ЧЕРВОНІ КРОЛИКИ (із книжки «Мотлох»)

У  вікна  торкоче  холодний  осінній  дощ.  Зухвалий  вітерець  метляє  опалим  листям.  Дерева гарцюють у сакраментальному танчику, а ми, учні середньої школи, сидимо за своїми партами, як скаменілі, й очікуємо дзвінка, бо знаємо, що зараз має бути виховна година і що веде її наш класний керівник Тамара  Пилипівна. Більше того, нам відомо, що вона  вже під дверима, і щойно продзвенить на початок, то Пилипівна увірветься голодною левицею і до кінця уроку шматуватиме за те, що  не встигли вийняти зошити, а тому ми фанатично листаємо конспекти, пригадуючи тему  попереднього заняття.

 

Ви навіть не можете уявити, яка то лажа  вийшла. Коротко і зрозуміло: кожному класному  керівникові  щотижнево  відводиться година, де цей самий керівник може втуляти учням, що завгодно, головне, аби з виховною метою. А наша Тамара Пилипівна є засланцем комуністичної партії. Їй уже більше  шістдесяти, і вона у свій час навчала мою матір. Двометрова поморщена бабеґа у коричневім вузькуватім, ще радянського штибу, кос- тюмі і великих-превеликих окулярах, майже, як вікна. Обов’язковим атрибутом її образу є  довжелезна, майже як вона сама, указка, котрою Тамара Пилипівна періщить тих, хто завинив, і тих, хто міг тримати на думці подібний намір, себто також завинити.

 

А годує нас Пилипівна комунізмом. Кожному по великій тарілці ідеологічних заморочок з марксистсько-леніністською підливою, і  ми зобов’язані всю ту гидоту спожити, ретельно пережовуючи. На смак як лайно.

 

Так от: у визначений час дзвінок робить  свою брудну справу, себто дзвенить, і до класу впихається наша керівничка. Поважна, як  колгоспна корова, зі своєю фірмовою указкою  і течкою з агітаційними листівками 70-х років,  які одразу розповсюджує між учнями, і вкладається за вчительський стіл. Ми тремтимо,  мов руки в алкоголіка, і, як завжди, очікуємо на щось непередбачуване. Боїться навіть  Юра Остапчук, котрий недавно побив одного  старшокласника і, теоретично, не боїться майже нічого. Але вона така! Матір розповідала,  що за радянських часів, коли вона, матір, ще  була школяркою, то на Святвечір, коли діти зазвичай ходять колядувати, Пилипівна шастала вулицями і вистежувала колядників, записувала їхні прізвища, а потім на шкільній  лінійці  привселюдно  викликала  порушників і завзято їх вилаювала, як остання сучка, за розповсюдження неправдивої інформації, себто про народження Христа. Звичайно, це  смішно, одначе ми стоїмо перед яскравим фактом одержимості, котру Христос у свій час легко б вилікував, але, як відомо, Його розп’яли.  Можливо,  саме  Пилипівна  прицвяховувала  Йому долоні, бо у паспорт ми їй не заглядали,  за шістдесят — це на вигляд, а в дійсності Бог  його знає…

 

Далі ми хором виспівуємо перший куплет  гімну СРСР, щось на кшталт: «Саюз нірушимий ріспублік свабодних…», а тоді розгортаємо свої, як каже Пилипівна, тетрадкі і записуємо тему: «“Перебудова” і розпад СРСР».

 

Декому  перехоплює  дух,  як-от  Маринці Пухнастій, а дехто взагалі ціпеніє і тільки  рухами повік виявляє свою недалеку присутність. Загалом, на виховних годинах із Тамарою  Пилипівною (звучить, майже як назва телепрограми) ми вивчаємо історію вищезгаданої імперії (вічна їй пам’ять) і, зрідка, окремі твори  чи праці основних і не дуже теоретиків комунізму. Сьогодні тема така-от. Тамара Пилипівна, жваво жестикулюючи руками, виповідає нам причини і передумови, а ми за нею  записуємо і намагаємося бути якомога уважнішими, бо вкінці вона все питатиме.

 

Дощ не вщухає. Нам страшенно нудно, а  Пилипівна, очевидно, не по-дитячому кайфує.  Носиться перед дошки, як кобила на цирковому манежі, і зрідка кокетливо поглядає на  портрет Леніна, що висить над тою ж таки дошкою. Це взагалі перейшло всі можливі межі.  Ні, не те, що Пилипівна кокетливо позиркує  на портрет Леніна, а те, що цей портрет висить у нашому класі. В інших уже давно — або  ікона, або Шевченко, а в нас усе ще Ленін. І то  за самостійної України. Ця кегельбанна куля  з  куцою  цапиною  борідкою,  цей  червоний  гаспид з підступним поглядом, цей… Ні, краще не треба, це ж все-таки дитяче оповідання,  а вони і в школі цієї лексики вислуховують доволі… А Тамара Пилипівна наче прийшла на демонстрацію. Волає, як оскаженіла, що, мовляв, то все Захід!.. Захід!..

 

Ми входимо у ще більше напруження. Переживаємо, мовби перед смертною карою, і  знову ж таки, про що вже говорилося, очікуємо на щось непередбачуване. 

 

— То які причини і передумови розпаду  СРСР? — гавкає Пилипівна хвилин за десять  до кінця уроку.

 

Ми даємо ґрунтовну відповідь і маємо неабиякі сподівання, що пронесло. Зараз ще кілька  лозунгів  чи  там  псевдопатріотичних  віршиків,  написаних  радянськими  письмака- ми, як-от: «Я — комуніст і в імені, і в мислі, //  В якій реве і стогне кров моя», — що належить  авторству Дмитра Павличка, і надійде довгоочікувана перерва. Але тут наша Іринка Кушніренко зводиться на свої тоненькі ніжки  у  темно-синіх колготах із рожевими  квіточками і виголошує, що все сказане училкою є повною маячнею. Пилипівна одразу спалахує,  як радянський прапор 24 серпня 1991 р. на  майдані Незалежності, і починає настирливо  вимагати аргументів.

 

—  Союз  розвалився  тому,  що  комуністи  боялися Бога, — урівноважено мовить Іринка. — Це і є основною передумовою, а причиною є їх, комуністів, гріховність…

 

— Та як ти смієш? — не вдержується Тамара Пилипівна. — Хто тобі дав право судити?  Ким ти себе взагалі уявила? 

 

— Я просто говорю те, що думаю, чи, може,  відправите мене в заслання? — гордо і з ноткою сарказму проказує Іринка. — До якого- небудь Сибіру…

 

— Ах ти ж мала паскуднице, як ти з педагогом розмовляєш? Та ти… Ти… — не витримує Тамара Пилипівна. — Розстріляти! — тріумфально вигукує, а ми лиш кліпаємо очима,  принишклі і перелякані.

 

— Будь ласка, — не здається Іринка. —  У вас просто рука не підніметься, бо ви червоні кролики, що тремтите навіть перед собі по- дібними. Ви боялися не просто Заходу, а прогресу як такого!.. Ви нищили своє населення, гноїли своєю інтелігенцією Колиму, а зараз борсаєтесь, як мухи в молоці, і говорите,  що на шляху до світлого майбутнього стали лишень іноземні резиденти… Ні, не резиден- ти. Якраз ви самі і стали, а власне тому, що боялися Бога, нищили церкви, священнослужителів запроторювали до тюрем… А Бога боятися не треба, — продовжує дещо полегшено. — Його треба любити. Христос заповідав  любов, а ви й зараз не можете це усвідомити  своїми недорозвинутими мізками…

 

Тут Тамара Пилипівна не витримує і, вхопивши зі свого стола указку, підбігає до Іринки  і починає її зі всієї сили періщити, а ми нерухомо сидимо на своїх місцях і намагаємося в їхній  бік навіть не дивитися. Іринка тільки зрідка видає якісь пташині звуки і непорушно стоїть, як  статуя свободи, уявляючи себе незламною, проте Пилипівна також не здає позиції, і за ударом  двадцятим Іринка все-таки ламається і присідає на підлогу, мов зранене янголятко, витираючи з обличчя сльози і кров, бо училка в шаленстві не розбирає, куди б’є, бува, що і по обличчі і по руках попадається… Але тут знову втручаєть- ся дзвінок. Усе на мить завмирає, а тоді Тамара  Пилипівна ладнає на собі помотлошений одяг і, з високо піднятою головою, виходить із класу, наче нічого й не сталося. А Іринка зводиться на свої тоненькі ніжки у темно-синіх колготах  із рожевими квіточками і шкандибає до вікна, за  яким усе ще періщить дощ.

 

— Я  ж  казала,  що вони бояться, —  мовить понівечена Іринка до нас, усе ще нерухомих. — А Бога треба любити!


31.03.2011 Василь Карп'юк 2175 4
17.07.2025
Катерина Гришко

Родичі пробачили хлопцю, знаючи про «своєрідний характер» загиблої і його нелегке дитинство, і просили в суді застосувати менш суворе покарання.  

2427
13.07.2025
Вікторія Матіїв

Дружина полеглого воїна Любов Галько розповіла журналістці Фіртки, яким був Руслан Галько — у повсякденному житті, в родинному колі та на фронті.

19540
09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1748
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1221 1
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2269
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3875

Я відкладаю роботу над перекладом книги. Виходжу з кабінету, де практикував Вольфганг Льох, засновник психоаналітичного об'єднання... Спускаюся повз книжковий магазин, де збиралися тюбінгенські філософи, і де Ернст Блох шукав світлі сторони соціалізму. Повертаю ліворуч і натрапляю на інший книжковий магазин, де працював і писав Герман Гессе...

140

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

2011

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

698

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1312
13.07.2025

Першими жнива на Прикарпатті почали хлібороби Покуття.

381
10.07.2025

У сучасному ритмі життя готувати "здорову вечерю з трьох страв" щодня — радше мрія, ніж реальність. Але це не означає, що збалансоване харчування — лише для тих, хто має багато часу. Навпаки: з правильним підходом можна харчуватися повноцінно, навіть маючи 15–20 хвилин на день.  

908
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24404
15.07.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

639
11.07.2025

П'ятого серпня цього року в часі прощі з нагоди вшанування чудотворної ікони Гошівської Богородиці відбудеться презентація нової ікони тифлографічно-акустичного типу «Богородиця з Гошева».  

612
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

749
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1643
11.07.2025

Історія занепаду пам’ятки архітектури та боротьба за його повернення громаді.

8053
15.07.2025

У понеділок, 14 липня, генсек НАТО Марк Рютте під час зустрічі із президентом США Дональдом Трампом у Білому домі нагадав президенту США, кого Росія відправила керівником делегації на переговори до Стамбула.

492
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

782
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

2057 4
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

739