вимріяв". 

 

За Василем Пашницьким прийшли 22 червня, о п’ятій годині пополудні. То були останні арешти в Станіславі, загалом того дня було арештовано 17 осіб, серед яких - один інженер, документи якого були знайдені в місці масових страт, які проводили органи НКВС, в Дем’яновому Лазі.

 

Під час арешту Пашницького з його будинку забрали його приватну книгозбірню, в якій були унікальні видання, придбані ціною великих особистих заощаджень. Усі книги з помешкання заледве помістилися на вантажівку. Кажуть, саме "контрреволюційні" та "націоналістичні" книжки з цієї бібліотеки стали підставою для репресій щодо неблагонадійного викладача учительського інституту, колишнього вояка Української Галицької армії (УГА). Подейкують також про донос на Пашницького від колеги-викладача. Щоправда, його донька певна, що радянські каральні органи скористалися архівами польських спецслужб.

 

"Коли поляки в 1939 році відступали, то полишали свої секретні архіви з інформацією про неблагонадійних громадян, - міркувала Іда Василівна. - Було в тих архівах, мабуть, і досьє на мого батька".

 

Іда Пашницька дотепер не знає достеменно, що сталося з її батьком після арешту, якою смертю він загинув. На п’ятий день радянсько-німецької війни, 27 червня, Станіслав став містом, в якому вже не було жодної влади. Вночі з міста відступили радянські війська та урядовці, але ні німці, ні мадяри до міста ще не зайшли. За спогадами очевидців, з цілого міста під стіни станіславських тюрем, де тримали політв’язнів, посходилися люди. Але в катівнях НКВС живих не залишилося.

 

"Мама дізналася, що тато мав би бути в підвалах НКВС - в приміщенні теперішньої ЗОШ №5, - розповідала Іда Пашницька. - Але якісь жіночки побачили, що вона виношує дитину, і не пустили її, сказали, що їй туди ходити не можна".

 

Потім, коли Іда Василівна вже була дорослою, мама розповіла їй, що, коли до міста увійшла нова окупаційна влада, то тіла замордованих виставляли біля тюрем, щоб їх впізнавали. Декого з неопізнаних хоронили у братських могилах на території старого кладовища (тепер Меморіальний сквер - ред.) - у тій його частині, де тепер проходить вулиця Мельника. Біля одного зі старих дерев на тротуарі Іда Василівна досі ставить лампадку і квіти, бо на це місце вказала мама як на батькову могилу.

 

У серпні 1941 року вдова Василя Пашницького народила другу доньку. Але страшна післяпологова депресія, загострена втратою чоловіка, викликала в неї абсолютну апатію до життя. Три місяці вона майже безперервно спала, доглядати за дітьми приходила старенька сусідка. Тільки взимку вона раптом взяла себе в руки і ніби прийшла до тями. Однак відтоді вона стала менше довіряти людям і зовсім перестала посміхатися. До 1947 року Софія Пашницька з двома донечками прожила в будинку за залізничною колією, поряд із церквою на Гірці.

 

"Той будинок ще у 20-х роках купила моя бабця для дітей, вона мала восьмеро дітей, стільки ж було в її сестри, яка мешкала в Станіславі, і всім тим дітям треба було дати освіту, - розповідала Іда Василівна. - Той будинок став таким родинним гуртожитком для гімназистів. Коли всі вивчилися, діти повиростали, в домі лишилася тільки моя мама. В 1932 році вона одружилася з татом, і відтоді вони жили там разом", пише ГК.

 

У 1947 році сім’ї репресованого Василя Пашницького довелося таємно втікати зі Станіслава. Як каже Іда Василівна, тоді зі сходу саме почали приїжджати різного роду спеціалісти і для них терміново шукали житло. Корінних мешканців вивозили під різними приводами - як членів сім’ї ворогів народу, посібників "німецько-буржуазних націоналістів", як уніатів і сектантів. 

 

"Мама переживала, що її можуть посадити до в’язниці, нас із сестрою направлять у різні дитбудинки - і сім’я пропаде, - розповідала Іда Пашницька. - Тож однієї ночі вона зібрала нехитрі пожитки - портфель з документами, татові нагороди і альманах поезій "Акорди" з татовим підписом, ще й виданий в день татового народження, і ми поїхали на Тернопільщину до її брата-священика".

 

До Станіслава, чи то пак уже Івано-Франківська, донька Василя Пашницького повернулася тільки на початку сімдесятих років. На той час вона вже закінчила Львівський державний університет, почала працювати вчителькою. Першим місцем роботи, яке їй порадили в міському відділі народної освіти, повинна була стати ЗОШ №5. Але на той час їй ще не вдалося знайти житло у місті, тому від роботи в цій школі довелося відмовитися.

 

"Я думаю, то мій тато з неба не допустив того, щоб я працювала в тому приміщенні, в підвалах якого він був замордований, - зітхає Іда Василівна. - Зрештою, я влаштувалася в іншу школу, директор якої сказав, що приймає мене на роботу з подяки до мого батька, в якого він колись був учнем. Так я тридцять років відпрацювала в тій школі до пенсії, і аж до 89-го року ніхто не здогадувався, що вчителькою працює донька репресованого".

 

Іда Пашницька каже, що з самого дитинства мріяла приїхати до Станіслава. А коли нарешті наважилася на переїзд та поселилася в Івано-Франківську, то щороку приходила до старої бабусиної хати в день арешту свого батька. Вона знала, що там поселили дві сім’ї, яким дали ордери на проживання в її будинку як молодим спеціалістам. Довгі роки вона навіть не сподівалася коли-небудь знову переступити поріг рідної оселі.

 

"У 1993 році, коли я отримала реабілітаційний лист на батька, уже діяла постанова про повернення будинків реабілітованим, - розповідала Іда Василівна. - Тоді я відважилася, подзвонила сестрі, і ми вирішили спробувати повернути наш дім, якщо стане здоров’я і нервів. Я зібрала всі документи, які мені сказали, на хату наклали арешт, щоб її не можна було приватизувати. Але на тому все й стало. Щоб повернути той будинок, треба відселити дві сім’ї, а на те, щоб купити їм квартири, кажуть, нема коштів у бюджеті. І так з тих пір - нічого, одні бюрократичні відписки".

 

Донька репресованого каже, що одна пані, яка представляла інтереси такого ж, як вона, претендента на повернення будинку, їй делікатно натякнула, що задурно ніхто їй хату не віддасть. Але Іда Пашницька каже, що завжди з огидою відкидала думку про хабар і дотепер сподівається на справедливість.


07.11.2012 2342 1
Коментарі (1)

Софія 2012.11.07, 21:19
Ніхто нічого не поверне без грошей. У нас все забрали і знищили комуністи, і обікрадали поьіс не один раз. При незалежній Україні , після смерті В.Чорновола обікрадали і так звані "патріоти", які дуже боялись навіть близько підходити до цього геніального політика.Основне, щоб не обікрали ще і червоні "демократи". Для політичних, не агентів КДБ нічого не змінилось.
05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

1175
02.06.2025
Лука Головенський

Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження Українського Вільного Університету в Мюнхені та його місію української культурної дипломатії Фіртка поспілкувалася з Ларисою Дідковською.  

1807 2
28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

1131
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

3704
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

3410 7
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2762 1

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

355

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

473

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

1013

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1582
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1082
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

1109
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

803
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

6614
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

749
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

44080
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3399
25.05.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35739 1
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

407
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

682
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

763
17.05.2025

Президент України Володимир Зеленський говорив з Президентом США Дональдом Трампом разом із Президентом Макроном, Федеральним канцлером Мерцом, прем’єр-міністрами Стармером і Туском.  

978