Однією з найістотніших характеристик якості життя людини є те, чи живе вона у відповідності з самою собою. У давніх греків ця згода з собою називалася – гармонією. Однак для того, щоб досягнути цієї гармонії чи згоди, потрібно визначитися з тим, а ким ми є. І тоді укладати світ, що нас оточує, у відповідності із нашою внутрішньою сутністю та, відповідно, нашими уявленнями про те, як би мав виглядати світ довкола нас, наше помешкання, наш будинок, наша вулиця, наше місто, наша держава, стосунки нас як спільноти з іншими спільнотами, і врешті – наше природне оточення.
Бо бруд у наших під'їздах, обшарпаність будинків, розбитість вулиць, неспроможність держави, засміченість довкілля є прямим результатом того, ким ми себе вважаємо.
Якщо ми і далі вважаємо себе людьми не здатними самим радикально покращити своє життя, так званими homo sovietikus'ами чи, якщо вдатися до сучасного сленгу – "совками", тобто людьми підневільними, людьми, які заглядають за шматком хліба у руки наступного "хазяїна країни", людьми, від яких нічого не залежить і тому вони й не пробують хоч якось змінити життя на краще, то результат і буде відповідним. Тобто значною мірою життя й буде таким, яке ми отримали на 22 році Незалежності. Чи задоволені ми ним. Навряд чи. Отож треба щось все таки змінювати.
Якщо ж ми відчуваємо людьми здатними самим радикально покращити своє життя, людьми, які самі формують своє життя і світ довкола себе, то тоді і результат буде інакшим. Та це не про нас – скажуть розчаровані у всьому за ці 22 роки люди. А чому не про нас? Ми що – гірші від інших? Чи, може, країна наша бідніша від більш успішних країн?
От скажімо, ще нещодавно ми з естонцями знаходилися в одному "лагере" – сказати б "концлагере". Однак крихітний естонський народ вже наприкінці далеких 80-х вважав себе часточкою динамічного європейського світу – не ностальгував за сталіними чи беріями, не пробував потрафляти черговому сатрапу, не заглядав їм у руки в очікуванні на шматок хліба. Цей крихітний проте великий народ взяв справу своєї долі у свої руки – не очікував на "дешевий" чи то "дармовий" газ чи якусь особливу любов з боку кого б то не було. 22 роки тому ми в плані матеріальних статків перебували на тому самому рівні, що й естонці. От тільки країна у них не була такою багатющою, як наша – північні болота та холодне море. Не було в Естонії ні нафти, як у Росії, ні землі, як в Україні. Але які разючі результати! І не лише у рівні життя в Україні та Естонії. Але й у рівні життя Естонії та Росії! Росії з всією її нафтою та газом!
А що ж в Україні? Ми борюкаємося з нестатками. За даними Світового банку наші недавні "співкамерники" Естонія, Литва та Латвія були віднесені до країн з високим рівнем доходів на душу населення. Так ці доходи у 2010 році на душу населення (!) складали відповідно: у Естонії – 15 850 $US, у Латвії – 14 180 $US, у Литві 13 850 $US (1). Натомість Україну, багатющу за своїм потенціалом та природними даними країну Світовий банк відніс до країн з середнім рівнем доходів на душу населення. У 2010 році валовий національний продукт України на душу населення склав аж 3 500 $US! У 4,5 разів менший, ніж в Естонії! Це результат нашої роботи впродовж всіх цих 22 років топтання на місці – все не можемо вирішити, що зробити з собою та своєю долею. То "матушку Россию" згадаємо, то за паркан до ЄС заглядаємо.
Але і цей результат – 3 500 $US прибутку на душу населення на рік ще не все. Чи чув хто-небудь про якихось естонських олігархів, які відгризають ледь не половину доходів країни? Навряд чи – та їх просто немає. Попри всі відмінності між людьми та їхніми можливостями національний дохід ділиться між всіма громадянами Естонії набагато рівномір ніше, і, очевидно, чесніше, ніж в Україні. Там немає дикого розриву між найбагатшою людиною України, статки якої оцінюються у 22 300 000 000 $US (22,3 мільярдів – у 2013 році він займав 26-е місце у світі (2)), та пенсіонером, який отримує річний дохід десь у межах 1 500 $US! Спеціально пишу всі ці нулі, щоб різниця була більш наглядною. І все це опинилося в руках однієї людини за ці два десятиліття. І він не один! А причиною того створена нами в Україні політична і економічна система, яка за ці 22 роки, завдяки сприянню росту монополій виростила "основу" нашої економіки та політики – олігархію: владу над заможних та над впливових людей, яких можемо перелічити на пальцях.
Чого цього не сталося в Естонії? Може тому, що країна бідна – нема на чому жирувати? Зовсім ні – закони ЄС не дозволяють створювати такі монополії, які узурпують цілі галузі економіки і, як результат, всю владу в країні. В цьому сенсі країни ЄС більш соціальні, більш зорієнтовані на соціальну рівність, ніж "постсовєтська" Україна чи Росія. Тобто це країни з більш справедливим соціальним ладом – кожна людина отримує співрозмірну частку національного доходу. Поява таких олігархів і їхнє жирування на створюваному всіма нами національному продукті там просто неможливе – цього не дозволяє європейське законодавство – воно розрегульовує ці монополії. Я вже не кажу, що так банально розкрадати бюджет, у нас це називається "пилить" там просто неможливо.
Однак не тільки економічні резони мали б стимулювати нас через підписання Угоди про асоціацію з ЄС адаптовувати наш стиль життя до європейського. Є ще й інші показники, які показують, а який рівень життя в країні – це і рівень свобод, рівень охорони здоров'я, індекс розвитку людського потенціалу – а це саме те, наскільки ми реалізуємося як люди та оригінальні особистості. Саме індекс розвитку людського потенціалу і свідчить, наскільки гармонійно, у згоді з самими собою та створеним нами світом ми живемо.
Індекс розвитку людського потенціалу – інтегральний показник, що розраховується щорічно для міждержавного порівняння і вимірювання рівня життя, грамотності, освіченості і довголіття як основних характеристик людського потенціалу досліджуваної території. Він є стандартним інструментом при загальному порівнянні рівня життя різних країн і регіонів. Індекс публікується в рамках Програми розвитку ООН в звітах про розвиток людського. Індекc публікується ООН в щорічному звіті про розвиток людського потенціалу з 1990 року. При підрахунку індексу розвитку людського потенціалу враховуються 3 види показників:
Очікувана тривалість життя – оцінює довголіття. У 1991 році середня тривалість життя в Україні склала 68,25 рік – 122 місце у світі! Не дивно, що українська нація вимирає. Тоді як в Естонії – 72,82 роки, в Литві – 74,9 років, Латвії – 72,15 років. І навіть у близькій нам Польщі – 76,28 років.
Рівень грамотності населення країни (середня кількість років, витрачених на навчання) та очікувана тривалість навчання. Про рівень нашої освіти, а точніше про її профанацію і говорити годі. От вже й хімію та фізику роблять факультативом – не дивно, бо ж дехто зацікавлений перетворити українців у неосвічену робочу силу. І, здається, вже недалеко до того. Але навіть, якщо мова йде про просту грамотність, то в Естонії рівень грамотності складає 99,8%, в Латвії – 99,8%, то у Литві – 99,7% та в Україні 99,7% – тут ми ще тримаємося, однак як довго. Ми в новітніх технологіях пасемо задніх, а естонці, кілька естонських студентів, подарували світові Skipe! Ми боремося з масовим фальшуванням голосів на виборах. А вони вже голосують по Інтернету.
Рівень життя, оцінений через валовий національний дохід на душу населення за паритетом купівельної спроможності у доларах США.
Отож, за даними ООН, у 2011 році рівень розвитку людського потенціалу Естонії складає 0.835 (34 місце у світі з 200 країн), Литви 0.810 (40 місце), Латвії 0.805 (43 місце) – це країни з високим рівнем розвитку людського потенціалу. То Україна має 0.788 (76 місце) і відноситься до країн з середнім, поки що, рівнем розвитку людського потенціалу.
Отож, якщо говорити про те, наскільки гармонічно та у згоді ми живемо, відповідь є однозначною – ми все більше і більше наближаємося до країн третього світу. Тому нагальною проблемою України та українства у цілому є переламати цю тривожну тенденцію.
А для того потрібно мати відповідні політичні та економічні інструменти. Україна не барон Мюнхаузен, який неначе б то витягнув сам себе та свого коня з болота за свою кіску. Нам потрібні стандарти і норми життя, які розроблені і діють у Європейському Союзі. Нам потрібні європейські ринки. Нам потрібен європейський простір безпеки.
Нам не потрібні ризики імперської політики Росії з її непередбачуваністю та зверхністю. Нам не потрібний найдорожчий для нас російський газ, якого слід якомога швидше позбуватися. Ми не маємо ніяких імперських претензій по розбудові якоїсь євразійської імперії. Українці вже заплатили мільйонами життів за ці мрії кремлівських керманичів.
Тому краще орієнтуватися на скромні, проте гідні країни Балтії – тим більше, що ми з ними пройшли до своєї Незалежності та самореалізації одним нелегким шляхом. Важливо не схибити і зробити правильний вибір.
А тому зближення з Європейським Союзом є єдиним засобом, яким ми можемо спинити своє сповзання до юрми бідних, упосліджених та голодних країн.
1. The World Bank: World Development Indicators, 2013. Gross National Income per Capita 2012, http://gtmarket.ru/ratings/rating-countries-gni/rating-countries-gni-info
2. Bloomberg http://www.bloomberg.com/billionaires/2013-01-23/aaa
