Російський академік Рибаков дослідив, що городище, на якому стоїть сучасний Бєлгород, виникло у Х столітті на місці сіверського городища.
Його населяли східні слов’яни – северяни (східнослов'янський племінний союз, який населяв на початку VIII—XI століть територію сучасних Чернігівської, Сумської, Брянської, Курської, Білгородської областей і поселився в районі сіверського городища не пізніше VIII століття.) Воно знаходилось на білій (крейдяній) горі, звідси й пішла назва, тому місцеві жителі і до цього часу називають його Білогір’ям.
Пізніше місто було захоплене печенігами, яких у 884 році відтіснило військо київського князя Олега, який розширив кордони країни, об’єднавши слов’янські племена сіверян, радимичів і деревлян.
З часом він зробив по суті колоніями Русі (не Росії) і землі предків сучасних росіян – угро-Фінські (прибалтійсько-фінські) племена меря, чудь і весь. У 965 році землі у верхів'ях Сіверського Дінця були остаточно приєднані до Переяславського князівства, що було частиною древньоруської київської держави, нащадками якої є українці.
Власне, саме заснування міста Бєлгород більшість джерел пов’язують з 1593 роком. А у Топонімічному словнику 1998 року говориться, що сучасний Бєлгород «заснований у 1596 р. на Білгороді, тобто в урочищі, де колись перебувало Біле місто, згодом зруйноване», у якості фортеці.
У той час населення міста складалося вже приблизно навпіл з українців і росіян. У 1995 році міська влада відзначила 1000-річчя міста. Цю дату було визначено з урахуванням досліджень місцевого краєзнавця Ю. М. Шмельова.
Заснування міста Білгород є офіційною версією московитів, яким важко пояснити факт того, що «російські» міста могли існувати на цих територіях ще до того, як сюди прийшли самі московити. З часом Білгород став втрачати свою бойову та оборонну славу — з тим, як загребущі лапи московських царів стали проникати все далі на схід та південь, захоплюючи все нові українські землі. Так Білгород перетворився на провінційне місто різних губерній (Київської, Білгородської, Курської).
У 1708 р. при поділі Росії на вісім губерній Білгород став центром Білгородської провінції Київської губернії. Географ А. Краснов у книзі «Европейская Россія» - Первое знакомство съ Малороссіей» писав:
«Чѣмъ ближе подъѣзжалъ я къ Белгороду, тѣмъ рѣзче сказывалась разница въ небѣ и солнцѣ, во всей природѣ сѣвера и юга. Здѣсь вы покидаете Великороссію, вступаете, если не въ Малороссію, то въ область съ нею родственную и по природѣ и по населенію», що свідчить про предків сучасних українців.
Під час розпаду Російської імперії в 1917 виникла необхідність визначення кордонів нових національних держав. Україна висувала претензії на території, де мешкали переважно українці.
З іншого боку, більшовики прагнули контролювати всю територію колишньої імперії. Але більшовики силою захопили місто і вирушили захоплювати Україну, проте їм це вдалося не відразу. 10 квітня 1918 року Білгород був звільнений від російських більшовиків. У місті була встановлена українська влада.
Відповідно до закону "Про адміністративно-територіальний поділ України" від 6 березня 1918 року, Білгородський повіт мав увійти до складу земель Донеччини та Харкова, проте, адміністративна реформа так і не відбулася. Мером Білгорода був Микола Слатін (пізніше страчений більшовиками). Володимир Куколь-Яснопольський був призначений повітовим старостою. У місті було відкрито митницю та прикордонний "дозорний пункт". У школах почали запроваджувати предмети українознавства та викладання українською мовою. У кіосках із пресою з'явилися видання українською мовою. У цей час також функціонувала Державна варта.
Більшовики зробили кілька невдалих спроб захопити Білгород, і лише після підтягнення резервів наприкінці 1918 року російські війська відновили наступ. 20 грудня 1918 року після восьмигодинного бою місто Білгород було захоплене російськими військами.
"Тимчасовий робітничо-селянський уряд України" фактично зробив Білгород столицею радянської України. Місто при цьому визнали частиною України.
Після того, як російські більшовики витіснили війська УНР зі сходу України, спеціальним декретом від 20 грудня 1918 року підтвердили його приналежність до України, але згодом більшовики передумали, перенесли уряд у Харків, а Білгород передали Росії.
