07.00 – будильник. Невже ранок? В цьому світі є стільки всього хорошого, навіщо псувати все РАНКАМИ?!
07.15 – вранішній туалет. По дорозі набито 3 синяки, очі все ще злипаються. Прийду додому – зразу ляжу спати.
07.30 – одягаюсь. Продовжую ненавидіти весь світ.
07.45 – сніданок. Перша хороша подія, яка сталася зі мною за сьогодні.
7.50 – вийшла з дому. Ніяк не могла знайти навушники, тому тепер йду слухаючи чарівні звуки проїжджаючих «жигульок». Доки дійшла до зупинки згадала все, що на мене сьогодні чекає – контрольна з геометрії, географії та історії. Безвихідь.
8.05 – їду в автобусі. В голові нав’язлива думка про те, що якщо на наступній зупинці я «ненароком» виштовхну цього дядька, який топчеться мені по нозі, то цього ніхто не помітить. Стримуюсь.
8.10 – у гімназії. Перший урок – геометрія. Однокласники ходять похнюпивши голови, найбільш оптимістично налаштовані намагаються ще щось довчити. Я, зрозумівши, що у моєму варіанті все безнадійно, сідаю за парту і намагаюся ще доспати. Ні, в такі моменти ранок – ще не настільки погано.
8.30 – початок. Коли першим уроком контрольна, молитву промовляєш з особливою надією. Вчителька роздала листки з тестами. Подивилась. Закрила очі і відвернулась. Хочеться встати, сказати «Вибачте, пані вчителько, геометрія не моє, я йду» і піти. Але Супермени не здаються до останнього. Відкриваю очі, зошит. Головне – позитивно налаштуватись. Ніхто від геометрії не помирав.
9.15 – кінець уроку. Я витримала! Я це зробила! Залишилося ще тільки 7 уроків… Час пливе повільно. На уроках не допомагають ні хрестики-нолики, ні морський бій. Доводиться слухати. На перервах перетинаємося з «паралелями», співчуваємо тим, в кого була чи має бути контрольна, отримуємо допомогу у вигляді відповідей до тестів. Паралель моя, ким би я без тебе була! Подруга розповідає про те, як вчора весь вечір вчила параграфи на географію. Дивлюсь на неї – а очі хитрющі-хитрющі… Певно знов весь вечір в «контактах» провисіла. Я нагадаю їй про це, коли нам скажуть оцінки за контрольну… Аж ось…
12.00 – обідня перерва. Це як подарунок богів – двадцять хвилин відпочинку в чистому вигляді + їжа! Якщо вам це не здається просто фантастичним, ви, напевно, ніколи не вчилися в школі… …урок за уроком, урок за уроком…
16.00 – ДЗВІНОК!!! Останній на сьогодні. Переповнена щастям, я на крилах лечу до гардеробу, але нагадування про те, що я чергова бездушно шльопає мене на землю. З виглядом смертника повзу до класу.
16.30 – закінчую прибирання і йду до гардеробу. Все було не так вже й погано. Зараз зі швидкістю світла одягаюсь і вистрибую з гардеробу.
17.15 – після ще одного не надто приємного «сів у автобус. стою.» я вдома. Я ще жива! Буркотіння в животі нагадує про те, що я хоч і гімназист, все ще людина. Мамин апетитний борщик вперше за день заставив мене розтанути і усміхнутись. Життя прекрасне!
17.30 – сідаю на 15 хвилин «ВК».
20.00 – ЧОРТ ЗАБИРАЙ! Де мій час?!
20.15 – після п’ятнадцяти хвилин озлобленого поглядання в сторону комп’ютера сідаю за уроки.
00.00 – все. Я більше не можу, почервонілі очі м’яко натякають на те, що вже час спати. Нарешті доробила домашні. Йду спати з думками про те, що завтра навіть не включу комп’ютер. Відбій.
Валентина Кістерьова, Школа журналістики
