ЧЕРВОНІ КРОЛИКИ (із книжки «Мотлох»)

У  вікна  торкоче  холодний  осінній  дощ.  Зухвалий  вітерець  метляє  опалим  листям.  Дерева гарцюють у сакраментальному танчику, а ми, учні середньої школи, сидимо за своїми партами, як скаменілі, й очікуємо дзвінка, бо знаємо, що зараз має бути виховна година і що веде її наш класний керівник Тамара  Пилипівна. Більше того, нам відомо, що вона  вже під дверима, і щойно продзвенить на початок, то Пилипівна увірветься голодною левицею і до кінця уроку шматуватиме за те, що  не встигли вийняти зошити, а тому ми фанатично листаємо конспекти, пригадуючи тему  попереднього заняття.

 

Ви навіть не можете уявити, яка то лажа  вийшла. Коротко і зрозуміло: кожному класному  керівникові  щотижнево  відводиться година, де цей самий керівник може втуляти учням, що завгодно, головне, аби з виховною метою. А наша Тамара Пилипівна є засланцем комуністичної партії. Їй уже більше  шістдесяти, і вона у свій час навчала мою матір. Двометрова поморщена бабеґа у коричневім вузькуватім, ще радянського штибу, кос- тюмі і великих-превеликих окулярах, майже, як вікна. Обов’язковим атрибутом її образу є  довжелезна, майже як вона сама, указка, котрою Тамара Пилипівна періщить тих, хто завинив, і тих, хто міг тримати на думці подібний намір, себто також завинити.

 

А годує нас Пилипівна комунізмом. Кожному по великій тарілці ідеологічних заморочок з марксистсько-леніністською підливою, і  ми зобов’язані всю ту гидоту спожити, ретельно пережовуючи. На смак як лайно.

 

Так от: у визначений час дзвінок робить  свою брудну справу, себто дзвенить, і до класу впихається наша керівничка. Поважна, як  колгоспна корова, зі своєю фірмовою указкою  і течкою з агітаційними листівками 70-х років,  які одразу розповсюджує між учнями, і вкладається за вчительський стіл. Ми тремтимо,  мов руки в алкоголіка, і, як завжди, очікуємо на щось непередбачуване. Боїться навіть  Юра Остапчук, котрий недавно побив одного  старшокласника і, теоретично, не боїться майже нічого. Але вона така! Матір розповідала,  що за радянських часів, коли вона, матір, ще  була школяркою, то на Святвечір, коли діти зазвичай ходять колядувати, Пилипівна шастала вулицями і вистежувала колядників, записувала їхні прізвища, а потім на шкільній  лінійці  привселюдно  викликала  порушників і завзято їх вилаювала, як остання сучка, за розповсюдження неправдивої інформації, себто про народження Христа. Звичайно, це  смішно, одначе ми стоїмо перед яскравим фактом одержимості, котру Христос у свій час легко б вилікував, але, як відомо, Його розп’яли.  Можливо,  саме  Пилипівна  прицвяховувала  Йому долоні, бо у паспорт ми їй не заглядали,  за шістдесят — це на вигляд, а в дійсності Бог  його знає…

 

Далі ми хором виспівуємо перший куплет  гімну СРСР, щось на кшталт: «Саюз нірушимий ріспублік свабодних…», а тоді розгортаємо свої, як каже Пилипівна, тетрадкі і записуємо тему: «“Перебудова” і розпад СРСР».

 

Декому  перехоплює  дух,  як-от  Маринці Пухнастій, а дехто взагалі ціпеніє і тільки  рухами повік виявляє свою недалеку присутність. Загалом, на виховних годинах із Тамарою  Пилипівною (звучить, майже як назва телепрограми) ми вивчаємо історію вищезгаданої імперії (вічна їй пам’ять) і, зрідка, окремі твори  чи праці основних і не дуже теоретиків комунізму. Сьогодні тема така-от. Тамара Пилипівна, жваво жестикулюючи руками, виповідає нам причини і передумови, а ми за нею  записуємо і намагаємося бути якомога уважнішими, бо вкінці вона все питатиме.

 

Дощ не вщухає. Нам страшенно нудно, а  Пилипівна, очевидно, не по-дитячому кайфує.  Носиться перед дошки, як кобила на цирковому манежі, і зрідка кокетливо поглядає на  портрет Леніна, що висить над тою ж таки дошкою. Це взагалі перейшло всі можливі межі.  Ні, не те, що Пилипівна кокетливо позиркує  на портрет Леніна, а те, що цей портрет висить у нашому класі. В інших уже давно — або  ікона, або Шевченко, а в нас усе ще Ленін. І то  за самостійної України. Ця кегельбанна куля  з  куцою  цапиною  борідкою,  цей  червоний  гаспид з підступним поглядом, цей… Ні, краще не треба, це ж все-таки дитяче оповідання,  а вони і в школі цієї лексики вислуховують доволі… А Тамара Пилипівна наче прийшла на демонстрацію. Волає, як оскаженіла, що, мовляв, то все Захід!.. Захід!..

 

Ми входимо у ще більше напруження. Переживаємо, мовби перед смертною карою, і  знову ж таки, про що вже говорилося, очікуємо на щось непередбачуване. 

 

— То які причини і передумови розпаду  СРСР? — гавкає Пилипівна хвилин за десять  до кінця уроку.

 

Ми даємо ґрунтовну відповідь і маємо неабиякі сподівання, що пронесло. Зараз ще кілька  лозунгів  чи  там  псевдопатріотичних  віршиків,  написаних  радянськими  письмака- ми, як-от: «Я — комуніст і в імені, і в мислі, //  В якій реве і стогне кров моя», — що належить  авторству Дмитра Павличка, і надійде довгоочікувана перерва. Але тут наша Іринка Кушніренко зводиться на свої тоненькі ніжки  у  темно-синіх колготах із рожевими  квіточками і виголошує, що все сказане училкою є повною маячнею. Пилипівна одразу спалахує,  як радянський прапор 24 серпня 1991 р. на  майдані Незалежності, і починає настирливо  вимагати аргументів.

 

—  Союз  розвалився  тому,  що  комуністи  боялися Бога, — урівноважено мовить Іринка. — Це і є основною передумовою, а причиною є їх, комуністів, гріховність…

 

— Та як ти смієш? — не вдержується Тамара Пилипівна. — Хто тобі дав право судити?  Ким ти себе взагалі уявила? 

 

— Я просто говорю те, що думаю, чи, може,  відправите мене в заслання? — гордо і з ноткою сарказму проказує Іринка. — До якого- небудь Сибіру…

 

— Ах ти ж мала паскуднице, як ти з педагогом розмовляєш? Та ти… Ти… — не витримує Тамара Пилипівна. — Розстріляти! — тріумфально вигукує, а ми лиш кліпаємо очима,  принишклі і перелякані.

 

— Будь ласка, — не здається Іринка. —  У вас просто рука не підніметься, бо ви червоні кролики, що тремтите навіть перед собі по- дібними. Ви боялися не просто Заходу, а прогресу як такого!.. Ви нищили своє населення, гноїли своєю інтелігенцією Колиму, а зараз борсаєтесь, як мухи в молоці, і говорите,  що на шляху до світлого майбутнього стали лишень іноземні резиденти… Ні, не резиден- ти. Якраз ви самі і стали, а власне тому, що боялися Бога, нищили церкви, священнослужителів запроторювали до тюрем… А Бога боятися не треба, — продовжує дещо полегшено. — Його треба любити. Христос заповідав  любов, а ви й зараз не можете це усвідомити  своїми недорозвинутими мізками…

 

Тут Тамара Пилипівна не витримує і, вхопивши зі свого стола указку, підбігає до Іринки  і починає її зі всієї сили періщити, а ми нерухомо сидимо на своїх місцях і намагаємося в їхній  бік навіть не дивитися. Іринка тільки зрідка видає якісь пташині звуки і непорушно стоїть, як  статуя свободи, уявляючи себе незламною, проте Пилипівна також не здає позиції, і за ударом  двадцятим Іринка все-таки ламається і присідає на підлогу, мов зранене янголятко, витираючи з обличчя сльози і кров, бо училка в шаленстві не розбирає, куди б’є, бува, що і по обличчі і по руках попадається… Але тут знову втручаєть- ся дзвінок. Усе на мить завмирає, а тоді Тамара  Пилипівна ладнає на собі помотлошений одяг і, з високо піднятою головою, виходить із класу, наче нічого й не сталося. А Іринка зводиться на свої тоненькі ніжки у темно-синіх колготах  із рожевими квіточками і шкандибає до вікна, за  яким усе ще періщить дощ.

 

— Я  ж  казала,  що вони бояться, —  мовить понівечена Іринка до нас, усе ще нерухомих. — А Бога треба любити!


31.03.2011 Василь Карп'юк 2241 4
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1188
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

940
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1051
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7081
29.08.2025
Олег Головенський

Рівно рік тому чимало експертів та аналітиків як крайній сценарій прогнозували перемир’я у війні та вибори президента, Верховної та місцевих рад на весну або на осінь вже поточного 2025 року.  

1718
27.08.2025

Формальний аудит і кримінальний шлейф компанії-переможця змушують задуматися.

2488

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

269

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

560

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1591

Східне християнство — найпоширеніша релігійна традиція в Україні. Православна церква України і Українська греко-католицька церква мають подібний устав і обряди, і вони глибоко вкорінені в українську культуру.  

841
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1063
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

554
02.09.2025

Завдяки сприятливим погодним умовам та щоденній праці аграріїв завершили збирання ранніх зернових культур.  

914
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1228
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

793
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1353 1
30.08.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

939
09.09.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

37279 1
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1029
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1276
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

773
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

2992 13