Відкриття Porto Franko, фото: Anastasia Mantach/Porto Franko Fest
Він поєднав виступи театрів з України, Польщі та Литви, поетичні перформанси, концерти й кінопрограму документальних фільмів. Фестиваль наповнив мистецтвом несподівані простори міста. Наприклад, для відкриття Porto Franko будівля міського драмтеатру перетворилась на сцену-корабель, а музику Джона Кейджа виконували на залізничному вокзалі.
Власне, музика об’єднувала різні події та різних учасників фестивалю. Як звучав порт Франківськ — у матеріалі Громадське Культура.
Porto Franko звучить, як поезофонія
Окремою програмою фестивалю була поезофонія — поєднання поезії та музики. Юрій Андрухович з гуртом Karbido представили там проект «Літографії» про історії та легенди старого Станиславова.
Юрій Андрухович, письменник, поет
«Це такий музично-поетичний концерт із семи композицій на сім моїх віршів. А кожен з них стосується якогось міського міфу, легенди, того, що зовсім поруч відбувалося у минулих століттях. Я навіть не знаю, до якого музичного стилю це належить. Коли ми готували «ATLAS ESTREMO», то назвали це панк-джазом. Я думаю, що це щось у тому ж напрямку, тільки стало більше фрі-джазу».
Юрій Андрухович з Karbido на поезофонії, фото: Anastasia Mantach/Porto Franko Fest
Тарасові Прохаську акомпанував виконавець на корі, представник древньої сенегальської музичної династії Кеба Ціссохо.
Тарас Прохасько, письменник
«Кеба — музикант, а музика є універсальною мовою. Але й кожна мова є частиною світової музики. Ми почулися з ним на такому рівні, що він відчув мелодику української мови, а я спробував відчути їхні традиційні сенегальські ритми. Крім того, ми подивилися один на одного, доторкнулися, і кожен з нас при виконанні свого фрагменту думав про те, щоб дати місце іншому».
Поезофонія з Тарасом Прохаськом і Кеби Ціссохо, фото: Artem Galkin/Porto Franko Fest
З Юрієм Іздриком у ніч поезофонії поринули контрабасист Аліреза Тогіяні та акордеоніст Даміан Келлер.
«Моя історія на цій поезофонії відрізнялася тим, що мені дісталися мінімалісти. Побачивши, що у моїх віршах літер набагато більше, ніж у їхніх партитурах нот, я вирішив, що читати свої вірші повністю немає сенсу. Доцільніше брати фрагменти, де буде відчуватися, що це доречно. А все інше — повна деконструкція. Це вибір іноді одного слова, іноді строфи, іноді рядка — що коротше, то краще. Бажано вірусного характеру, щоб могло бути рефреном, щоб могло в цю петлю, «loop», увійти, повторюватися безкінечне число разів».
Poesophonia. Ніч. Palimpset, Konezerte-Konzepte, фото: Artem Galkin/Porto Franko Fest
Porto Franko звучить, як єдиний у світі бамбуковий орган
Нідерландець Ганс ван Коолвіжк представив свої музичні скульптури у будівлі барокового костелу. Серед них єдиний у світі бамбуковий орган — Bambuso Sonoro.
Ганс ван Коолвіжк за Bambuso Sonoro, фото: Ju Ostroushko/Porto Franko Fest
Ганс ван Коолвіжк, артист і винахідник музичних інструментів
«Цей інструмент привів мене до різних матеріалів, до різних людей. Я зробив цей інструмент, бо не хотів ставати віртуозом на флейті. Молодь робить це так добре, 12-річні діти в Індії вміють грати краще, ніж я коли-небудь навчився б. А коли я почав вчитися, мені вже було 34.
Я не хотів грати самостійно, тому мені треба було знайти спосіб, у який повітря потрапляло б у флейту. Спершу я використовував велосипедний насос. Але це було нудно і це нікуди не годилося. Потім хтось подав мені ідею, дивну річ, я пояснив це все у своїй книзі: мені порадили використати водяний насос з Африки, де вони використовують воду, що падає, щоб підняти її вище. Тому я відтворив конструкцію такою, як побачив її на малюнку. Там задіяні два клапани, мені не було видно того, що всередині. Того я просто сподівався, що це спрацює.
Bambuso Sonoro, фото: Ju Ostroushko/Porto Franko Fest
Це не інструмент, на якому можна грати швидко, і це не інструмент для мелодій. Він для звуку і повільних змін у звуці. Якби в мене була така змога, я б хотів грати цілу годину, використовуючи лише декілька тонів. Дуже повільно, щоб можна було сповна зануритись і звук».
Porto Franko звучить, як музичний док
Кінопрограму Porto Franko склали музичні документальні фільми. Серед них були стрічки про Іґґі Попа, Кетлін Ханну та берлінську сцену 80-х.
Надія Парфан, кураторка кінопрограми Porto Franko Music Docs
«Ми з командою фестивалю «86» дуже любимо концептуальну витриманість. Для мене Porto Franko — це музична подія, і Роман Григорів (засновник фестивалю — ред.) — це музикант, диригент, музичний куратор. Тому хотілося працювати з музикою і так виникла ідея музичної документалістики. Бо ми маємо музику на сцені й на концерті, в поп-культурі, але ми не завжди знаємо, що за цим стоїть, яка біографія, як люди до цього приходять, що вони переживають. Тож просто було цікаво розказати усі ці історії, створити додатковий об’єм для розуміння музики і музичної культури».
Porto Franko звучить, як «Гамлет»
НеоОПЕРА-жах «Гамлет», фото: Ju Ostroushko/Porto Franko Fest
На фестивалі показали НеоОПЕРУ-жах «Гамлет». У ній поєдналися переклад Юрія Андруховича, режисура Ростислава Держипільського і музика Романа Григоріва та Іллі Разумейка. Виконували виставу в підвалі івано-франківського драмтеатру.
Ростислав Держипільський, театральний режисер
«Я вже це казав неодноразово, що в мене як режисера не було особливих амбіцій щодо «Гамлета». Дуже часто так буває, що матеріал сам приходить, сам тебе прикликає. Так і «Гамлет» на певному етапі сказав: «Давай, постав мене, постав». Продиктувало й місце. Коли ми з композитором Ромком Григорівим зайшли в підвал (драмтеатру — ред.), він сказав, що напише щось для виконання там. Але найбільше мене в цій історії вела сучасність, те, що болить сьогодні українцям».
за матеріалами ukraineartnews
фото: Anastasia Mantach/Porto Franko Fest
