Обласним центром Черкаси стали у 1954 році (саме тоді створили Черкаську область). Тоді Черкаси були найбільшим містом регіону (населення - близько 80 тисяч), тому й отримали відповідний статус. Нині у місті мешкає трохи більше 300 тисяч осіб.
Черкаська Мати-Батьківщина яка тримає у руках електричний факел
Походження міста та його назва - таємниця, загадка, яку історики ще не змогли розгадати. "Черкаси" - екзонім (етнонім або топонім, що не вживається місцевим населенням), яким часто називали українців за межами України, зокрема у Московії. Як тлумачити це слово - достеменно невідомо, як невідомо, чому ним назвали українців, але точно відомо, що воно має тюркське походження.
"Баскак Ахмат (намісник у завойованих монголами землях) завів дві слободи, куди стікались негідники і грабіжники. Чернігівський князь Олег поскаржився на це хану Телебузі. Той дав Олегу загін монголів і наказав розорити Ахметові слободи. Наказ було виконано, а мешканці слобод - Черкаси втекли до баскака у Канів, й побудували недалеко місто Черкаськ". Це легенда про походження міста і якщо вона має під собою реальну основу, то заснування Черкас слід датувати приблизно 1284 роком.
Будинок Щербини
Будинок Щербини у 2013 р. (фото Катерини Потерухи)
У ХIV столітті Черкаси перетворилися на південний форпост литовсько-руської держави, а у ХVІ - на осередок формування нової потужної сили - козацтва. Цьому сприяло розташування міста на кордоні із Диким Полем і активне його заселення біженцями та уходниками.
У польський період Черкаси були центром староства та козацького полку. Місто брало активну участь в усіх козацьких заворушеннях та війнах. А у 1793 році, після приєднання Правобережжя до Російської імперії, Черкаси стали центром повіту спочатку у Вознесенському намісництві, а потім у Київській губернії.
Колишній готель "Слов'янський"
Те саме у 2013 р. (фото Катерини Потерухи)
Колишній комерційний банк
Ось як писав про Черкаси ХІХ століття Лаврентій Похилевич: "Город расположен частью на невисоких горах тянущихся над Дніпром, с которых открываются живописне виды на реку, частью же на облогом берегу Дніпра; улицы неправильны, застроены местами неуклюжими еврейскими жилищами, местами чистенькими домиками чиновников, местами сель скими малороссийскими хатами с соломенными крышами. Самое видное здание в городе - присутственные места. От старинного замка не осталось и следов".
Колишній будинок Цибульський. Зараз музей "Кобзаря"
На початку ХІХ століття основна частина Черкас була розташована на Подолі - ділянці, що часто підтоплювалася водами Дніпра. У 1815 році було здійснено перепланування міста, відповідно до якого головні райони перемістились на дніпровські тераси, а Поділ поступово втратив своє значення (у другій половині ХХ століття цей район знесли і майже затопили Кременчуцьким водосховище). У місті почався значний розвиток промисловості і торгівлі.
Обласна рада
Обласна філармонія
У Черкасах в ХІХ столітті збудували немало гарних кам'яних будинків, але в радянський період в Черкасах зруйнували всі культові споруди й значну частину приватних та громадських будівель. Залишилось небагато. Більшість архітектурних пам'яток Черкас розташовано на вулиці Хрещатик та прилеглих вулицях.
Назва Хрещатик з'явилася у 1993 році, в радянський період ця вулиця була Урицького, а в дореволюційні часи - Дубасівською.
Однією із головних архітектурних пам'яток Черкас є колишній будинок промисловця, грабаря-підрядника Щербини. Звели цей палац у 1892 році. Спочатку він стояв на території садиби, в якій були кілька флігелів, стайні, сад та фонтан. На початку ХХ століття Щербина здав будинок в оренду земській управі. В радянські часи тут був Палац піонерів. З 1970-го року в будинку діє Палац одружень. Столиця може лише позаздрити такому РАГСу в провінції.
Колишня жіноча гімназія
Колишній Рибний ряд
Дуже цікавою видається модернова будівля колишнього комерційного банку (Хрещатик, 251), що була зведена у 1914 році. Автором проекту вважають геніального архітектора Владислава Городецького. Нині в цій будівлі літературно-меморіальний музей поета Василя Симоненка.
Неможливо не звернути увагу на увінчану численними шпилями псевдоготичну будівлю колишнього готелю "Слов'янський". Збудував готель черкаський підприємець Скорина у 90-х роках ХІХ століття. Нині у цьому будинку відділення "Укрсоцбанку".
Будинок 19 століття
На розі вулиць Хрещатик та Байди-Вишневецького стоїть будинок, де розміщено Музей "Кобзаря". У 1852 році тут мешкали черкаські підприємці брати Цибульські. До них приїздив Тарас Шевченко і зупинявся в цьому будинку. Тоді він був напівдерев'яним, але у 1890 році його докорінно перебудували.
Городецький, крім комерційного банку, звів у Черкасах ще декілька будівель. Зокрема це чоловіча (Замковий узвіз, 28, нині тут музичне училище) та жіноча гімназії (Смілянська, 33). Ще архітектор проектував павільйони ринку, від яких нині залишилась лише одна споруда - колишній "Рибний ряд" (Хрещатик, 190, у дворі).
Обласний краєзнавчий музей
Обласний краєзнавчий музей у 2013 р. (фото Катерини Потерухи)
В радянські часи над дніпровською заплавою насипали Пагорб Слави, який увінчали фігурою "Мати-Батьківщина". Поряд із цим меморіальним комплексом розташований обласний краєзнавчий музей.
Дехто із черкащан каже, що в Черкасах друга (після Києва) кількість автомобілів на душу населення. Можливо, це і дійсно так, тому що вони повністю беруть у полон черкаські вулиці. Це дуже псує загальне враження від міста. Мерехтіння автівок, смог і шум нівелюють красу Черкас. Навіть помпезна новобудова - найбільший в Україні православний собор не може кардинально змінити це враження, особливо в несонячний будній день. Хоча велетенська споруда Михайлівського собору (висота 72 метри, довжина - 58, ширина - 53) просто вражає. Її збудовано на кошти Української Православної Церкви Московського патріархату. У центрі міста на площі Слави стоїть ще один новозбудований собор - Троїцький. Цей храм зведено за кошти Київського патріархату, він невеликий, але досить цікавий у архітектурному відношенні.
Фото та текст Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва "Грані-Т")
Троїцький собор
Буддійський собор (фото Катерини Потерухи)
