25 червня троє івано-франківських письменників - Галина Петросаняк, Марія Микицей та Василь Карпюк на запрошення Віденського університету провели літературні читання на факультеті славістики.
Читання були присвячені Галичині загалом і зокрема місту у межиріччі двох Бистриць: Die Stadterlesen: Stanislawow, Stanislau, Івано-Франківськ, тож для читання були відібрані вірші, у яких відчувався дух Франківська з його багатим і парадоксальним минулим і не менш цікавим сьогоденням, підсвіченим магічною аурою близькістю гір.
Тексти лунали українською та німецькою мовами - у авторському виконанні та професора Алоїза Вольдана, котрий переклав їх на німецьку, під супровід рок-музики, що долинала з вулиці, де віденські студенти проводили репетицію майбутнього концерту. Тобто певним чином все нагадувало Франківськ і водночас разюче відрізнялося від нього – нас розділяла не тільки відстань у понад 800 кілометрів, а й майже сто років іншої і, на жаль, не кращої історії…
На читаннях були присутні не тільки докторанти пана Вольдана, які пишуть свої роботи на різні теми, пов’язані винятково з Галичиною, а й українські студенти, що вчаться у Віденському університеті, а також вихідці з Польщі та Західної України, які живуть у Відні вже довший час. Приємно здивувала присутність представників посольства України в Австрії, австрійських прихильників української літератури та групи студенток-германісток з Дрогобича, які приїхали до Відня на практику. Чару читанням додали жваве спілкування та обмін враженнями у невимушеній атмосфері неофіційної частини.
Ще варто сказати, що ця літературна акція стала можливою за абсолютного сприяння директора колегіуму докторантів Віденського університету професора славістики Алоїза Вольдана, координатора доктора Олафа Терпітца та докторантки Олени Дворецької, яку літературні франківці пам’ятають як колишнього арт-менеджера культурно-мистецького центру «Є».
Про сам Відень можна говорити довго і гарно, і, як завжди, справа буде не тільки у імперській величі та розкоші, не в готичних соборах, ладних в будь-яку мить, як тільки їм заманеться, легко злетіти у космос, не у дивних квітах та деревах, які чомусь не ростуть у Франківську, не в добрій віденській каві та «bittte» і «danke» на кожному кроці, навіть не в неймовірно дешевому як на Франківськ шопінгу, мабуть, перш за все, як на мене, у ставленні до культури загалом і до письменників зокрема. Віденський університет з великою приємністю запрошує українських письменників, забезпечує їм комфортне проживання та масу позитивних вражень для подальшого писання, стираючи тим самим кордони відстаней та мов, творячи єдиний європейський культурний простір.
Марія Микицей
