Спочатку я сприйняла його за одержимого – цього маленького, хисткого священика з голим черепом, типового «ученого жучка», що застряг у запорошених архівах одного з ватиканських інститутів.
Він був такий старий, що, здавалося, ткни в нього міцніше пальцем – і він розсиплеться в прах. Спочатку він красиво розважав про екуменізм, про можливі братські обійми між Католицькою і Православною церквами, а потім заговорив про них. «Вони хочуть зруйнувати три основи людського існування: віру, батьківщину і сім’ю. Вони повіряють розумом чудо Воскресіння, сміються над безсмертною душею, а сімейні зв’язки заповнюють пороками. Вони будують нову Вавилонську вежу під назвою «Глобалізація» і рубають національне коріння. Вони хочуть зробити людину гвинтиком глобальної системи споживання, вбити в ній потяг до істини й краси та змусити її працювати не в ім’я творення, а лише для того, щоб більше купувати».
«Хто ж ці ВОНИ?» – в нетерпінні запитала я.
«Демони», – просто відповів він. «Ви вірите в диявола, падре Пабло?» «А ви вірите в Бога, дочко моя?» – відповів він питанням на питання. «Усім серцем!» – «Якщо є Бог і ангели, значить існує і диявол, і легіони його демонів серед нас». «Що ж, вони, напевно, носять спеціальне ортопедичне взуття, щоб приховати копита на ногах, і перуки, щоб заховати роги, – засміялася я. – Як же вони виглядають, ці демони?» «Так само, як і ми, дочко, – сумно сказав падре Пабло. – Тому їх так важко розпізнати. Вони прославляють сатану, свого доброго пана, який нічого не забороняє. Культ сатани цілком будується на проблемі абсолютної моральної свободи і непідсудності. Європа вже ратифікувала свій договір з дияволом, відкинувши Божий суд і створивши свій власний – Страсбурзький. Хіба ви не відчуваєте всюди дух сатани? Він сильний тепер, як часниковий запах».
Через п’ять років я зрозуміла: він був абсолютно правий, цей божевільний чоловік.
Назад у клітку з левами
Примара блукає Європою, примара християнофобії.
Березень 2010-го. Глазго, Великобританія. 47-річного американського вуличного проповідника на ім’я Шон Хоулс оточила на вулиці компанія гомосексуалістів. «Вони цілували один одного, сміялися і запитували мене, що я про це думаю, – розповідав згодом Хоулс. – Я відповів, що вони ризикують викликати гнів Господній, оскільки в очах Господа те, що вони роблять, – гріх». Група геїв негайно звернулася в поліцію. До американця підійшов поліцейський і запитав: «Це правда, що ти сказав, що геї підуть до пекла?»
Пояснення проповідника, що його спровокували, не були прийняті. Він був негайно арештований і провів ніч у в’язниці. Суддя засудив його до штрафу в 1000 фунтів. Місцевій християнській громаді довелося пустити шапку по колу, щоб викупити американця з в’язниці.
Березень 2010-го. Верховний суд Великобританії відкинув апеляцію міс Лейдел з містечка Islington, співробітниці місцевого бюро реєстрації шлюбів, народжень і смертей. Міс Лейдел просила не змушувати її реєструвати гей-“шлюби”, оскільки це йде врозріз із її християнськими переконаннями, а в бюро достатньо співробітники-атеїстів. Керівництво бюро погрозило їй звільненням. Міс Лейдел звернулася до суду, який визнав її претензії несуттєвими.
Лютий 2010-го. Страсбург. Група соціалістів, комуністів, лібералів і «зелених» звернулася з листом протесту до суду проти присутності хреста в молитовній кімнаті Європейського парламенту, оскільки це порушує «нейтральний характер» кімнати, і з вимогою припинити церковну службу, яка проходить в парламенті раз на місяць і триває лише півгодини.
Лютий 2010-го. Німеччина. Дванадцять хрестів було зірвано із стін госпіталю в містечку Bad Soden і викинуто на звалище на вимогу пацієнта-мусульманина, який заявив, що «хрест заважає йому одужати». Наруга над релігійним символом сталася на очах у пацієнтів-християн.
Лютий 2010-го. Лондон. Палата лордів готується до розгляду білля (закону) про сексуальне виховання, згідно з яким світські і релігійні школи зобов’язані давати дітям інформацію про гомосексуальні стосунки, контрацепцію і аборти. Якщо білль буде прийнято, священикам і монахиням доведеться пояснювати школярам, що «цивільне партнерство» і гомосексуалізм «нешкідливі і нормальні», а також розповідати, де можна зробити аборт і як користуватися презервативом.
Лютий 2010-го. Нідерланди. Скандал в містечку Reusel. Під час традиційного карнавалу група геїв увірвалася до церкви, де проводилося недільне богослужіння, і зажадала святого причастя. Священик заявив, що згідно з релігійними правилами він не може їх причастити. Содомія – тяжкий гріх у християнстві. Гей-активісти подали заяву в поліцію, і священик був негайно викликаний в дільницю для надання свідчень.
Грудень 2009-го. Німеччина. Вісім християнських сімей з містечка Salzkotten були засуджені місцевим судом до серйозних штрафів за те, що не дозволили своїм малолітнім дітям відвідувати уроки сексуального виховання в школі, зіславшись на свої релігійні переконання, а також заборонили їм брати участь у театральній постановці «Моє тіло належить мені». Оскільки сім’ї не погодилися зі штрафом (виплатити штраф – означає визнати себе винним), вісім батьків сімейств відправилися у в’язницю (один відсидів тиждень).
Але головну лють охоронців «політкоректності» викликає Хрест, знак любові і прощення. У вересні минулого року керівництво громадської лікарні в англійському містечку Ексетер змусило 54-річну медсестру Ширлі Чаплін зняти натільний хрест, пригрозивши їй звільненням, хоча місіс Чаплін відпрацювала в госпіталі 30 років. Їй заявили, що «хрест порушує дрес-код і біжутерія на роботі заборонена».
Навесні 2009 року довелося зняти хрест медсестрі Гелен Слаттер з Глостера, оскільки «хрест може принести інфекцію в лікарню». Але справжнім тріумфом антихриста можна вважати рішення Страсбурзького суду в листопаді 2009 року про заборону розп’ять в італійських школах. Серед тих, хто гаряче підтримав це рішення, – відомий італійський журналіст і колишній член Європарламенту Джульєтто Кьєза.
«Чому мій син має дивитися на хрест?»
- «Ватикан виходить за рамки релігійних проблем, особливо з цим Папою Бенедиктом XVI, – говорить журналіст Джульєтто Кьєза. – В Європі є правило: церква вільна, але і держава вільна. Візьмемо, наприклад, питання християнського коріння Європи. Я виступав категорично проти згадки християнського минулого в Європейській конституції».
- «Але ж це факт, з яким не посперечаєшся: Європа дійсно має християнське коріння», – кажу я.
- «Ну і що? Чому це треба підкреслювати? Ми повинні поважати всі релігії. Євросоюз – політична структура, і цей простір не має релігійного характеру».
- «У нас погано ставляться до людей, які не поважають і не пам’ятають свого коріння. А ви хочете викреслити той факт, що вся європейська культура заснована на християнських цінностях!»
- «Я серед тих, хто не хотів би підкреслювати окрему християнську цивілізацію, – говорить пан Кьєза. – Цивілізація вже давно одна. Глобалізація зробить всіх людей однаковими. Взагалі церква дуже часто втручається в політику».
- «Що ви маєте на увазі?»
– «Ми вважаємо, що аборти – фундаментальний крок вперед, а священики не хочуть цього. Вони виступають проти презервативів, а значить, проти обмеження народжуваності, а більшість – за презервативи. Вони проти розлучень, а більшість італійців голосували на референдумі за розлучення. Вони претендують на хрест у державних школах. Чому мій син має дивитися на хрест? Католицька Церква прагне нав’язати релігійні правила більшості і поставити їх в основу держави, яка давно вже нехристиянська. У нас лише в Італії живе два мільйони мусульман, а через десять років їх буде більше, ніж нас. І в такій ситуації ви вважаєте, що Європа має бути християнською?»
– «Поза сумнівом, якщо вона керується інстинктом самозбереження. Якщо ви навчитеся поважати ваші цінності і релігію, то і прибульці навчаться їх поважати».
- «В Італії і в Європі багато хто визнав би ваші погляди фашистськими», – з викликом говорить пан Кьєза.
- «Мабуть, бути переконаним християнином у наш час – це бути фашистом».
– «Прокиньтеся! Ми, білі, вже меншість у світі! Нас менше мільярда. Проти закону природи не попреш. Нам доведеться вчитися жити з людьми всіх кольорів шкіри і всіх релігій. Ви хочете війни? Але ж ми її програємо. А ні, то народжуйте більше чи зверніться за допомогою до вашого Бога. Мусульмани приходять до нас, тому що ми ледачі і не хочемо робити брудну роботу. І потім: ми захопили їхню нафту і качаємо її практично безкоштовно вже 200 років».
- «Так, мусульмани прийшли до вас, але іслам ще строгіше ставиться до моральних цінностей, ніж християнство, і жодних компромісів не допускає, – кажу я. – І так само рішуче виступає проти милих вашому серцю абортів, презервативів і розлучень. Що ви, ліберали, протиставите новій релігії? Хто ваші кумири і авторитети?»
- «Я не думаю, що взагалі мають бути авторитети, – заявляє пан Кьєза. – Хто наважиться сказати, що я, мовляв, авторитет? Живіть своїм розумом. А всі спроби створити союз хреста і держави, як це робиться у вас, – крок назад від цивілізації».
Згубна свобода
Два останні століття європейська філософська думка співала хвалу єдиному богові на землі – людині, а Церкву робила козлом відпущення, звалюючи на неї тягар своїх заколотів і сумнівів. Ударами думки, подібними до ударів сокири, французькі філософи пробили стіну природної релігійності.
Французька революція увійшла до історії як тріумф атеїзму і бунту людської волі проти сокровенного інстинкту святості і прагнення до Бога. Двадцяте століття, сп’яніле від успіхів науки, пішло ще далі, зі скаженою люттю зриваючи з життя його блискучі покривала і бажаючи показати його голим, поясненим і без чудес. На початку нового століття європейські церкви обезлюділи, а сповідальниці, ці іграшкові будиночки, куди віруючі звалювали сміття своїх гріхів, стоять порожні.
«Філософські атаки на Церкву призвели до того, що людина вирішила: саме вона – суддя і пан життя, – говорить відомий журналіст-ватиканіст італійської газети «Ла Стампа» Мазко Тоссаті. – Це я, Мазко, вирішую, що є добро і зло, що правильно і неправильно. Люди тепер виховані і навчені в повній впевненості, що вони – єдині судді, а сенс життя – комфорт і задоволення. Індивідуалізм і прагнення до насолод і є основним джерелом занепаду релігії.
Церква виступає проти егоїстичного комфорту і ущемляє його. Вона говорить неприємні речі: людина має обов’язки, є відповідальність перед Богом за свої вчинки, вона повинна працювати і піклуватися про інших, і не всі її задоволення – правильні.
Людина відчуває свою владу над природою, а їй говорять: ти не пан, ти лише частина великої картини. Людина говорить: я творю життя, я роблю дитину, а якщо не захочу її, то просто вб’ю, а Церква стверджує: це гріх. Словом, Церква всім заважає. В Італії щороку здійснюється 130 тисяч абортів. Жінки хочуть пожити для себе і вбивають немовлят в утробі, а в 35 – 40 вирішують завести дитину, але природу не обдуриш.
Зараз дуже мало народжується дітей у християн і багато дітей у сім’ях іммігрантів. Мусульмани досі вірять у родину, мають власні, дуже сильні цінності, які нам не до вподоби, але вони народжують, а ми – ні.
Ми загубилися в світі добра і зла. Після Французької революції, масонства, приходу й падіння комунізму люди не знають, які істини треба захищати.
Отже, від дуже строгого і контрольованого суспільства ми перейшли до суспільства абсолютно вільного. Кожен вільний робити все, що захоче, а зі Страсбургу й Брюсселю йде безперервна атака на традиційні цінності. Але всі ці неоліберали не знають, що права людини, які вони захищають, народилися з християнства. Вони не знають, де їхнє коріння.
Саме християнство поставило сильний акцент на індивідуальну цінність особистості. Кожен із нас – продукт культури, сім’ї і, звичайно, релігії. Шлях заперечення коріння, нігілістичний шлях веде в нікуди. Якщо ти думаєш лише про себе, ти помреш і нічого не залишиш по собі. Адже і діти, яких ти народжуєш на світ, не просто людські личинки, а криниця тих культурних і традиційних цінностей, які ти любиш і хочеш передати в майбутнє».
«Практикуючих християн уже давно меншість, – з гіркотою говорить представник Ватикану падре Федеріко Ломбарді. – Церква йде проти мейнстріму в суспільстві. Тепер кожен має свою правду. «Всі позиції рівні, ніхто не має привілеїв, і ти не можеш претендувати на єдину істину», – ось те, що твердять людям мас-медіа. Немає влади, нема авторитету, немає правди, немає світла і немає інституту, який мав би право вчити і настановляти».
Дар'я Асламова
