Секта – яке образливе слово! Сьогодні, коли церковна агресія нібито виходить із моди навіть у більшості церковних ЗМІ, мовні звороти на кшталт “анафемований Філарет”, “ватиканські емісари” або “імперська церква” поступово стають стійкими словосполученнями, які не викликають жодних емоцій та зникають із широкого вжитку.
Проте терміни “секта”, “сектантство” та все, що з ними пов’язано, у свідомості багатьох людей асоціюються з чимось жахливим, психопатичним, словом, – з ворогами народу! Частково це пояснюється сімдесятирічною радянською “антисектантською” пропагандою, частково – виникненням на пострадянському просторі різноманітних модерних релігійних течій.
“Традиційно” в народі сектами називають усіх “некатоликів” і “неправославних” або тих, хто відколовся від панівної церкви. Що ж це слово означає насправді?
Загальне визначення терміна “секта” (лат. secta – вчення, напрямок, школа) у тлумачних словниках подано як група осіб, що замкнулася у своїх вузьких групових інтересах. У ширшому трактуванні секта – це група, яка утворилася на релігійній основі, що гарантує “спасіння” тільки через членство в цій організації і заперечує “спасіння” для всіх, хто до цієї організації не належить. Звідси випливає: якщо ви вважаєте, що ваша віра єдино правильна, а всі решта – сектанти, то ви – сектант.
Безумовно, затаврувати людину сектантом – багато розуму не треба. Однак, щоб з’ясувати, чи є певна релігійна організація сектою, що шкідливо впливає на людей, необхідно вивчити її доктрини, ритуали, обряди, історію і т.і. На жаль, багато людей, у тому числі журналістів, часто роблять висновки з бездоказових чуток, осуджують усіх поспіль.
Для прикладу, у передачі “Подвійний доказ” на телеканалі “1+1” (17 грудня 2002 року) журналісти поставили на одну планку цілком різні організації: “Церква Христова”, “Біле Братство” і Церква повного євангелія “Посольство Боже”.
Незважаючи на широкий спектр представників традиційних та нетрадиційних конфесій, увагу студії зосередили на пасторі протестантської церкви харизматичного напряму “Посольство Боже” Сандеї Аделаджа. Важко збагнути, чим керувалися автори програми, запросивши пастора-африканця (громадянина Нігерії!) як представника Повноєвангельської церкви України. Чи не доречніше було б запросити Анатолія Гаврилюка, президента Об’єднання незалежних харизматичних християнських церков України (Повного Євангелія)? Утім, деякі глядачі висловили обурення на вебсайті телеканалу студії “1+1” www.1plus1.tv з приводу того, що харизматичну конфесію представили як суто африканський витвір, що прижився в Україні.
Дискусію у програмі звели до полеміки між представниками православ’я і, так званим, “неохристиянством” – харизматичним рухом. Усі “харизматики” в особі пастора Сандея зазнали гострої критики за “неправильне використання реклами”, застосування “психологічних засобів впливу на людей” і т.п. Жодного конкретного доказу, зрозуміло, ніхто не навів. Не обійшлося і без особистих закидів, проте ведучі Анатолій Борсюк і Дмитро Корчинський вчасно гасили міжконфесійні спалахи.
Загадково виглядав представник “Церкви Христа”. Одна жінка свідчила, що на неї здійснювали психологічний тиск, коли захотіла вийти з цієї організації. Однак нічого конкретного сказано не було, і розмову на цьому припинили. Ще більш дивно те, що представникові “Білого Братства” ніхто не задав жодного питання. Хоча вже не один рік ведуться розмови про те, що саме в цій організації відбувались жахливі речі, пов’язані з гіпнотичним контролем, зомбуванням людей, які суд прирівнює до категорії “важких тілесних ушкоджень”.
Найоб’єктивнішим, мабуть, був виступ римо-католицького священика, який зазначив, що “…у кожній церкві є спасенні і неспасенні люди. Є святі та грішники. Наша церква приймає і православних, і протестантів, і баптистів, п’ятдесятників і харизматів”. Але це був лише “голос того, хто волає в пустелі”. У передачі були продемостровані відеоматеріали, де показали “навіжених”, “несамовитих” євангелистів, харизматів, білих братів та інших, а специфічні відеоефекти тільки підсилювали відчуття жаху перед тим, що відбувається в Україні, і куди ми котимося…
Переглянувши відгуки телеглядачів на форумі вебсайту студії “1+1”, можна дійти висновку, що всі були настільки захоплені самим дійством, що так і не зрозуміли, у чому сенс цієї передачі. Справді, незрозуміло, що саме автори збиралися “подвійно довести”? Що харизмати – це секта? Чи церква? І що таке секта взагалі? Сумно, що жодних висновків у передачі так і не зробили. Зрештою, для того, щоб знайти істину бракувало експертів з питань релігії, які би пояснили громадськості відмінності між християнськими церквами та модерними сектами. Ніхто також не з’ясував значення міжконфесійної толерантності, яка покликана запобігати ворожнечі та антагоністичному протистоянню різних світоглядних позицій, особистих інтересів. Однак, складається враження, що автори програми мали на меті “загнати всіх в одну клітку – хто кого перегризе”. Словом, створити видовище.
Отож, незважаючи на актуальність та цікавість обраної теми, найвідчутнішою хибою передачі став брак роз’яснень відмінностей між церквою та сектою. Проте це питання хвилює сьогодні багатьох. Вдалу спробу дослідити тему “кому сьогодні вірити і як відрізнити “секту” від “не-секти” (тобто церкви) зробив журналіст газети “Дзеркало Тижня” Олег Гавриш. У своїх публікаціях “Сім світильників України” та “Українське християнство: більше спільного ніж різного” автор вказує на істотні розбіжності у доктринах різних християнських організацій України. Деякі з таких догм, навіть, не дозволяють назвати цю організацію християнською.
Однак, як справедливо зазначає автор в останній публікації, всю історію свого існування християнська Церква дотримувалася тих основних догм, які потрібні для спасіння. Хоча й існують розбіжності в різних гілках християнства — католицизму, православ’я і протестантизму, — але вчення цих напрямів збігаються у питаннях, що стосуються основ віри. Ці деномінації однаково розуміють доктрини про Трійцю, божество Ісуса Христа, особу Святого Духа, покаяння, воскресіння. Основні напрями християнства визнають Біблію єдиним істинним авторитетом. До них належать: православ’я (зокрема старообрядницька Церква), католицизм (греко-католицький і римо-католицький), давньосхідна Церква (на території України Вірменська апостольська церква), протестантизм, зокрема, лютерани, реформати, євангельські християни, баптисти, п’ятдесятники, церкви Повного Євангелія — харизмати. Однак вчення, наприклад, “Свідків Єгови” чи мормонів істотно відрізняються від доктрин перелічених вище конфесій. Тому зараховувати ці два напрями до протестантизму чи до християнства взагалі не тільки необачно, а й безграмотно.
Далі, автор перелічує організації, які можна назвати нехристиянськими (не визнають Ісуса Христа Господом, не визнають Святу Тройцю), хоча використовують у своїй догматиці окремі елементи християнського віровчення: Мормони (“Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів” й “Оновлена церква новітніх святих”), “Свідки Єгови”, Рух нового століття (“Нью ейдж мувмент”), Школа християнської єдності, Міжнародний шлях (“Вей інтернешнл), Месія божественного світла, Християнська наука (Крисчен сайєнс), Церква єднання (“Муністи”), Унітаріансько-універсалістська церква, віссаріонівці, саєнтологи, “Біле братство”. Такі організації, за висновками дослідження автора, є сектами.
Звичайно, існують й інші думки. Але якщо враховувати, що поняття “секта” завжди асоціюється з чимось, що явно загрожує суспільству, то стає зрозумілим, що це питання ігнорувати не можна. За даними Державного комітету України у справах релігії, сьогодні в Україні проживають майже 34,5 мільйона хрещених християн, але практикуючих вірних не більше 12,1 мільйона осіб. Як стверджує Віктор Бондаренко, голова Державного комітету України у справах релігій, процес розширення конфесійного спектра — об’єктивний, і він триватиме.
Отож, церкви та секти в Україні виникатимуть і надалі. Вже сьогодні картина взаємовідносин різних релігійних деномінацій є парадоксальною: з одного боку, зберігаються напружені відносини не тільки між конфесіями, а й між церквами, з іншого – існують всі підстави для того, щоб християни жили в любові та злагоді. Проте, якщо вірити соціологічним опитуванням, християнська церква для усіх – і для практикуючих вірних, і для стихійних, і навіть для атеїстів є моральним авторитетом. І якщо розлядати церкву в цьому контексті, то виглядає дивним, що поведінка деяких церковних діячів, м’яко кажучи, компрометуюча, а журналісти використовують міжконфесійні чвари, взаємні образи і звинувачення у сектантстві для створення телевізійних видовищ.
