«Дітей вкладали спати, а самі лежали та слухали пролетить щось повз нас, чи по нас»: переселенка з Херсонщини про життя в окупації

З журналісткою Фіртки поспілкувалася Марія (з міркувань безпеки ім'я змінене — ред.), яка перебувала в окупації протягом семи місяців.

Жінці вдалось евакуюватись на Прикарпаття.


Далі подаємо пряму мову:


Коли ви вирішили виїхати – одразу тримали курс на Івано-Франківщину? Розкажіть про день, коли, власне, виїхали з Херсона.


Ми були сім місяців в окупації. Наші куми в перший день виїхали на Прикарпаття, в них тут батьки. Вони встигли виїхати до того, як російські війська доїхали до Херсона, до Антонівського мосту. 

Спочатку я не хотіла виїжджати з двома дітьми невідомо куди. Моїй меншій дитині на той час було всього два роки. Я не знала, куди мені виїжджати. Куми покликали нас сюди до себе. Ми проїхали 32 російські блок-пости до Василівки Запорізької області.

Там нас затримали, хоч в автобусі були лише жінки з дітьми. Наймолодшій дитині в автобусі був місяць. Була одна дитина з ДЦП, яка не могла без коляски рухатися. І мій дворічний син. Вони нас там затримали та змусили залишитися переночувати.

В мене дитина спала біля автобуса. В самому автобусі було дуже жарко, бо це був кінець серпня. Там якийсь базарчик був, стояв розвалений столик, лавочка. Ось там дитина моя спала. Я всю ніч сиділа біля нього.

Наступного дня близько обіду водій нашого автобуса домовився з окупантами, щоб батьки з місячним немовлям поїхали іншою машиною. А нас уже пустили біля четвертої години. Було дуже страшно. Ставлення окупантів було дуже жорстким, як не до людей. Вони постійно ходили біля нас з автоматами.

Автоматами розкидували речі, шукали щось. В мене дитина тільки почала засинати, та нас розбудили. Сказали бігом, бо переїжджати мали блок-пост, де нас перевіряли — забрали ноутбуки, телефони. Ми все це їм віддавали.

Дитина плакала, кричала, на руки просилася, а треба було протягом двох-трьох хвилин забрати ці речі. Ми дома, як збиралися, то брали речей скільки змогли в руках нести. То думала, що речі не запхаю в сумки. Тоді вони нас пропустили. Після цього був ще один блок-пост, де знову зайшли до нас, речі не перевіряли. Але перевірили всі документи.

Коли виїхали в «сіру зону» наша колона рухалася на дуже великій швидкості, щоб не розстріляли. Вже на під'їзді до Запоріжжя нас зустріли волонтери. Попри те, що це була одинадцята година ночі, нам одразу запропонували повечеряти. Ми поїли, покупалися та лягли відпочивати. Розмістили нас в дитячому садочку.

Мами на підлогах спали, а дітки в дитячих ліжечках. Наступного дня ми поїхали на вокзал і нас посадили на потяг у Львів. Загалом ми добиралися впродовж чотирьох днів. Це було дуже складно.

На Івано-Франківщині нас зустріли куми. Дякую їм, бо інакше не знаю куди б ми виїхали.


Розкажіть про час в окупації.


Коли окупанти наступали на Херсон, то всі війська буквально проходили через нас. Але у нас вони не заселялися.

Виїхати ми вже не могли, бо всі дороги були перекриті їхніми колонами з Криму. Коли зрозуміли, що виходу немає, почалася паніка. Продуктові магазини «вичистили» за два-три дні, медикаменти також зникли.

Перший час наші фармацевти домовлялися через Запорізький напрям, щоб невеликими партіями перевозити із Запоріжжя ліки. Потім ліки та продукти привозили з Криму. Проте окупанти перекрили всі доступні канали доставлення. У нас уже не було ні ліків, ні продуктів, нічого. Дещо привозили з Криму за дуже високими цінами.

Вони розселилися уже по всій Херсонській області й тоді почали ходити по домівках.

Їм дали списки, в кого дома є зброя. Бо люди у нас деякі на полювання ходили та мали зареєстровану зброю.

В мого чоловіка теж була зброя. Ходили по всіх адресах з цього списку. До нас також заявилися восьмеро чоловіків з автоматами. Обійшли весь двір, оглянули машини. За мною по всьому будинку з автоматом ходили.

Чоловіка забрали в підвал та побили. Перший час, тобто впродовж чотирьох місяців, я взагалі з дому не виходила. Коли чоловіка побили, мені довелося вийти на закупи, бо він не міг. Загалом старалися садити свій город, щоб мати продукти, бо не знали, як будемо зимувати.

Зараз там набагато гірше. З того населення, що залишилося, то 50% орків заселено. Там дуже страшно.

Вони їздили, як у себе дома. Найцікавіше, що після того, коли заявлялися додому і проводили «розмову» з чоловіком, розуміючи, що їм суперечити ніхто не буде, то на наступний день, вони зустрічали в магазині (запам’ятовували поіменно в кого були), то удавали, що ми «найкращі» друзі. Питали, як діти та робили це на публіку, щоб всі це чули. Щоб всі думали, що їх тут «люблять», «зустрічають».

Коли наші місцеві питали, чи вони надовго, то вони казали "навіть, якщо не на довго, то наш вихід ви запам’ятаєте надовго".

Коли ми вже виїхали, місцеві, хто залишилися, повели дітей в російську школу. Розповідали, що в школі стояли вояки, в саме приміщення забирали дітей. В дітей проводили обшуки, батьків в школу не пускали та дітей без дозволу не випускали. А потім стояли з автоматами на чергуванні.

Мої діти до сьогодні мають страхи. Бо через нас летіло все. Пригадую, як ми кожного вечора з великою швидкістю приймали душ, роздягалися, складали речі в пакет і ставили біля виходу. Тому, що не знали, можливо до нас хтось вломиться і треба буде тікати.

І так кожного дня. Дітей вкладали спати, а самі лежали та слухали пролетить щось повз нас, чи по нас. Чули, як ракети летять над нами, було враження, що ракета зачіпає дах будинку.

Звуків тривог у нас зовсім не було, бо систему оповіщення відключили. Зараз вони інколи її включають. Перший час ми навіть не розуміли, чи це летить від нас, чи до нас.

Ближче до нашого виїзду, то тоді уже прилітала відповідь від наших. Думала, у нас стелі попадають. Двері відчинялися. Це могло прилітати за 40-50 км, але у нас все було відчутно. Наш будинок поки цілий, а там ніхто не знає, що буде.

Найбільший біль, що там залишилися рідні та прийшлося робити вибір.

Моя невістка була вагітною, коли я з дітьми виїжджала. В дорогу вона виїхати не могла, бо мала з дня на день народжувати. Це було небезпечно, бо когось на блок-посту і сім днів тримали. Мій брат з дружиною виїхали недавно, коли дитина трошки підросла. Батьки не виїхали, бо здоров’я не дозволяє. Батько гіпертонік, коли нервується, то трапляються напади. Він дорогу не перенесе. Мама його не покине. Вони зараз там приглядають за моїм та братовим помешканням.

Це дуже складно робити такий вибір. Залишати всіх своїх рідних і їхати з двома дітьми взагалі в нікуди. Чоловік, брат, батьки, вся рідня там залишилися.

Ми живемо одним днем зараз. Ми не знаємо, що робити та, що буде далі. 

Не шкодую, що виїхала тільки через дітей. Бо діти все розуміли. Ми їх нікуди не могли пустити. Я жалію тільки про те, що не змогла допомогти батькам, щоб вони виїхали.

Я дуже рада, що згодом і брат зміг виїхати. Але батьки там. Поки ми з ними зідзвонюємося кожного дня. Дуже страшно, бо окупанти часто навідуються, контролюють усе, змушують брати російські паспорти. Я сподіваюся і вірю, що все буде добре.

Мій чоловік зараз служить в ЗСУ, батьки залишилися на Херсонщині. Я сама з двома дітьми, мені страшно. Не всі розуміють тих людей, які в один момент залишилися без нічого. Живеш і не знаєш, що буде завтра, чи тут планувати щось, чи є шанс вернутися.

Розумію, що з маленькими дітьми зразу після деокупації не повернешся. Бо там все в мінах, скрізь руїни. Ось так в одну мить ми залишилися без нічого.


Чи достатньо, на вашу думку, на Івано-Франківщині приділяють уваги та надають допомоги переселенцям?


Відверто кажучи, так. Відразу, як ми приїхали, нам почали допомагати. Якби не ця підтримка, то було б набагато важче.

Багато людей допомагає. Дівчатам знайомим дякую за допомогу. Зараз я дистанційно працюю головним бухгалтером. На жаль, зарплата не висока, але можливості влаштуватися на іншу роботу наразі немає.

В моєї дитини бронхіальна астма. Коли приїхали на Прикарпаття, то дуже багато часу довелося провести у лікарні. Тутешній клімат нам не підходить, тому я навіть сина в садок не можу віддати. Але дуже вдячна всім за допомогу. 


Більше читайте у матеріалі: «Колона їхала на дуже великій швидкості, щоб нас не розстріляли»: історія сім'ї з Херсонщини, яка знайшла прихисток на Прикарпатті.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

«Наша сила в єдності», — мати полеглого Героя, якого поховали в Коломиї, через окупацію рідного Енергодара

«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну


26.11.2023 1561
Коментарі ()

14.09.2025
Вікторія Матіїв

Олексій Солоданюк загинув 23 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Сім'я Солоданюк родом з Черкащини, але останні дев'ять років проживали у Києві. Після загибелі чоловіка Катерина разом з дворічною донечкою Соломією переїхали в Івано-Франківськ.  

1435
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1319
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1131
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1173
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7245
29.08.2025
Олег Головенський

Рівно рік тому чимало експертів та аналітиків як крайній сценарій прогнозували перемир’я у війні та вибори президента, Верховної та місцевих рад на весну або на осінь вже поточного 2025 року.  

1886

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

221

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

449

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

690

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1722
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1177
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

653
02.09.2025

Завдяки сприятливим погодним умовам та щоденній праці аграріїв завершили збирання ранніх зернових культур.  

1021
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1336
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

912
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1476 1
30.08.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

1041
09.09.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

37394 1
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1135
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1402
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

888
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

3323 16