Митний союз – передвісник союзу політичного? Владімір Путін намагається загнати Україну в Митний союз, використовуючи всі важелі. ЄС повинен цьому активно протидіяти, бо Україна та інші сусіди Росії у напівколоніальному статусі не матимуть жодного шансу на зміни, пише Ґергард Ґнаук у німецькій Die Welt.
«На сході Європи визріває подія, про яку – якщо вона все ж станеться – колись розповідатимуть в підручниках історії», – пише Ґергард Ґнаук. І зауважує, що цю подію можна буде поставити в одну шеренгу із заснуванням у 1952 році Європейського співтовариства вугілля та сталі.
Тоді йшлося про торгівлю сталлю та вугіллям і ліквідацію митних бар‘єрів, нагадує автор статті. Засноване співтовариство стало згодом фундаментом для ЄС. А співтовариство, про яке веде мову автор, називається «Митний союз». І знову йдеться про вугілля та сталь, а також і про дещо більше: а саме – про союз, який поєднає Росію з Україною, Білоруссю та Казахстаном. У часи Радянського Союзу в цих колишніх республіках проживали три четвертих населення СРСР. Сьогодні обговорюються також подальші інтеграційні кроки. Вперед до нового Радянського Союзу? – запитує автор статті.
І зауважує, що два менші партнери – Білорусь і Казахстан – вже дали свою згоду: з минулого року існує Митний союз, зникли деякі внутрішні бар‘єри, а зовнішні мита вирівняні до російського рівня. І тільки «важковаговик» з-поміж партнерів, Україна, поки що ставиться до ідеї прохолодно. З тієї причини, що навіть за приязного до Росії президента Віктора Януковича Київ проголосив пріоритетом європейську інтеграцію. Країна вже є членом СОТ і веде переговори з ЄС про створення зони вільної торгівлі, нагадує Ґергард Ґнаук.
І ось тут стає цікаво, зазначає автор статті. Мовляв, Владімір Путін знає, що поставлено на карту, і у травні заявив, що спільний Митний союз «принципово змінить геополітичні обриси всього євразійського простору». Путін почав діяти, продовжує Ґергард Ґнаук, і представив цифри, які повинні довести, що економічне зростання в Україні зі вступом до Митного союзу зросте на 2%. Але у випадку Росії немає калача без бича: якщо Україна не погодиться, то Росія змушена буде підняти митні бар‘єри. А Дмітрій Медвєдєв нетерпляче заявив, що Україна повинна нарешті визначитися.
Україна опинилася на роздоріжжі: рухатися до Росії чи до Європи? Кожного тижня тиск зростає: то Митний союз погрожує призупинити імпорт українських сталевих труб; то православна церква, підпорядкована московському патріарху Кирилу, розпалює антизахідні настрої і застерігає від зближення з «чужим та ворожим» ЄС. А наприкінці цього концерту на сцену виходить «Газпром», пише Ґергард Ґнаук. Саме в Брюсселі шеф концерну Алєксєй Міллєр скинув маску і заявив, що 20 млрд кубометрів газу для країн ЄС радо спрямують «Північним потоком» замість транзитної системи України. А це позбавить Київ п‘ятої частини надходжень від транзиту – сотень мільйонів доларів, зауважує автор статті.
Час для цієї заяви обрано якнайкраще, адже Київ, який змушений платити вищу ціну за газ, аніж Німеччина, якраз веде переговори про зниження ціни. А «Газпром» натомість відповідає: це можливо лише за умови приєднання України до Митного союзу.
З погрозою перенаправити газові потоки були зруйновані дві ілюзії, зазначає автор статті. Перша: Росія навчилася поводитися з меншими сусідами так само турботливо, як це робить сьогодні Німеччина. Друга ілюзія, яка видавалася навіть провдоподібнішою: нові газопроводи навіть теоретично не можуть використовуватися як засіб тиску, оскільки зростання попиту гарантує заповнені газопроводи на десятиліття. Так лунала мантра будівничих «Північного потоку», про це ж заявляв колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер.
А тепер маємо погрози на межі шантажу, зауважує Ґергард Ґнаук. Колишній віце-канцлер в уряді Шредера Йошка Фішер, який тепер є радником у розвитку проекту газопроводу Nabucco, розпізнав це ще рік тому і попереджав: «Якщо поставки газу використовуватимуться для того, щоб тиснути на Україну, щоб знову тісно прив‘язати її до Росії, то Європа не повинна акцептувати таку політику».
Йдеться не лише про газ, зазначає автор статті, а про захоплення Росією важливої інфраструктури сусідів ЄС – України і Білорусі. Нарешті повинна прокинутися Кетрін Ештон: у підпорядкуванні верховного представника ЄС із закордонних справ є відповідальні за відносини з Кореєю та Шрі-Ланкою, а східних сусідів, здається, тут не помічають. При цьому Брюссель повинен швидше розпізнати, у чому полягають інтереси Європи. А вони полягають в тривалій стабілізації сусідів ЄС, що означає підтримку демократії та ринкової економіки, наголошує Ґергард Ґнаук.
Першою передумовою для цього є збереження цими державами – передусім Україною, Білоруссю та Молдовою – незалежності та простору для дій. Адже незалежні держави навіть з недосконалими політичними системами одного дня, коли подує вітер змін, зможуть реформуватися. І сьогодні прикладом цього є Молдова. Натомість держави-васали, яких Росія зажене у напівколоніальний статус, не зможуть більше цього зробити, стверджує автор статті. І ніхто не може звинувачувати чинне керівництво в Москві, що воно домагається такої мети. Бо лише на тлі бідності та нестабільності сусідів Путінова «керована демократія» може виглядати як влада порядку. А економічна скрута сусідів може також призвести до того, що вони поступляться частками стратегічних підприємств, – на користь російських олігархів чи «Газпрому».
Інтерес Німеччини та ЄС – цілком інший: збереження притягальної сили європейської моделі, яка є успішною в країнах від Естонії до Болгарії. І якщо міжнародне співтовариство виділяє на допомогу повстанцям в арабському світі 14 мільярдів доларів, то країни Східної Європи, на відміну від Лівії, є потенційними кандидатами на членство в ЄС і ставитися до них треба відповідно.
Це повинен також розуміти головний переговірник ЄС з питань торгівлі Філіп Куїссон, який зважує інтереси аграрного лобі своєї рідної Франції та України. Наступного понеділка у Києві відбудуться переговори щодо зони вільної торгівлі між ЄС та Україною. І ЄС повинен показати, що йому важливіше: квоти на імпорт українського зерна чи збереження європейської перспективи для цілого регіону, наголошує Ґергард Ґнаук.
Ґергард Ґнаук, Die Welt (Німеччина)
