Диво сталося на свято Стрітення Господнього. У храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього — головному храмі скиту, котрий ще називають українським Афоном, — замироточила ікона «Ігуменя монастиря Манявського», одна з найбільших тутешніх святинь.
Поміж гір і прадавніх лісів на невеличкій території, зусібіч обрамленій кам’яними височенними мурами, сьогодні постали аж три храмові споруди. Найголовнішу відновлено 2000 року й освячено 2003-го. Тепер її відкривають лише на великі свята, а богослужіння ведуться в церквах Благовіщення Пресвятої Богородиці або в храмі Великомучеників Бориса і Гліба. В центрі монастирського подвір’я, перед головним храмом — величний мармуровий хрест, встановлений на честь 400-ліття заснування монастиря й об’явлення 22 грудня 1652 року настоятелю скиту ієромонахові Філарету Пресвятої Богородиці.
«Тоді, в ХVII столітті, Богородиця явилася монахові, щоб сповістити йому, як людям захиститися від смертельного мору. Вона сказала багато молитися й обіцяла, що ті, котрі покаються, живими будуть, — розповідає благочинний монастиря ігумен Паїсій, щойно звільнившись після Служби Божої. — На знак цього чуда об’явлення невідомий чернець монастиря написав ікону. Він зобразив її такою, якою Матінку побачив ієромонах, — у багряній мантії та з жезлом у руці, і назвав той образ «ігуменя монастиря Манявського». У часи безбожжя ікона зникла, і в 1999-му, коли монастир було відновлено, було зроблено копію чудотворної ікони. 2008-го вона вперше замироточила, якраз за півроку до повені. Але не треба чекати якогось лиха, як вважають деякі люди. Господь сказав: «Як вірите, так і дасться вам». Молитися треба нам до Богородиці, щоб відвернула лихо».
Після Літургії відкривають головний храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього і люди прямують до мироточивої ікони. У церкві немає опалення, але тут затишно і спокійно. В напівтемряві віряни піднімаються на кілька сходинок до чудотворної ікони, застигають у молитві, потім втирають Божу росу хто чим може...
Як описати відчуте й побачене? Ікона під склом, а з правого ока витікає рідина, котру можна і відчути на склі, і побачити на поличці, що є під іконою, і навіть внизу на сходинці. Рідина на дотик не олійна, однак має більшу густину, ніж звичайна вода. Споглядання такого вияву Божої присутності у людини викликає відчуття покаяння.
Отець Паїсій каже, що сльози з’явилися на тім же місці, що і 2008-го, але тепер їх більше. На Стрітення ці блискучі прозорі краплі побачив один із монахів. «Відтоді щодня о 15 годині ми служимо перед іконою «Ігуменя монастиря Манявського» молебень. А прихожан закликаємо приступати до святих тайн, прощати одне одному і не забувати про молитву, бо диво це сталося перед постом», — додає благочинний монастиря о. Паїсій.
Сьогодні Манявський скит — аскетичний чоловічий монастир східного обряду. Заснований 1611-го (це офіційно затверджена дата), хоча монахи селилися на тих теренах і раніше. Нині тут є шість ченців, священик та діє духовна семінарія Івано-Франківського богословського інституту. Тепер монахи відновлюють дзвіницю і підземні катакомбні храми. Засновником скиту був іов Княгинецький (1550—1621), філософ, політолог, педагог, уродженець Тисмениці, один із перших монахів-схимників. А диво тут можна побачити на кожному кроці. Ну хоча б блаженний камінь, з-під котрого б’є цілюще джерело, яке пересохло тоді, коли монастир закрили. Тут вірять, що джерельна вода вже ніколи не перестане вгамовувати спрагу тих, хто приходить сюди з вірою і молитвою.
Леся Тугай,
Фото: ТСН
