Гостем студії Івано-Франківського обласного радіо став голова обласного осередку Конгресу українських націоналістів, голова Всеукраїнського братства вояків УПА Богдан Борович. Розмова із міським головою Івано-Франківська (1994-1998рр.) відбулась про патріотизм у дії на прикладі народного депутата України, почесного голови правління ПАТ «Івано-Франківськцемент», мецената Миколи Круця.
- п. Богдане, як відбулось ваше знайомство з Миколою Круцем?
- Коли я став міським головою мені треба було зустрітись із кожним керівником великого підприємства і при можливості дати підтримку, поштовх для того, щоб і робота була, і в бюджет були надходження. Адже, Ви пам’ятаєте, в час розрухи, коли Росія відмовилась від всіх замовлень, які давала Україні, маса підприємств просто позбулись роботи. Так-от один із керівників, з яким я контактував на початку своєї діяльності як міського голови, був Микола Круць. У нас з ним почалась дискусія про те, що робити з підприємством. Завод випускав цементу і шиферу. Зокрема, шифер тоді був дуже популярний. І треба було забезпечити нарощування обсягу виробництва цієї продукції. А тут Росія зробила заслін, припинила реалізацію азбесту для українського виробництвашиферу. Москва поставила свої умови – необхідно було закуповувати в росіян певний об’єм азбесту так, щоб їм було максимально вигідно його продавати. Тоді ми з Миколою Федоровичем думали, як вийти з ситуації. Адже, якщо завод не буде мати запасу азбесту, то виробництво пропаде. А купувати таку велику кількість азбесту, як вимагала Росія,завод не міг собі дозволити. Нам спільно вдалось вийти з тієї ситуації. Але це лише один змоментів, як приклад, що описує велику складність становлення цього заводу.
Завод був давно відомий, він виробляв велику кількість цементу та іншої суміжної продукції, але робота базувалась на технології пострадянського періоду. В той час коли газ був дешевий, це було вигідно, але після розпаду Радянського союзу ситуація змінилась. Микола Федорович, як підприємець високого рівня, наперед планував можливості виходу з ситуації, коли ціна на газ зміниться. Вже на початку 90-х він продумував, як вийти з того газового «зашморгу», який накинула Росія. Микола Федорович вже тоді організував розробку проекту з використання вугілля та інших альтернативних матеріалів у якості палива, щоб позбутись залежності від російського газового ресурсу. І це йому вдалося зробити. Це дозволило значно зекономити на паливі, зберегти виробництво та забезпечити людей роботою. Окрім того, він ще й завжди мав і має можливість допомагати місту та області загалом. А багато заводів цементної галузі досі не змогли остаточно оговтатись після різкого підвищення ціни на газ, деякі з них закриваються.
- Ви кажете завод має можливість допомагати місту. В чому заключалась ваша співпраця як міського голови із Миколою Круцем?
- Приведу один з прикладів. Якось в Івано-Франківську виникла чергова проблемна ситуація у медичній сфері. Назріла різка необхідність офтальмологічного забезпечення. Була клініка обласного значення, яка надавала широкий спектр медичних послуг, зокрема офтальмологічних. Вона була єдина в області, не було альтернативи. Крім того,обладнання в ній залишилось з пострадянського періоду, зрозуміло, що застаріле. Я тоді шукав міжнародної допомоги, контактував з американськими організаціями і нарештівдалось розпочали діалог з Клубом Лева. Це такий міжнародний благодійний клуб. В той час мене обрали президентом Клубу Лева в Україні. Меценати Клубу погодились надатиІвано-Франківську благодійну допомогу у вигляді сучасного медичного обладнання, з допомогою якого можна було проводити ряд важких операцій. Нам треба було прийнятизакордонну делегацію від Клубу Лева. Мерія на той час не могла собі дозволити якісний прийом міжнародного рівня. А на цементно-шиферному заводі діяв і діє досі профілакторій. І Микола Федорович виділив його для міста, забезпечив делегатів проживанням, харчуванням, тобто посприяв нашій справі. За допомогою переданого намобладнанню лікарі зробили понад 200 безкоштовних операцій нашим громадянам. А серед них були люди, які зовсім не бачили або бачили дуже слабо. І в цьому, власне, велика заслуга Миколи Федоровича. Тепер, з відстані часу, я бачу, що ми тоді зробили великий прорив в медицині міста та області. Наслідки тих справ можна бачити ще сьогодні.
- Розкажіть, будь ласка, наскільки важливим є соціальний ефект від діяльності заводу. Адже, це великий колектив, багато працівників, багато сімей, які в той важкий час, 90-ті роки, все-таки отримували прибуток, мали соціальнігарантії, і все це триває донині.
- Завод дійсно завжди забезпечував своїх працівників стабільними надходженнями, навіть в той складний час. Були непрості періоди – наприклад період приватизації, коливсім були видані акції на руки. Хочу зауважити, що від початку незалежності з 18 цементних заводів, що існують в Україні, залишився тільки один український, а всі інші іноземні: російський, французький капітал. А такий капітал не розвиває економіку України. Сьогодні бачимо, що на тих заводах весь інженерський апарат, вищий управлінський апарат – це, як правило, завезені кадри з Європи. Отримані від діяльностікошти теж ідуть закордон. А наші люди в цей час шукають роботу.
На превеликий жаль, за всі роки українська влада так і не стала українською. Вона несла в собі певні рудименти пострадянського режиму: «якщо я прийшов до влади, я повинен збагатитися». А як збагатитися? За рахунок продажу заводів іноземним власникам.
Але цементно-шиферний завод зумів вистояти в тих умовах, не здатися тим, хто закуповував такі підприємства, навіть коли пішла хвиля диверсій, захоплень, колиморальні принципи пропали, а уряд зняв з себе відповідальність за силове загарбництво підприємств, коли силові структури брали опосередковану участь в грабежі тих самих підприємств. Це називають тепер «корупцією», а вона мала місце від самого початкунезалежності. Лише тепер вона набрала більшого масштабу, обсягів і дуже яскравих рис, загрозливих рис.
Щоб вистояти в тих умовах, коли бракувало розуміння між керівником таробітниками, потрібно було нарощувати середню заробітну плату, впроваджувати нові технології, Микола Федорович взяв кредит в Європейському банку реконструкції та розвитку. Щоб його повертати потрібно було нарощувати виготовлення і продаж продукції, витримувати конкуренцію з іноземним капіталом, який зайшов на українську територію і ще досі хижо витискає українського виробника. Крім того ціллю Миколи Федоровича стали й іноземні ринки. І сьогодні продукція цементно-шиферного заводу представлена і в Європі, і в країнах пострадянського простору.
ПАТ «Івано-Франківськцемент» вистояв. Була ситуація, коли інші заводи платили темну зарплату, без оподаткування. Натомість у Миколи Федоровича завжди було все чесно. А ще візьміть до уваги той факт, що пенсії працівників івано-франківського цементно-шиферного заводу різняться від пенсій працівників інших заводів галузі взначно кращу сторону.
Всі ці здобутки від наполегливої та щоденної роботи керівництва та всього колективу заводу.
- Як ви гадаєте, чому в нашому парламенті мало представлено виробників, керівників великих підприємств?
- Ви своїм запитанням якраз доводите ту сутність, що зараз до влади прийшли люди далекі від економіки, далекі від виробництва. А закони вони повертають в той бік, щоб річка з шгрошима текла через їхні кишені. А реальні якісні реформи відсутні. Все, що маємо сьогодні – це проголошення, а не реформи. На жаль, ми все ще перебуваємо в пострадянському періоді. Поки прозріє комуністичний директор на це піде багато часу, за який зупиниться вся економіка. А я знаю про це, тому що сам працював на підприємствах і таке бачив.
Все виробництво важкої промисловості виконувалось таким чином, щопідраховувалось освоєння будь-якого нового виробу в Україні, а документація тут же відправлялась в Москву. Наприклад, завод «Прилад» випускав виробничо-промисловігазові лічильники, диференціальні манометри, після здобуття незалежності Росія припинила закупку цієї продукції, бо там почали виробляти свою. Це економічна війна,яка виснажує систему нашої держави, бо наші люди страждають від цього.
В ракурсі всього вищесказаного, вражає роль Круця в економіці, в політиці, бо він не піддався, він один з не багатьох, кому вдалось врятувати частинку української економіки – український завод.
Розмовляв Юрій Надольський, ОДТРК
