Якось в аптеці у черзі стояв молодий чоловік. Перед ним було двоє покупців: не до сезону одягнута бабуся і молода матір, що зігнулася під вагою дитини на руках. Бабуся підійшла до віконечка, простягнула рецепт і промовила:
- Доню, мені тільки ті, перші ліки, бо грошей не вистачить.
Аптекарка знайшла ліки і оголосила ціну. Старенька жінка, попорпавшись неслухняними пальцями в обшарпаному гаманці, дістала останні копійки, але й тих не вистачило.
Аптекарка звела плечима, забрала ліки і почала обслуговувати молоду маму. Бідна жінка відійшла набік, щоб покласти свої монетки назад у гаманець.
У ту мить чоловік, що спостерігав за всім цим, запропонував свою допомогу. Бабуся спершу не повірила: дивилася на нього, як на якесь диво. Але згодом зрозумівши щирі наміри добродія, вхопилася за його руку, наче боячись, що він утече.
Так, мабуть, хапаються за останню надію.
Чоловік і бабуся підійшли до віконечка, бабуся простягнула рецепт, а чоловік звелів:
- Все за списком будь-ласка.
Коли вони виходили з аптеки, бабуся не вмовкала, повторюючи:
- Бережи тебе, Боже, сину… Бережи тебе, Боже…
Незнайомець вклав у долоню старенької значну купюру і, поки жінка оговтувалася, зник.
Щире серце і зболіла душа на мить пересіклися у цьому збіднілому житті…
Багато мають засоромитися, що наші старенькі не можуть придбати найдешевших ліків. Багато мають засоромитися, що наші старенькі не мають гідної старости.
Той чоловік, також засоромлений, наче особисто був винен перед бабусею за її злидні, від тоді з особливим трепетом ставиться до старих людей у крамницях, аптеках і до тих, що просять милостиню…
«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)
