Поки ще офіційно не стартувала парламентська виборча кампанія 2012, чом би не поагітувати за панів, які в суспільстві ототожнюються з великими і дуже ідейними борцями «за» і «проти». Як то, до прикладу, ВО Свобода, НУ-НС, БЮТ, За Україну тощо.
У світлі останніх подій із дійсно паскудним, ницим законопроектом від регіоналів про статус регіональної мови в «нерегіональній» на сто відсотків пощо що державі Україна, першочергово, зрозуміло, спроба провладних депутатів покликана задля окозамилювання своїй потенційній електоральній категорії на фоні провальних соціально-економічних «реформ» управлінської влади. А відтак, здається, роль «грошового мішка» та «гречки» на осінніх виборах трохи, місцями має шанси уступити ролі роз’юшеного носа і розірваної сорочки…
Тобто, зазвичай невід’ємні одне від одного в імперських державах поняття «хліба» та «видовищ», в деяких постколоніальних державах вони йдуть урозліт. Видовища борються за власне виживання з не меншим завзяттям, ніж ті, для яких вони власне, заплановано і спонтанно, уготовані. Видовища мають свої обличчя, скривавлені і офінгалені, видовища знають своїх героїв і антигероїв – банальна і, здавалось, набридлива життєва істина.
Та не банальна і не набридлива вона для тих героїв, котрі з тих чи інших причин не можуть конкурувати в царині «гречки» з героями менш бурхливих і яскравих телекартинок, героями, яких, здавалось б, не зупинити і не побороти в році Дракона, істоти ущерть холоднокровної, гігантичних розмірів і ще більших прагнень.
І це добре. Це має втішати і величати, давати стійкіше видиво того, що ідея – імматеріальне, досі живе і дихає в сучасних вітчизняних політичних віяннях, кон’юнктурі, що гречка - матеріальне, відригується і не лізе до рота, як пошесне і пошле драконяче їдло, більш «пош» яким тільки є рис.
Кров, насильство, гарячковість, азарт, ризик, навіть виконані безладно природно незграбними виконавцями ідей і їх втілювачами, покликані запалити у рядових громадян по обидва боки барикад бажання відстоювати не власні, дуже меркантильні інтереси, подібно до їхніх босів меценатів і філантропів на короткий період, а спільне, - в даному випадку – мову. А мова поки що належить усім, і з мовою кожен може робити все те, що вважає за потрібне. Або не кожен, як то всякі підрахуї і хахлінічєнкі.
Мова це те, що зрівнює людей в нерівній країні, це коли, наприклад, вищий чиновник посилає на «ху» нищого, а водило маршрутки посилає на «ху» водилу запорожця – і чинуш, і шофер вживають морфологічно і фонетично однакові слова, попри те, що їздять на різних машинах..
Але мова це і колосальний роз’єднувач народу. Що ж виявляється, коли вас, наприклад, посилають на «ху», і ваш посилач чує у відповідь «пішов на «фі»…? І це в нас так повсюдно ущємляют рускій язик ?!
Що ще, окрім мови, об’єднує нашу різномовну країну ? І що ще вивищує політиків, які відстоюють права силою ? Що об’єднує ці два питання. Віра народу у себе. Навіть латентна. Адже бійка в парламенті мимоволі подає надію на рівні підсвідомого, що, коли ти проголосуєш за поганого «бійця», а не за успішного «капіталіста», то в далекому чи недалекому майбутньому і в тебе з’являться хоч якісь шанси потрапити до парламенту, а відтак влаштувати своє горопашне життя. Середнім бійцем стати простіше і цікавіше, ніж добрим капіталістом. Мордо-бой в очах значної частини народу, все таки, симпатичніший за плей-бой, щоб хто не казав.
Ті депутати, що нещодавно добряче від душі потовклися, умили руки легкою кров’ю, довели, що вони справді демократи, на відміну від тих, що умивали руки водою і розбороняли. Тремтіть мажорні мажоритарники, рано ви облишили боксерську грушу.., рано пожертвували на гуманітарку турецькі спорт-костюми 90-х років.
Та що в нас виходить, коли дізнаємося, що деякі фігуранти політичного бомонду, владного і опозиційного, суміщають бійцівське ремесло з підприємницьким ?.. Та нічого… в народу лише з’являється додатковий стимул і додаткова праця у своєму намірі поборотися за себе і своє.
Тому хай проходять до Ради достойні люди, себто значно вправніші бійці, спортсмени, бритоголові львівські і донецькі пацани, і всі, кому небайдужа доля України, демократична передовсім. Далебі.
