Я дуже рідко натрапляю на справді вартісні телевізійні канали, хоч деякі люди кажуть, ніби їх усе ж вистачає. От і «Дойче Велле» інколи підкидає цікаві сюжети. Особливо, якщо це «Дойче Велле» російською мовою. Канал нібито й не російський, а німецький. Та, виявляється, все одно по-своєму російський.
А з російськими каналами переважно так, що відразу відчуваєш відразу. Або відразу відчуваєш себе персонажем Льюїса Керрола: все перевернуто з ніг на голову, все з біса химерне і вдаване.
Скажімо, телесюжет, який називається «Безкоштовний концерт Бориса Гребенщикова: націонал-радикалові не вдалося зірвати виступ лідера гурту “Акваріум” у Києві». Тут-таки малюєш собі вельми неприємне видовисько – масований напад відморожених і бридких укрофашистів на миролюбних і усміхнених пенсіонерів-гіпі.
А головне – коментар самого БГ, якого цілком не без підстав можна вважати симпатиком усього українського. Та й загалом пацифістом і буддистом. І цей симпатик-пацифіст каже: «В Україні живе кілька мільйонів людей, які знають російську мову, розмовляють нею і люблять “Акваріум”. Тому кидати їх, у будь-якому випадку, я вважаю, неможливо. І полюбити нас [українці] встигли вдвічі більше, ніж раніше».
Йому звідкись відомо, що саме вдвічі. Ну добре хоч не вдесятеро. Щодо «ніж раніше», то, припускаю, БГ має на увазі – ніж перед війною. Себто не напав би на нас його президент – то й любили б ми «Акваріум» удвічі менше.
Не дивлячись на цілковиту пласкість і вторинність їхньої рок-музики у 80-ті й 90-ті, в Росії й досі намагаються використовувати її в загальній пропаґандистській стратегії. «Сурковські клуби» та всілякі дивні об’єднання Медвєдєва плодів не принесли: нав’язати державницьку функцію хаотичному музикуванню не вдалося. Та все ж, чому б і знову не наступити на ті самі граблі?
Тобі, як і мені, сумно й самотньо? Не переживай, насправді нам весело й мило, бо ми розумієм одне одного. Нас об’єднує наша спільна російська мова! Зауважте: не музика, не її стиль, не звучання, не саунд, не пісні, не світогляд. Мова. Язик.
У Радянському Союзі (чи висловлюючись коректніше, за совітів) з більшим або меншим успіхом функціонувала розгалужена система пошуку всього ідеологічно небезпечного – з подальшою його нейтралізацією. Всього, що може підірвати засади. Сюди потрапляли, здавалося б, найбезвинніші речі: одяг, зачіски, музика, малярство, книжки, фільми, наукові теорії, побутова техніка, жувальна гумка, їжа й напої. Іншими словами, не було такої царини, де б не могли знайти чогось підривного і диверсійного. Пошуком цих небезпечних речей займалася величезна кількість відповідних службовців, які задля забезпечення себе фронтом робіт вишуковували, а часом і самі створювали такі ділянки, в яких могло зародитись оте небезпечне.
Так вийшло і з нещасною рок-музикою, що, як виявилось, ні тоді, ні тепер нікому в совку особливо потрібною не була. Охочих слухати англійськомовний рок було обмаль. А з тих, які його все-таки слухали, більшість нічого не розуміла у словах (lyrics). Ну і як тут було не скористатися своєю російськомовністю всім тим акваріумним істотам! Та й чи могли вони безбожно не красти?
Про це хай скажу не я – інші. Мовою оригіналу, щоб жодної дискримінації.
Александр Горбачов: «Одна из главных культурных миссий Бориса Гребенщикова заключается в том, что он перевел зарубежный рок-н-ролл на русский язык. В том числе местами — впрямую». Гарний, до речі, евфемізм оце впрямую.
Єгор Летов: «”Аквариум” — продвинутая группа, разбирающаяся в британском и американском фолк-роке. Я, например, английский знаю, поэтому, когда услышал впервые «Аквариум», сразу понял, что все содрано с Дилана и “Fairport Convention”. Более того, БГ и не скрывает заимствований, он даже как-то цинично сказал, мол, очень хорошо, что у нас в стране плохо знают творчество Элвиса Костелло и еще кого-то там, потому что вот эту песню я спер оттуда, а эту — отсюда». (Тут уже, як бачимо, без евфемізмів: російське спер – це фактично російське сп..дил).
Александр Тарасов: «Кто слышал Патти Смит, тот знает, как беззастенчиво Гребенщиков использовал её — и не только её — тексты и музыку». (Бідна Патті Сміт, бідні всі, бідні тексти і музика, що їх так попользовал цей пройдисвіт).
Погодьтеся: все виглядає досить анекдотично. Спочатку ти пользуешь західну культуру й мову для створення собі рок-зіркової леґенди «в країні більшовиків», а потім стаєш активним аґентом руского міра, мимовільним чи, радше, свідомим. Тому й акваріумні тексти так часто здаються нісенітними, нелогічними. Неякісний профанський переклад, недопонятый Ділан, перекручена Патті. І як наслідок – кілька мільйонів українських людей, яким так гарно зайшов цей найнижчої проби плагіат. Хочеться вірити, що бодай їхні діти нарешті вивчать англійську і звернуться до оригіналів.
А ще хочеться вірити, що саме один із таких дітей і намагався зірвати в Києві безкоштовне дійство старих шарлатанів.
