Багатоактова комедія у виконанні В.Литвина підійшла до завершення, він таки підписав мовний закон. Правий був С.Лещенко передбачаючи такий розвиток подій у статті «Обмінний курс Володимира Литвина: російська мова - за 95 мільйонів?» http://www.pravda.com.ua/articles/2012/06/8/6966222/
Спочатку В.Литвин, аж «захворів», так йому стало шкода української мови. Литвин навіть «на пару днів викреслив» з свого життя А.Мартинюка, який за його словами, здав його повністю. Фракція Народної партії тоді проявила «принципову позицію», і всупереч своєму лідеру, в повному складі проголосувала «ЗА» http://ua.for-ua.com/politics/2012/07/04/105522.html
Потім Литвин на деякий час «сховався від допитливих» і тяжко думав як йому самому стати депутатом і колег по Народній партії прилаштувати… А у пресі всіх переконували, що В.Литвин – герой, бо він «зайняв принципову позицію». «Я не підпишу закон за жодних обставин», - повсюдно цитували В.Литвина. http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?litvin_zapevniv_opozitsiyu_shho_ne_pidpishe_movniy_zakon&objectId=1259097
І ось новина, - В.Литвин стосовно мовного закону зробив діаметрально протилежну заяву, він «відкликав свою непримиренну принципову позицію». В.Литвин підпише мовний закон http://www.pravda.com.ua/news/2012/07/31/6969901/ Литвин не проти того, щоб його однопартіці балотувалися за списками Партії регіонів http://www.pravda.com.ua/news/2012/07/31/6969901/
Отож повернемося до мовного питання. Який білінгвізм є у світі? Який білінгвізм ми маємо? Який білінгвізм хоче запровадити партія Регіонів законопроектом Колєснічєнка-Ківалова?
Білінгвізм, від латинського слова bilingua, трактується як здатність до оперування кількома мовами, а білінгв — це людина, яка вільно володіє як мінімум двома мовами. Виділяють дві форми загальнонаціонального білінгвізму:
1. Мовні групи взаємно одна одну виключають.
Це модель федеративних країн. Конфедерації та федерації не мають своїх національних мов. При даному білінгвізмі мови можуть співіснувати одна з одною у роботі центральних органів влади федеративної держави. При цьому є чіткий поділ територій, де офіційно вживається одна з мов, але не вживається інша, - «територія одномовності».
Бельгія – три офіційні мови, - Фландрія (фламандська), Валлонія (французька), столиця Брюссель (фламандська і французька). І ще на території Фландрії у провінції Льєж є німецькомовна громада і її межах використовується німецька. Фламандців налічується 59%, валлонів 40%, німецькомовних 1%. Переїжджаючи з Валлонії у Фландрію ми ніби попадаємо в іншу державу.
Канада – дві офіційні мови, - провінція Квебек (французька мова), провінція Нью-Брансуїк (англійська і французька), решта провінцій (англійська). Французька є рідною мовою приблизно для 21% населення Канади. Лише 17% канадцiв володiють водночас англiйською i французькою, і більшість з них живе у Квебеку.
Швейцарія - чотири державні, але три офіційні мови. Всього у країні є 26 кантонів. З них 19 - німецькомовні, 6 - франкомовні, 1 - італомовний. Ретороманці, з своєю романською мовою, не мають власного кантону і живуть в основному у високогірних районах німецькомовного Граубюндена. У підсумку 64% населення вважають своєю рідною мовою німецьку, 19% - французьку, 8% - італійську і 1% - романшську. Остання є офіційною тільки для спілкування з носіями романшської мови у одному кантоні.
Люксембург – крихітна країна між Німеччиною, Францією і Бельгією. Державна мова летценбурш (діалект німецької), офіційні французька і німецька мова.
Слід зазначити, що у згаданих країнах офіційна багатомовність є вимушеною, вона створює їм серйозні політичні та інші проблеми.
2. Мовні групи в тій чи іншій мірі одна одну покривають. Дві мови вживаються, здебільшого на певних територіях і переважно тубільним населенням. На усій території, у всіх сферах суспільного життя, вживається іноземна мова, мова колишніх колонізаторів. (Постколоніальні країни Африки, Азії, Латинської Америки).
Це модель постколоніальних країн. Одним з наслідків колоніалізму є поширення своєрідного загальнонаціонального білінгвізму, при якому однією з мов мовної пари є мова колишньої метрополії - англійська, іспанська, російська, португальська, французька і т.д. Де-юре, офіційні мови дві, - місцева та іноземна.
При цьому можуть складатися різні мовні ситуації. А) Незважаючи на офіційний статус двох або більше мов, іноземна мова вживається в якості єдиної офіційної мови, місцеве населення користується своєю національною мовою в побуті; Б) У країні поліетнічний склад населення, багато мов, треба вибрати нейтральну мову; В) Місцева мова через свій слабкий розвиток не здатна обслуговувати всі державні функції; Г) Місцеве населення настільки денаціоналізоване, що навіть у побуті місцевою мовою користується лише незначна частина тубільців.
Колоніальна модель діє обмежений час, залежить від національного складу населення, мовної ситуації і т.д. і переважно триває до повної перемоги мови колонізаторів.
Фінляндія, постколоніальна модель. Перемагає мова корінного населення. Дві офіційні мови фінська і шведська. Протягом шести століть Суомі (шведською Фінлянд) була колонією Швеції. 1809 року вона відходить від Швеції до Росії, у 1917 році проголошує свою незалежність. Політична та економічна залежність від Швеції привела до панування шведської мови, яку більшість фінів вважають нав'язаною. Одним словом раніше шведи займали всі ключові посади в органах управління, контролювали економіку і фінанси. Фіни були мешканцями сіл, а шведи міст. Столиці Або (Турку) і Гельсінґфорс (Гельсінкі) говорили по-шведськи… Фіни просто були змушені вчити шведську щоб спілкуватися зі своїми співгромадянами шведами, тодішньою «елітою фінської політичної нації», а ті були одномовні. Шведська і фінська мови належать до різних мовних сімей і дуже сильно відрізняються.
Нині у всіх школах країни шведська мова, викладається три роки, з 7 по 9 клас. Але тепер шведська мова у Фінляндії здає позиції. Чому? Більшість фінських шведів двомовні, і говорять на шведській і фінській мовах. І якщо на 1920-ті роки ХХ століття в країні було більш як 10% шведів і майже 18–20% шведськомовних (за рахунок фінів), то нині їхня мовна спільнота становить лише 5,4%, а фіни і відповідно фіномовні становлять 93% населення.
Ірландія, постколоніальна модель. Перемагає мова колишніх колонізаторів. Дві офіційні мови ірландська і англійська. Éiрe (англійською Айреланд) була колонією Англії протягом восьми століть. Хоча ця країна і виборола незалежність від Британської імперії ще 1921 року, у мовному питанні вона так і залишилася колонією. Попри те, що етнічні ірландці складають нині 87% населення країни, попри зусилля ентузіастів і навіть державний статус ірландської мови, витіснення її англійською зупинити не вдалося. Англійська і ірландська мови належать до різних мовних груп однієї мовної сім’ї і сильно відрізняються.
В історії Ірландії були закони, прийняті англійцями проти ірландців і ірландської мови, і Великий Голод (1845-49 рр.), що призвів до смерті 1 млн. і еміграції 1,5 млн. осіб (Загалом кількість населення тоді зменшилася на 30%). Шкіл з ірландською мовою викладання не стало, ірландська залишалася рідною мовою для здеморалізованих селян, та й ті були налаштовані на еміграцію…
У 1921 році ірландці добилися незалежності від Британії, офіційними мовами оголосили англійську і ірландську. Але при допомозі «англомовного населення» націонал-патріоти пересварилися між собою, почали не відроджувати ірландську мову, а опікуватися «комфортом англомовних». Англомовній бізнес-еліті, чиновникам різного масштабу (багато з цих людей не пов’язували своє майбутнє з Ірландією і ця мова їм була ні до чого), що лишилися на посадах після виходу Ірландії з Британської Співдружності у 1949 році, вдалося застопорити впровадження ірландської мови. Вже пройшло 80 років з моменту отримання незалежності, а ситуація з ірландською мовою жалюгідна. Нині з 4 млн. населення країни, тільки близько 400 тис. вільно володіє ірландською, а 60-70 тис. користується нею щоденно. Недолуга державна мовна політика зазнала фіаско. Вона базувалася на помилковому твердженні, що єдиною причиною того, що ірландською мовою більшість населення не користується є незнання мови, і що якщо ірландську оголосять державною і вивчатимуть у школах, то через одне-два покоління ірландців, відродження рідної мови станеться майже автоматично. Політики і нині закликають людей вивчати рідну мову, розмовляти ірландською зі своїми дітьми і відроджувати свою давню культуру. Та самі вони в своїй більшості цього не дотримуються, у них інша мова – англійська – наймогутніша та функціонально найуживаніша мова в світі.
Білінгвізм в СРСР, у Російській Федерації, Білорусі, Криму, Донбасі. Для радянського етногенезу, (створення радянського народу), який будувався на основі російської мови і культури, був характерний особливий білінгвізм. Це швидше була диглосія - одночасне існування у суспільстві на різних територіях двох мов застосовуваних у різних функціональних сферах, - мови панівної і мови пригнобленої, мови «передового» міста і «забитого» села. І то чим ближчою до російської була мова, чим більш «братній» народ, тим його мову більше забороняли і принижували. Росіяни, де б вони не знаходилися були одномовними, володіли тільки російською мовою, а більшість неросійських народів, володіло двома, - рідною та російською. Причому представники неросійських народів, що проживали в міській місцевості володіли тільки російською або російською і трохи своєю рідною, а в сільській місцевості навпаки, своєю і трохи російською. У всіх ситуаціях російська мова витісняла мови корінних народів, починала домінувати, поступово стаючи єдиною і рідною мовою для представників неросійських етносів. На сьогодні, після розвалу Радянського Союзу, дана ситуація зберігається не тільки в суб'єктах Російської Федераціі, але і в деяких країнах СНД (Білорусь, Україна, Казахстан, Киргизстан).
У Білорусі абсолютна більшість населення 83,7% становлять етнічні білоруси, проте тільки 60% з них назвали білоруську мову рідною. Більше 70% етнічних білорусів не тільки в суспільному житті, але й на побутовому рівні використовує тільки російську мову. Йде інтенсивний процес руйнування білоруської мови з середини. Незабаром навіть ті, хто вперто зберігає вірніть білоруській мові, будуть володіти не нею, а змішанням білоруської та російської мов під назвою «трясянка». Мовна ситуація в Білорусі та державна мовна політика прямо і побічно сприяють подальшому витісненню з вжитку і звуження сфери застосування білоруської мови, і повної заміни її російською.
У Криму етнічні росіяни - більшість (58,3%) населення. Згідно п.2 ст.10 Конституції Криму російська мова вживається в Криму тому, що це «мова більшості». Меншість повинна пристосовуватися під більшість… Тому фактично на півострові функціонує лише російська. Але якийсь дивний, цей «принцип домінування більшості», діє він якось вибірково, і тільки на користь російськомовних. Бо, за законом Колєснічєнка–Ківалова, у інших областях України російська мова буде вживатися з діаметрально протилежних мотивів, як мова 10% російськомовної меншості. Більшість буде пристосовуватися під меншість. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/350-14
У Донецькій і Луганській областях відповідно етнічні українці складають – 56,9% і - 58,0% від усього населення. Логічно, що тут мала б переважати українська мова, бо українці становлять більшість, причому приблизно таку ж як етнічні росіяни в Криму. Гадаю мало кому відомо, що на півночі цих областей компактно розташовуються райони в яких етнічні українці становлять абсолютну більшість, а саме в Луганській області в Новопсковському, Марківському, Білокуранському, Сватовському, Біловідському, Старобільському, Кременецькому районах українці становлять більше 80% відсотків. У Донецькій області більше 80% населення етнічні українці становлять в Олександрівському, Красноармійському, Словянському, Добропільському, Краснолиманському районах. Якщо б процеси у мовно-культурній сфері відбувалися природно, то ці райони мали б бути оазисами українського життя у цьому, як було зазначено, в цілому російськомовному регіоні. У цих районах мали б функціонувати україномовні школи, видаватися україномовні газети, звучати україномовне радіо, українською мали б писатися цінники на товари в магазинах та вулична реклама і т.д. Але чому цього всього немає? Чому ці райони в абсолютній більшості населені етнічними українцями стали російськомовними, чому не чути їх україномовний голос? – Україномовні люди там є, але вони «в підпіллі», вони немовби опинилися і живуть за кордоном, вони пристосовуються до тих умов, які десятками років створює влада.
Реальне життя нам демонструє зовсім іншу картину, - українська в цих областях майже не вживається. Україномовні кажуть: «Так, нас багато, але «нас нібито немає», немає умов для навчання і роботи україномовної людини, немає україномовного середовища, ми вимушені пристосовуватися під російськомовних…»
Отож, тепер вам не важко зрозуміти який білінгвізм в Україні ми маємо і до якої мовної моделі нас штовхають Колєснічєнко з Ківаловим.
Стефанко С.Л.
депутат Івано-Франківської міської ради,
ВО «Свобода»
