Три десятиліття він очолює одну із найбільших та найпотужніших шкіл міста – ЗОШ № 18. У мікрорайоні Пасічна його знають геть усі: від великого до малого. Бо саме інтереси цього округу Дмитро Чміль захищає ось уже чотири скликання.
Укропівець розповів про те, як бути ефективним менеджером у школі та міській раді, рухатись вперед навіть тоді, коли бракне сил та грошей. Головне, каже, мати правильну мотивацію: працювати з людьми і для людей.
Я народився у маленькому селі Дубовиця, що на Калущині. В 1976, після завершення навчання, пішов до армії. Згодом – Прикарпатський університет, історичний факультет. А вже у 1985 я пішов працювати у 19-ту школу. Після того вчителював у кількох навчальних закладах міста.
І врешті на перших освітянських демократичних виборах в Івано-Франківську мене обрали директором школи № 18. Це тоді мало неабиякий резонанс. Бо я був позапартійним, а ставка робилася на представника від комуністичної партії. Що цікаво, на цю посаду претендували троє. Але шкільна комісія одну з кандидатур не допустила до виборів через незнання української мови. Тобто, надворі був 1988 рік, а у 18 школі вже тоді витав дух патріотизму.
І ось так ми почали працювати. Це була найбільша школа на Прикарпатті і, мабуть, одна із найбільших в Україні – 2820 учнів, 180 педагогів, 79 класів. З перших днів роботи я розумів, що треба щось змінювати у навчальному процесі. Надворі панувала горбачовська «відлига», час вимагав новаторства. Перше, що ми зробили – ввели уроки катехизації, народознавства, краєзнавства. Це надзвичайно сподобалось батькам. А потім ми всім мікрорайоном збирали експонати для музею побуту та етнографії, який відкрили у 1992 році. В той період ми приймали у школі дуже багато делегацій з усієї України та світу.
І це попри дуже слабеньку матеріально-технічну базу. Це приміщення, щоб ви розуміли, побудували поспіхом, за якихось три місяці. В березні заклали фундамент. А вже 1 вересня 1982 року, на гарячому асфальті, діти стояли на лінійці. Такі тоді були плани. Це негативно позначилось на нашій роботі. До прикладу, уявіть собі: чавунні батареї були залитими в бетон. Бо поставили не той розмір. Ми повністю їх замінювали, роками просили коштів, але нарешті цьогоріч ми поставили євробатареї в усіх класах.
Та навіть попри це, я пишаюсь успіхами наших учнів. Їх на сьогодні півтори тисячі. Із ними працює 150 талановитих педагогів. Наші вчителі, хочу похвалитись, уже вп’яте отримують премію Богдана Ступарика. Серед шкіл міста ми маємо 7 місце у предметно-шкільних олімпіадах.
Активно співпрацює ЗОШ №18 і на міжнародному рівні. У 2000 році стали учасниками проекту «Європа в школі, школа – в Європі». У рамках обміну дві сотні наших учнів побували у різноманітних європейських країнах. Ми також співпрацюємо із державами Карпатського регіону. От нещодавно ми побували у нашій у Кошалінській школі. Це наші польські партнери.
Пасічани уже вчетверте довіряють мені представляти цей округ у міській раді. При міському голові Шкутяку, у рамках програми «Околиця», ми перекрили школу, всі п’ятиповерхівки на Тролейбусній. Ми повністю відновили підвальні розводки, зробили благоустрій території. Та й досі ми беремо активну участь у проектах співфінансування.
Активну допомогу нам надають депутати різних рівнів. Хотів би відзначити нардепа Олександра Шевченка. Саме за його сприяння, цьогоріч на утеплення школи № 18 із держбюджету виділено 600 тисяч гривень.
Я бачив проблеми школи, проблеми округу. І розумів, що більшість із них треба вирішувати самотужки: формувати сильну громаду і стукати у всі двері. Особливо важко тепер. Якщо ти не депутат, від провладної більшості, забудь про кошти на округ. Є значно менші школи, але там добудовують нові корпуси, роблять ремонти. Хоча міський голова обіцяє прийти у кожен двір, поки що за два роки до Пасічної він ще не дійшов.
Я завжди був прихильником УКРОПу. Тому вже два роки представляю в міськраді цю політичну силу. Мені імпонують методи колег-укропівців: це безперервне спілкування з людьми. Ми знаємо усе, що робиться у місті не з газет чи телевізора. У нас щотижня зустрічі із франківчанами. На «каві з депутатом» люди діляться своїми проблемами, просять допомоги. І звісно, ми стараємось посприяти у вирішенні тих чи інших питань. Я тішуся, що нас підтримують активні містяни, які прагнуть змін у Івано-Франківську, прагнуть, аби наше місто рухалось нарешті за планом стратегічного розвитку, а не хаотично.
Хоча ми в опозиції, все-таки вдалося зробити немало добрих справ. Наприклад, облаштування 15-ти під’їздів та двору в малосімейці на Галицій, 124. Мене на окрузі знають усі мешканці. Щотижня маю десятки звернень від громадян. На жаль, найчастіше вони стосуються фінансової допомоги. Народ дуже збіднів за останні роки. І хоча нам збільшили депутатських фонд із 50 до 70 тисяч, цього не вистачає.
Що мене мотивує? Навіть не можу собі уявити життя без своєї школи та округу. В нас надзвичайний колектив. Ми спільно працюємо та відпочиваємо. Маємо поїздки у різні куточки України. Я й сам люблю активний відпочинок у горах. А ще у мене двоє синів, якими я пишаюсь. І ще тисячі учнів і випускників. За 35 років роботи наша школа має ким пишатись. І це не може не тішити.
