Все розпочалось з Платона. Сократ принципово не фіксував струми думок для уникнення "повторення досвіду". Будь-який досвід варто заперечити, навіть власний. Навіть, якщо досвід глибокий та чудовий -його варто заперечити.
Заперечити й забути в досвіді Забуття.
Ідеї для того й вигадали для більш спрощеного забування. Таке сумнівне враження, що усіляка філософія/ Новітнього часу й постмодерну та постнауки/ є розгалуженням й грою в бісер. Гра в бісер Гесе, хоча здебільшого є підозра на музичний інструмент. Простіше, звісно, зробити кроки в напрямках не тільки текстових візій, й суто іконічних-канонічних. Комусь було потрібно зробити мутагенез. Симбіози та перевтілення думок різних аспектів в окремі контексти окремих дискурсів, тому і є клондайк темної метафізики. Її теж варто призабувати, повільно та впевнено.
Грецька культура, звісно цікава, як і епоха дивних схоластик, як і італійський Ренесанс чи Епоха Новітнього часу. Є окрема преамбула Вибору, вона суттєва, з огляду певних ситуацій та їхніх модифікацій.
Зрозуміло, що хтось когось ідеалізовував й з когось вибудовував Вавілонські вежі чи палаци з слонової кістки. Але Великі риби поїдають маленьких, каузально та перманентно. З Платона логічно вийшов Арістотель, а з них дивні схоластичні інтерпретації та симпатії окремих тлумачень, але сутність залишилась Мертвою. Мертва сутність речей й Явищ, в котрі за певною рецептурою вносяться окремі змісти й змісти-преамбули в залежності від політичних конструкцій й ситуативних фобій.
В Центрі центрів варто покласти Демокріта.
Він запропонував атомістику. Але все насправді з ніг на голову. Протилежні полюси не притягуються, а якщо й це відбувається народжуються Великі риби й анаболіки Росту та зростання. Зараз можна просто померти й чим спокійніше, тим краще. Можна жити вічно й щасливо, в блаженному незнанні чи всезагальному та глибинному всезнанні. Сонце всеодно світитиме.. І місячне сяйво надихатиме.
Якщо розлянем схоластику, тоді варто врахувати, що церква зберегла більшість текстівта рукописів, незалежно від Речей та Ідей, чи тотальному зневірення існування одного в іншому. Речі вседно не отримали якісного розуміння, певне та деклароване для певного штибу та алхімій. Номіналізм Оккама завжди був в пріорітеті , як і всіма улюблений томізм. Фома був глибинний, тому головним є Заперечення знання. Він від нього героїчно відмовився, хоча й запізно...
Після томізму Відродження все ж таки повернулось до Платону. Тріумфально. Й заперечило томізм. За Платоном Буття /як Фактор/ має мету і цілі. Не факт, можливо й таємничі місії. Хоча потім Галілей те заперечив й навів на парадигму відсутності Цілей й самостійного існування буття. Добре- недобре, але синусоїда має певну магію ймагію спотворення чи окрилення. За Галілеєм Речі-буття нікуди не спрямовані й жодної Мети не мають. Не мають , і це добре, варто звичайно мати, тоді буде прозоріше й цікавіше.
Галілей дав імпульс Паскалю. Блез заперечив знання й згадав про Бога...
Про Бога варто згадувати...
Паскаль дав імпульс для Бекона. Бекон заговорив про Силу духу й Волі. Про агресію, яку добре розкриє свого часу Шпенглер, сидячи по ночам в бібліотеках з шаленою головною біллю. Біль -це щастя.
Фауст знав цю рецептуру. За Беконом меседж Знання як Феномену отримала логічний Статус. Це сила . Сила не Ньютонівська, суто демокрітовська. Демокріт з'явився знову у всій своїй красі та величі...
Бекон дав поштовх для Гобса. Томас об'єднав АтомиДемокріта в Спільноти й заклав цеглини Суспільства. Феномен суспільства. Агресивного й сповненого знання.
Гобс суспільними атомами змусив дати природу Декарту та його Тотальному Сумніву. Те саме Заперечення, лишень етичне й геометричне.
Декарт теж згадав Бога, зрозумів його , як Причину, але не мету. Хоча кожна причина має каузистику та ціль...
Декарт був реально крутим філософом чи вченим Нового часу, хоча філософія завжди була зерном Наукової парадигми. Декарт сумнівався в атомах, але Ньютон роздивився Феномен з позицій взаємодії та Контакту. Створив окремі Закони. Можливо Ньютон був більш соціально адаптованим, чи просто грамотним євреєм. Хоча нічого з того тотально корисного, але закони Ньютон розробив з Центрів Платона й атомів Демокріта.
Цікавим є феномен Архімеда, який об'єднав окремі Атоми в Форми та конкретні Фігури, як і Піфагор. У Піфагора все є зрозумілим, окрім того, чому все ж таки він та учні його Школи категорично не їли фасолі. Можливо Фасоль єтемною матерією. Хоча сам Піфагор та Демокріт були чаклунами й займались темною магією. От шарлатани. Але йюце цікаво, врешті.
За Ньютоном крокував Спіноза, голандський єврей, хоча яка різниця , врешті, головним заробітком в нього було цілоденне шліфування лупи ....
Спіноза задекларував Бога як Центр всіх центрів. Бог є спільнотою атомів. Але природа їхньої взаємодії знаходиться за межами нашого розуміня, краще трикутники Архімеда та Піфагора.
Потім епоха Юма. Він крайній скептик. Я теж. Юм мені особисто дуже приближений.
Юм підсказав Гасенді, поки не пізно, легалізувати Атом, бо Бог стане більш феноменальним.
Юм дав життя Локу. Лок Джон чи Джонні аналізує парадокси Суспільства й самі Фенномени агресії. Природу варто перемогти йБога також.... Лейбніц й відомі Монади. Монади Атоми. Й атоми та чи модуси та монади- від не тепло й ні холодно. Лейбніц створив передумови Феномену.
Й так до нескінченності. Бог , атоми та люди.
Варто це все розрізняти й не робити коктейлі...
Атоми люблять війну.
Ми в кімнаті, обскурі чи ковчезі Ноя.
Ми врешті просто повбиваємо один одного...
Й це прекрасно.
