Ігор Фріс — не лише політик, автор українських законів, правник та громадський діяч, а й сертифікований сомельє та пасічник.
Про атмосферу у Верховній Раді, творення законів, що змінюють правила гри для бізнесу, для розвитку локальних ініціатив, про майбутні вибори та терміни служби у війську, народний депутат розповів журналістці Фіртки.
Хочу почати нашу розмову не з політики, про неї згодом. У ваших соцмережах натрапляла на тексти про вино — ви сертифікований сомельє.
З чого все розпочалось?
Я не займаюсь виноробством, але сприяю його розвитку, зокрема крафтовому виробництву вина в нашому краї. Як все почалося? Якось мене запросили на дегустацію вина, на яку приїхав Іван Плачков. Іван Васильович — колишній міністр енергетики, а зараз він власник та натхненник компанії «Колоніст».
І він приїхав представити теж свої вина. Почав дуже цікаво розповідати про вино. Так сталося, що ми сиділи поруч. Спілкувалися, жартували… Він взяв мене за руку, наголосив мені, що він болгарин, і каже: «Я зараз «нашаманю» такого, що ти будеш займатися вином».
Я йому тоді відповів: «Іване Васильовичу, ну що ви таке говорите? Яке ще вино?». Але, напевне, він таки «нашаманив». Мені це сподобалося. Захотілося краще розібратися у виноробстві, зрозуміти специфіку вина, вплив змін клімату та перспективи розвитку цієї галузі на Прикарпатті.
Тоді я вирішив навчатися на курсах сомельє. Записався до школи на майстеркласи у Києві. Навчання складалося з 20 занять тривалістю по три години кожне. Після закінчення курсу я успішно склав іспит, який включав «сліпу» дегустацію вин і отримав диплом сомельє. Цей диплом відкриває широкі можливості для працевлаштування (жартує — ред.).
Після навчання я почав обговорювати виноробні перспективи з товаришем Олександром Засідком, який давно мріяв вирощувати виноград. Я почав заглиблюватися в тему, допомагати йому.
Переконаний, що розвиток виноробства та загалом крафтових виробництв — це одна із перспектив розвитку нашого краю та України загалом. Ми зосередилися на дослідженні можливостей виноградарства на заході України, де раніше клімат був не дуже сприятливий.
До цього питання підійшли серйозно: Олександр замовив експертизу ґрунтів у двох профільних інститутах родючості, а також отримав висновки від Українського інституту гідрометеорології.
Ми вивчили детальний прогноз кліматичних змін для цієї території до 2040 року, а також перспективний аналіз до 2100 року. Отримані результати показали, що перспективи хороші, в обраному регіоні можна успішно вирощувати виноград.
Зараз всі говорять про кліматичні зміни в світі. Як вони впливають на виноробство?
Зміна клімату значно впливає на виноробство у світі. Раніше виноробним еталоном була 46-та паралель, але через потепління і зміну кліматичних умов ця зона поступово зміщується до 43-ї. У багатьох регіонах, наприклад, в Італії, Франції та Іспанії, через підвищення температури виноградники зазнають труднощів: ґрунти пересихають, а врожайність знижується.
У відповідь виноградарські інститути працюють над виведенням нових сортів винограду, стійких до посухи.
Україна, зокрема її західні регіони, стає новою перспективною територією для виноградарства. Перші виноградники тут почали висаджувати на Хмельниччині, у Бакоті, Кам’янці-Подільському, а також на Львівщині.
Наприклад, в Ахнякові ростуть такі популярні сорти, як піно-нуар та рислінг. Львівські винороби вже створюють високоякісне українське вино, яке здобуває популярність як всередині країни, так і за її межами. Однією з провідних виноробень є «Fathers Wine», рожеве вино якої визнано найкращим у країні.
Війна також вплинула на зміни споживацьких уподобань. Молодь дедалі частіше цікавиться українськими винами, а ресторани пропонують окремі винні карти, що включають продукцію таких виноробень, як «46 паралель», «Бейкуш», «Янчинські пагорби», «Fathers Wine», «Сімейне винороблення Зелениці» та інших.
А який стан та чи сприяє українське законодавство розвитку галузі?
Для підтримки малого виноробства прийняли важливий закон, який спростив процес отримання ліцензії. Тепер малі виробники можуть отримати ліцензію декларативним шляхом, без надмірного бюрократичного втручання. У 2023 році першу таку ліцензію в Івано-Франківській області отримав саме Олександр Засідко.
Нещодавно я відвідав виставку Wine Spirits Awards у Києві, де були представлені численні виробники алкогольних напоїв. Мене дуже здивувало, що на пляшках жодного з 15–20 виробників міцного алкоголю, які я оглянув, не було акцизних марок.
Я запитав у них: "Чому ви не використовуєте акциз?". Їхня відповідь була дуже показовою: отримати всі необхідні дозволи — це надзвичайно складний і бюрократизований процес.
Для малих крафтових виробників процедура включає ліцензію на спиртосховище, ліцензію на виробництво, контроль залишків та обов’язкову присутність представника податкової для нагляду за обсягами продукції.
Через ці складнощі багато хто просто продає продукцію без акцизу, хоча масштаби таких продажів обчислюються сотнями декалітрів.
І як розв'язувати цю проблему?
Я вважаю, що її можна вирішити шляхом впровадження простішої системи. Наприклад, можна ввести обов’язкову акцизну марку із невеликим податком. Це дозволить виробникам легально реалізовувати продукцію, сплачувати податки та уникати зайвих бюрократичних процедур.
Україна завжди була відома своїми традиціями самогоноваріння, і це не зміниться. Тому варто встановити чіткі та прозорі правила, які дозволять перевести цей бізнес у легальне русло. Подібно до змін у законодавстві для виноробів, потрібен декларативний принцип для «дистиляторів».
Запровадження електронної акцизної марки, яку неможливо підробити, та суворі штрафи за її відсутність могли б стати ефективним рішенням.
Необхідно відмовитися від зайвих бюрократичних вимог, які лише створюють бар’єри для розвитку. Виробники, особливо крафтові, зацікавлені у дотриманні безпеки та якості своєї продукції, адже це безпосередньо впливає на їх репутацію.
З дописів у соцмережах також відомо, що ви займаєтеся й бджолами? Це для вас хобі?
Це дуже цікава тема та справа. Моє знайомство з бджільництвом почалося завдяки моєму старшому товаришу, який займався пасікою.
Ми вирішили придбати три вулики, згодом додали ще два, а тепер маємо вже 11. Вулики розташовані в горах, у лісі. Спочатку ми тримали карпатську бджолу, але з кожним роком її продуктивність знижувалася, навіть за однакових умов догляду. Зміни клімату, часті дощі та шкідники також негативно впливали на бджолині сім’ї.
Після важкої зими 2023–2024 років ми втратили всі сім’ї. Жодних ознак дії хімікатів чи інших зовнішніх факторів не було — бджоли просто зникли або померли.
Тому ми вирішили перейти на новий вид бджіл — німецьку гібридну породу бакфаст. Це витривалі бджоли, які працюють довше і ефективніше за карпатських.
У 2024 році нам вдалося отримати 90 літрів меду з 11 вуликів, що є досить непоганим результатом.
А як встигаєте поєднувати утримання пасіки з роботою у Верховній Раді?
Основний догляд за пасікою забезпечує хлопець на ім’я Богдан. Він відповідає за всі процеси: відкриття літничків, підгодівлю, перевірку стану сімей. Я допомагаю під час збору меду.
Утримання пасіки має свої витрати. Найбільші статті — це підгодівля, обробка вуликів, а також купівля нових сімей, адже ми поки що не навчилися самостійно їх розмножувати.
І що робите з медом? Його ж багато виходить. Продаєте?
Мед ми не продаємо — використовуємо для себе та частуємо друзів.
Це переважно темний мед із різнотрав’я, смереки й чебрецю, який ми змішуємо, не розділяючи за вуликами.
Цікавий момент — бджола бакфаст має інший склад отрути. Коли мене вперше вкусила така бджола, у мене сильно набрякли руки. Протягом двох тижнів я відчував алергію, хоча від місцевих бджіл таких реакцій не було. Зараз уже звик.
Бджоли — це цілий окремий світ. Вони живуть, працюють і захищаються самі. Ми лише допомагаємо їм виживати в складних умовах.
Верховна Рада України — це вулик?
Верховну Раду можна порівняти з вуликом — шум, гам і постійна активність. Але, на відміну від вулика, тут немає "матки", до якої всі прислухаються.
Усе залежить від ініціативи кожного депутата. Щоб домогтися ухвалення закону, доводиться докладати чимало зусиль, і це підтверджує мій недавній досвід роботи над законопроєктом №12089.
А що це за законопроєкт?
Цей законопроєкт стосується захисту прав добросовісного набувача майна. Проблема в тому, що державні органи часто вилучають у бізнесу або громадян майно, мотивуючи це порушеннями, які відбулися десятиліття тому.
Наприклад, куплені у 2000-х роках земельні ділянки або будинки можуть бути визнані такими, що "не мали права перебувати у приватній власності". Це створює правову невизначеність, ускладнює ведення бізнесу та відлякує інвесторів.
Якщо, скажімо, двадцять років тому щось було отримано в неправовий спосіб, потім багато разів змінило власника, продано і перепродано, то кінцевий власник не може нести відповідальність за якісь помилки в минулому, — це ж логічно.
Для просування цього законопроєкту мені довелося пройти 8,5 кілометрів по залі Верховної Ради, пояснюючи його сутність депутатам і керівникам фракцій.
Багато хто не розумів складних юридичних термінів, тому доводилося пояснювати на конкретних прикладах. Зрештою, законопроєкт підтримали 246 голосами, що стало великою перемогою.
Перемогою над ким? Хтось чинив опір прийняттю цього законопроєкту?
Опір цьому закону чинили не лише окремі депутати, а й державні органи, такі як прокуратура, слідство та дізнання. Їм простіше вилучати майно у кінцевого власника, ніж розбиратися, хто винен у незаконній приватизації десятиліття тому.
У таких випадках добросовісний власник залишається без захисту, а компенсація навіть не обговорюється. Новий закон має змінити цю ситуацію.
Його мета — забезпечити, щоб права добросовісного набувача були захищені, а будь-які претензії держави вирішувалися через кримінальні провадження, а не шляхом позбавлення людей чи бізнесу їхнього майна.
Це важливий крок до правової стабільності та створення сприятливих умов для інвесторів.
Щодо Верховної Ради, як «вулика». Деякі депутати кажуть, що відчувають якусь важкість, негативну енергетику під час роботи в сесійній залі…
Чи відчуваєте ви негатив, коли перебуваєте у Верховній Раді України?
Якщо чесно, я б вже йшов назад на роботу, нотаріусом працювати. Але в сесійній залі немає часу звертати на якийсь негатив. Я першу частину дня, за можливості, витрачаю на «консультації».
Народних депутатів багато, а я один нотаріус, і вони всі йдуть до мене. Люди приходять і питають елементарні речі — про шлюбні угоди, про те, як щось купити чи продати правильно.
Потім я починаю ходити по залу, від депутата до депутата, та пояснювати, переконувати підтримати певні законотворчі норми.
Але в мене немає жодних відчуттів щодо «енергетики» в сесійній залі. Нормальна енергетика. Щоправда, після початку повномасштабного вторгнення там незручно перебувати, коли починається тривога.
Які для вас найважливіші законопроєкти, що подали?
Їх було багато. Утім, виділю законопроєкт про зброю, який був прийнятий перед повномасштабним вторгненням, і якби москалі не стояли під кордоном, то напевне би його і не прийняли.
Зазначу, що українці довели те, що наявність на руках вогнепальної зброї не збільшило рівень злочинності. Тобто ми захищали себе, свої сім’ї, свій порядок життя тією зброєю, яка була на руках тоді.
Зараз багато розмов про можливі вибори в Україні. Серед дат — травень та жовтень наступного, 2025-го року. То будуть вибори?
Нещодавно Президент озвучив План стійкості. То про які вибори можна вести мову? У нас багато людей сидить в окопах. Як вони будуть голосувати? Як вони будуть обиратися? Ми заберемо в них це право? Як ми вирішимо питання тих територій, які окуповані?
Технічних моментів більше, ніж юридичних. Адже останні чітко говорять, що вибори не проводяться під час введення воєнного стану.
Питань набагато більше, ніж відповідей. Тому про вибори говорити рано. Кому немає, що робити, ті думають як провести вибори.
Багатьох людей цікавить питання демобілізації та термінів служби. Чи планують це впроваджувати?
При всій повазі до цих людей, які це говорять, я не чув, щоб в якійсь країні під час війни була демобілізація. Будьмо відверті, ні в Ізраїлі, ні в США не було демобілізації. Було таке явище як ротація.
Це питання можливостей та розуміння військових, які пішли на початку повномасштабного вторгнення та вже три роки на війні, були або з короткими відпустками або взагалі без них.
Це потребує законодавчого врегулювання. Але з іншого боку той мобілізаційний ресурс, який у нас є, і питання його використання. Сьогодні його не вистачає для тих викликів, які перед нами стоять.
Питання ротації, питання мобілізації — це складні і резонансні питання. Президент, наприклад, не підписує законопроєкт про 18-25-річних, який був прийнятий по обмежено придатних.
Напевне, це відбувається після якихось консультацій з Генеральним Штабом. Хоча за законом це некоректно. Він мав або підписати, або повернути його назад, але цього не відбулося.
Які ваші пріоритети на декілька наступних років, як політика? Щодо можливих наступних виборів, вони колись таки відбудуться, — які плани?
Я додому хочу. Коли ти працюєш на будь-якій роботі, а робота нотаріуса — це правова робота і я їй віддав 21 рік життя, і далі «в матеріалі», я нічого не втратив.
Але коли ти працюєш і до тебе приходять клієнти, як до фахівця, ти допомагаєш людям, люди вдячні — це позитив. Один щось продав, інший щось купив. І всі задоволені.
Робота ж політика — це невдячна робота. Практично ніхто не згадає нічого доброго, що ти зробив комусь.
Існує загалом така тенденція і правило, що негативний відгук споживачі напишуть сто відсотків, а позитивний — одиниці. У політиці ще гірше, бо там тобі ніхто не подякує за те, що ти зробив щось дійсно добре та гарне.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Верховна Рада ухвалила закон про підвищення податків. Як голосували нардепи з Івано-Франківщини
Відомий відсоток прокурорів з Івано-Франківщини, які мають статус особи з інвалідністю
