В період російської агресії ми згадуємо про свою ідентичність звертаючись до своїх коренів та традицій. От і на Різдво все частіше можна побачити в оселях не тільки ялинку, але і дідух – традиційну українську різдвяну прикрасу.
Хоча знаходяться критики дідуха, вважаючи, що не місце язичницькому ідолові в оселях християн. Звісно, для більшості християн саме ялинка асоціюється з Різдвом. А дідух поступово відійшов на задній план і практично зник на певний період з українських осель.
Перш ялинка завоювала титул головної різдвяної прикраси, їй прийшлось подолати не простий історичний шлях. Ялинка була ритуальним деревом скандинавів. А як різдвяний символ з'явилася у XIV ст. в протестантській церкві Німеччини, за іншою версією — на території сучасної Латвії.
Ялинка набула християнського значення і символізує собою райське дерево. Звичай прикрашати ялинку на Різдво пов’язують з особою Мартіна Лютера.
Ця традиція швидко поширилась не тільки по всій Європі, але й за її межами. Звичай прикрашати ялинку на Різдво в Україні з'явився в XIX ст. спочатку у будинках знаті, а потім поступово і в оселях простих людей.
В радянський період більшовики намагалися заборонити ялинку.
«Різдвяне дерево» («christmas tree») – загальносвітова назва ялинки, фактично заважало більшовикам в антирелігійній боротьбі. Згодом, побачивши силу різдвяних традицій, ялинку реабілітували, але надали їй світського сенсу.
З різдвяного дерева ялинка стала «новогоднєй йолкой». Традиційну прикрасу на вершечку, яка була схожа на вифлеємську зірку замінили червоною радянською.
На території України довгий період головною прикрасою на Різдво був дідух — різдвяна прикраса, сплетена з колосків — символ урожаю, добробуту, багатства та зачинателя роду.
Дідух має язичницьке коріння, пов'язаний з культом предків та землеробства. Вертикально поставлений сніп складався з найкращого збіжжя, прикрашався кольоровими нитками, квітами та плодами. Зі старослов'янської мови слово перекладається як "дух предків".
В дохристиянські часи його створювали як пожертву силам природи. Дідухом обирався перший житній чи вівсяний сніп, який з почестями забирали з поля під час обжинок і зберігався в клуні до Різдва.
На святвечір господар брав дідух і обійшовши з ним обійстя вносив його до хати.
Перебуваючи в хаті аж до Водохреща він символізував не якось окремого предка, а всіх родичів усього роду тому і відводилось для нього найпочесніше місце в оселі на покутті під образами. Наші предки вірили, що в дідух вселяються душі покійних, які приходять відсвяткувати Різдво з родиною.
З поширенням християнства багато язичницьких обрядів не зникли, а продовжили своє існування, наповнюючись християнським змістом, як коляда, щедрівки, вертеп або продовжили жити у вигляді давньої традиції, як дідух чи традиція залишати ложку на столі після святвечору для предків.
Ялинка згодом стрімко і впевнено ввійшла в кожну оселю і стала головним символом Різдва і Нового Року. Враховуючи трішки "аристократичне" і європейське походження ялинка досить легко витіснила дідух з українських осель.
На якийсь час він став забутим і тільки іноді в окремих оселях, які шанують українські традиції дідух з’являвся на свята.
Звісно дідух не поверне собі почесне місце в українських родинах і не стане центральною різдвяною прикрасою, витіснивши ялинку, але цілком може повернутися і ділити оселю разом з ялинкою.
В порівнянні з дідухом, ялинка більш популярна і завоювала статус міжконфесійної та міжнаціональної різдвяної прикраси. А в час комерціалізації Різдва стала чи не єдиним християнським символом різдвяно-новорічних свят.
Для дідуха відведена другорядна роль в родинах, які особливо шанують українські традиції. Хоча зараз дідух переосмислюється й осучаснюється, готуючись повернутись знову в українське Різдво.
Наявність цієї давньої української прикраси в оселі на святвечір не робить людей ідолопоклонниками, адже на різдвяний святвечір важлива згадка про новонародженого Христа, а страви, ялинка, дідух чи коляда — це атрибути, які повинні нам допомогти зосередитись на сенсі цього свята, бо часто в прикрашанні оселі та готуванні вечері ми забуваємо про зміст свята, відволікаючись на другорядні речі.
На даний час дідух не слід сприймати як ідол, а здебільшого, це витвір мистецтва та данина українській ідентичності.
