ЧЕРВОНІ КРОЛИКИ (із книжки «Мотлох»)

У  вікна  торкоче  холодний  осінній  дощ.  Зухвалий  вітерець  метляє  опалим  листям.  Дерева гарцюють у сакраментальному танчику, а ми, учні середньої школи, сидимо за своїми партами, як скаменілі, й очікуємо дзвінка, бо знаємо, що зараз має бути виховна година і що веде її наш класний керівник Тамара  Пилипівна. Більше того, нам відомо, що вона  вже під дверима, і щойно продзвенить на початок, то Пилипівна увірветься голодною левицею і до кінця уроку шматуватиме за те, що  не встигли вийняти зошити, а тому ми фанатично листаємо конспекти, пригадуючи тему  попереднього заняття.

 

Ви навіть не можете уявити, яка то лажа  вийшла. Коротко і зрозуміло: кожному класному  керівникові  щотижнево  відводиться година, де цей самий керівник може втуляти учням, що завгодно, головне, аби з виховною метою. А наша Тамара Пилипівна є засланцем комуністичної партії. Їй уже більше  шістдесяти, і вона у свій час навчала мою матір. Двометрова поморщена бабеґа у коричневім вузькуватім, ще радянського штибу, кос- тюмі і великих-превеликих окулярах, майже, як вікна. Обов’язковим атрибутом її образу є  довжелезна, майже як вона сама, указка, котрою Тамара Пилипівна періщить тих, хто завинив, і тих, хто міг тримати на думці подібний намір, себто також завинити.

 

А годує нас Пилипівна комунізмом. Кожному по великій тарілці ідеологічних заморочок з марксистсько-леніністською підливою, і  ми зобов’язані всю ту гидоту спожити, ретельно пережовуючи. На смак як лайно.

 

Так от: у визначений час дзвінок робить  свою брудну справу, себто дзвенить, і до класу впихається наша керівничка. Поважна, як  колгоспна корова, зі своєю фірмовою указкою  і течкою з агітаційними листівками 70-х років,  які одразу розповсюджує між учнями, і вкладається за вчительський стіл. Ми тремтимо,  мов руки в алкоголіка, і, як завжди, очікуємо на щось непередбачуване. Боїться навіть  Юра Остапчук, котрий недавно побив одного  старшокласника і, теоретично, не боїться майже нічого. Але вона така! Матір розповідала,  що за радянських часів, коли вона, матір, ще  була школяркою, то на Святвечір, коли діти зазвичай ходять колядувати, Пилипівна шастала вулицями і вистежувала колядників, записувала їхні прізвища, а потім на шкільній  лінійці  привселюдно  викликала  порушників і завзято їх вилаювала, як остання сучка, за розповсюдження неправдивої інформації, себто про народження Христа. Звичайно, це  смішно, одначе ми стоїмо перед яскравим фактом одержимості, котру Христос у свій час легко б вилікував, але, як відомо, Його розп’яли.  Можливо,  саме  Пилипівна  прицвяховувала  Йому долоні, бо у паспорт ми їй не заглядали,  за шістдесят — це на вигляд, а в дійсності Бог  його знає…

 

Далі ми хором виспівуємо перший куплет  гімну СРСР, щось на кшталт: «Саюз нірушимий ріспублік свабодних…», а тоді розгортаємо свої, як каже Пилипівна, тетрадкі і записуємо тему: «“Перебудова” і розпад СРСР».

 

Декому  перехоплює  дух,  як-от  Маринці Пухнастій, а дехто взагалі ціпеніє і тільки  рухами повік виявляє свою недалеку присутність. Загалом, на виховних годинах із Тамарою  Пилипівною (звучить, майже як назва телепрограми) ми вивчаємо історію вищезгаданої імперії (вічна їй пам’ять) і, зрідка, окремі твори  чи праці основних і не дуже теоретиків комунізму. Сьогодні тема така-от. Тамара Пилипівна, жваво жестикулюючи руками, виповідає нам причини і передумови, а ми за нею  записуємо і намагаємося бути якомога уважнішими, бо вкінці вона все питатиме.

 

Дощ не вщухає. Нам страшенно нудно, а  Пилипівна, очевидно, не по-дитячому кайфує.  Носиться перед дошки, як кобила на цирковому манежі, і зрідка кокетливо поглядає на  портрет Леніна, що висить над тою ж таки дошкою. Це взагалі перейшло всі можливі межі.  Ні, не те, що Пилипівна кокетливо позиркує  на портрет Леніна, а те, що цей портрет висить у нашому класі. В інших уже давно — або  ікона, або Шевченко, а в нас усе ще Ленін. І то  за самостійної України. Ця кегельбанна куля  з  куцою  цапиною  борідкою,  цей  червоний  гаспид з підступним поглядом, цей… Ні, краще не треба, це ж все-таки дитяче оповідання,  а вони і в школі цієї лексики вислуховують доволі… А Тамара Пилипівна наче прийшла на демонстрацію. Волає, як оскаженіла, що, мовляв, то все Захід!.. Захід!..

 

Ми входимо у ще більше напруження. Переживаємо, мовби перед смертною карою, і  знову ж таки, про що вже говорилося, очікуємо на щось непередбачуване. 

 

— То які причини і передумови розпаду  СРСР? — гавкає Пилипівна хвилин за десять  до кінця уроку.

 

Ми даємо ґрунтовну відповідь і маємо неабиякі сподівання, що пронесло. Зараз ще кілька  лозунгів  чи  там  псевдопатріотичних  віршиків,  написаних  радянськими  письмака- ми, як-от: «Я — комуніст і в імені, і в мислі, //  В якій реве і стогне кров моя», — що належить  авторству Дмитра Павличка, і надійде довгоочікувана перерва. Але тут наша Іринка Кушніренко зводиться на свої тоненькі ніжки  у  темно-синіх колготах із рожевими  квіточками і виголошує, що все сказане училкою є повною маячнею. Пилипівна одразу спалахує,  як радянський прапор 24 серпня 1991 р. на  майдані Незалежності, і починає настирливо  вимагати аргументів.

 

—  Союз  розвалився  тому,  що  комуністи  боялися Бога, — урівноважено мовить Іринка. — Це і є основною передумовою, а причиною є їх, комуністів, гріховність…

 

— Та як ти смієш? — не вдержується Тамара Пилипівна. — Хто тобі дав право судити?  Ким ти себе взагалі уявила? 

 

— Я просто говорю те, що думаю, чи, може,  відправите мене в заслання? — гордо і з ноткою сарказму проказує Іринка. — До якого- небудь Сибіру…

 

— Ах ти ж мала паскуднице, як ти з педагогом розмовляєш? Та ти… Ти… — не витримує Тамара Пилипівна. — Розстріляти! — тріумфально вигукує, а ми лиш кліпаємо очима,  принишклі і перелякані.

 

— Будь ласка, — не здається Іринка. —  У вас просто рука не підніметься, бо ви червоні кролики, що тремтите навіть перед собі по- дібними. Ви боялися не просто Заходу, а прогресу як такого!.. Ви нищили своє населення, гноїли своєю інтелігенцією Колиму, а зараз борсаєтесь, як мухи в молоці, і говорите,  що на шляху до світлого майбутнього стали лишень іноземні резиденти… Ні, не резиден- ти. Якраз ви самі і стали, а власне тому, що боялися Бога, нищили церкви, священнослужителів запроторювали до тюрем… А Бога боятися не треба, — продовжує дещо полегшено. — Його треба любити. Христос заповідав  любов, а ви й зараз не можете це усвідомити  своїми недорозвинутими мізками…

 

Тут Тамара Пилипівна не витримує і, вхопивши зі свого стола указку, підбігає до Іринки  і починає її зі всієї сили періщити, а ми нерухомо сидимо на своїх місцях і намагаємося в їхній  бік навіть не дивитися. Іринка тільки зрідка видає якісь пташині звуки і непорушно стоїть, як  статуя свободи, уявляючи себе незламною, проте Пилипівна також не здає позиції, і за ударом  двадцятим Іринка все-таки ламається і присідає на підлогу, мов зранене янголятко, витираючи з обличчя сльози і кров, бо училка в шаленстві не розбирає, куди б’є, бува, що і по обличчі і по руках попадається… Але тут знову втручаєть- ся дзвінок. Усе на мить завмирає, а тоді Тамара  Пилипівна ладнає на собі помотлошений одяг і, з високо піднятою головою, виходить із класу, наче нічого й не сталося. А Іринка зводиться на свої тоненькі ніжки у темно-синіх колготах  із рожевими квіточками і шкандибає до вікна, за  яким усе ще періщить дощ.

 

— Я  ж  казала,  що вони бояться, —  мовить понівечена Іринка до нас, усе ще нерухомих. — А Бога треба любити!


31.03.2011 Василь Карп'юк 1732 4
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

3036 30
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

10161 6
25.01.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

11302 24
18.01.2024
Тіна Любчик

У п'ятницю, 19 січня, в Івано-Франківському національному медичному університеті відбудуться вибори ректора. На посаду претендують троє працівників вишу: доктор медичних наук Микола Островський, доктор медичних наук Роман Яцишин та кандидат медичних наук Руслан Савчук.  

5218
18.01.2024

Каркасні будинки відрізняються високою міцністю, надійністю і довговічністю, а також відносно недорогі в будівництві. Втім, у 2024 році ціни на будівництво каркасних будинків в Україні, як і на все інше, продовжують зростати.  

3003
16.01.2024

Всі наші бюджети – від територіальних громад і до обласного та державного, повинні стати «бюджетами перемоги».

2451

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

107

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

145

У вівторок, 20 лютого, під час зустрічі з виборцями Дональд Трамп зробив комплімент на адресу росії: «Вони перемогли Гітлера. Вони перемогли Наполеона. Це воєнна машина». Розглянемо, що за цим стоїть.

513

31% території країни під ризиком екологічного знищення через російське вторгнення, а понад 20 тисяч км² українських земель майже повністю знищені війною.

580
01.03.2024

Минулий 2023 рік став стартом аграрного розвитку в Івано-Франківській громаді. Відтак, зараз спостерігають позитивну динаміку.  

460
26.02.2024

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

515
21.02.2024

Інфляція на споживчому ринку в січні 2024 року порівняно із груднем 2023 року на Прикарпатті становила 0,5%, в Україні — 0,4%.  

1472
01.03.2024

"Чернецтво завжди є віддзеркаленням суспільства. Люди хочуть, щоб були добрі монахи, гарно поводилися. Але середовище теж формує людину", - ділиться монах. 

637
26.02.2024

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

3286
21.02.2024

Митрополит Лев Шептицький, після проведення церковного розслідування, окремим декретом проголосив ікону Гошівської Божої Матері «Цариці Карпат» чудотворною.  

1929
15.02.2024

Якщо подружжя зіштовхнулося з кризовими проблемами у сім'ї, варто звернутися для отримання підтримки та поради до різних фахівців залежно від конкретної ситуації.  

893
01.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

17511
04.03.2024

Серед тих, хто довіряє президенту Володимиру Зеленському, підтримують зовнішню політику влади 82%, тоді як серед тих, хто не довіряє — 41%.

332
29.02.2024

Вибори в Україні мають бути справді вільним вибором українців.

263
25.02.2024

Водночас президент упевнений, що союзники із Заходу не підтримують цей фейк.

580
20.02.2024

Перша інформація про те, що український президент готується звільнити Валерія Залужного, з’явилася у січні 2024 року. На той момент в Кремлі не тямили себе від радості.  

1024 2