До Великого Галицького Дербі залишається менше місяця. Вже 20 вересня Команда Рідного Краю - Івано-Франківське "Прикарпаття" в рамках третього попереднього етапу Кубку України прийматиме колись славетну львівську команду, яку українські вболівальники останнім часом називають ніяк інакше, як "Лос Карпатос".
Один з кращих українських спортивних журналістів Іван Вербицький продовжує знайомити вболівальників з історією Великого Галицького Дербі.
Своїми спогадами про матчі "Прикарпаття" з "Карпатами" вже поділився наставник Івано-Франківців Володимир Ковалюк. Наступним за три тижні до Великого галицького дербі між «Прикарпаттям» і «Карпатами» в рамках 1/16 фіналу Кубка України своїми спогадами про минулі франківсько-львівські протистояння й міркуваннями стосовно прийдешнього ділиться Ярослав Ватаманюк. Легендарний капітан «Прикарпаття», оборонець, який віддав Команді Рідного Краю 15 років гравецької кар’єри (з 1985-го по 2000-й), є одним із гвардійців Дербі. Грав пан Ватаманюк лише за івано-франківців, хоча сам згадує, що у найсильнішому галицькому клубі міг опинитися мінімум тричі.
- Прочитав у статистичному матеріалі, що зіграв проти «Карпат» дев’ять матчів, - бере слово пан Ярослав. – Мені запам’яталося три з них. Перший – на фініші чемпіонату-1995/1996. Дуже напружений матч, ми тоді виграли 1:0, Дімка Мазур наприкінці зустрічі переможний м’яч забив. Такі перемоги запам’ятовуються так само, як, приміром, 3:0 у 300-му в моїй кар’єрі матчі проти «Дніпра» чи ті зустрічі. В яких «Прикарпаття» не програло київському «Динамо» і донецькому «Шахтареві».
Також не забуду того матчу проти «Карпат», який зіграли у вересні 1996-го, в нас на «Русі». «Прикарпаття» тоді тренував Віктор Колотов. Ми грали ліпше. У середині другого тайму Андрій Зав’ялов відкрив рахунок, потім він же не реалізував пенальті. А переломним моментом стало моє вилучення. За «Карпати» тоді виступав дуже швидкий нападник Любомир Вовчук. Граючи на позиції заднього оборонця, в одному з епізодів я Любомира зачепив. Арбітр Василь Мельничук з Сімферополя, якого я дуже поважаю, дав мені попередження, а Вовчук продовжував валятися на газоні.На суддю це справило враження. Він змінив своє рішення і вилучив мене з поля. Ми залишилися в меншості і в заключних десять хвилин не встояли. Програли 1:2, а обидва м’ячі нам забив Вадим Колесник, який незадовго до мого вилучення вийшов на заміну.
А третя зустріч, яка відбулася 17 квітня 1999 року і в якій ми у Львові поступилися 0:3, запам’яталася не через суто футбольні моменти, а через те, що в той день помер мій тато. Батько не хворів, усе було гаразд і тут – така страшна звістка…
- У жовтні 1997-го «Прикарпаття» програло «Карпатам» у Львові 0:1. Але в момент, коли Ігор Плотко в середині другого тайму забивав переможний гол, вас на полі вже не було. Зустріч для вас завершилася на 21-й хвилині.
- Точно не пригадаю, але, здається, отримав тоді травму. Скільки б на львівській «Україні» не грав, там завжди було важке поле. Мене там завжди хапали судоми. Нам проти «Карпат» завжди було дуже важко. Ці дербі завжди давалися непросто. У Львові за моєї пам’яті не вигравали взагалі ніколи. Двічі грали внічию, інші матчі програвали. Лише коли нас очолив Сергій Морозов, здобули на «Україні» перемогу 1:0. Я тоді входив у штаб Сергія Юрійовича. Шкода, що той сезон-1999/2000, який ми розпочали доволі непогано, завершився вильотом до першої ліги.
- Наскільки мені відомо, ви теж могли опинитися в «Карпатах».
- Причому кілька разів. Один з них нещодавно згадували, розмовляючи з Мироном Маркевичем. Можна сказати, що від переходу тоді відмовився за сімейними обставинами. Дружина не хотіла, щоби я кудись їхав. Крім того, мені не сподобалася атмосфера в середині команди, розмаїті нефутбольні інтриги. На мій погляд, у «Карпат» тоді були гравці, але не було колективу. Пізніше Маркевич хлопців згуртував, але саме в той час, коли у Львові міг опинитися я, ситуація була не найліпшою. Зрештою, я ж від переходу в київське «Динамо» свого часу відмовився, що ж тоді про львів’ян говорити.
Ще раз по мене зі Львова до Івано-Франківська приїздив Богдан Маркевич, батько Мирона Богдановича. Навіть гроші з собою привіз. Я їх взяв, але потім відвіз назад і від переходу відмовився. Іншого ж разу, коли в мене вже були малі діти, я від карпатівських гінців сховався в шафу.
Зрештою, не дивлячись на те, що за львів’ян не зіграв жодного поєдинку, назвати цю команду чужою не можу. Хоча б тому, що народився у селі Вербиця Жидачівського району Львівської області. Завжди хвилювався за «Карпати». Продовжую вболівати за цю команду понині. Хочеться, щоб команда вийшла бодай на той рівень, на якому вона була при Олезі Кононові. Нині у «Карпатах» новий тренер, зі своїм баченням. Сподіваюся, Серхіо Наварро зможе реалізувати те, що задумав.
Дуже мене радує капітан львів’ян Ігорко Худоб’як. До його становлення пощастило прикласти руку й мені. Приємно, що Ігор стільки років тримається на пристойному рівні. Вихованець Віктора Поптанича, Худоб’як починав професійну кар’єру в івано-франківській «Чорногорі», коли я там працював тренером. Усе, що я Ігоркові говорив, він виконував. Дуже слухняний хлопчина. Буває, Ігор помилиться, хочеш на нього накричати, але зупиняєшся, бо бачиш, що він опустив голову і все розуміє сам. Попервах Худоб’як любив повозитися з м’ячем і це йому трохи заважало. Коли ж Ігор почав вчасно грати в пас, його відразу забрали в «Карпати».
- Вважаєте Худоб’яка лідером сучасної львівської команди?
- Так. Не дивлячись на те, що Ігор – віковий гравець, без нього «Карпатам» складно. Він – диригент львів’ян, організовує атаки. Можливо, Ігоркові трохи бракує вибухової швидкості. Але загалом Худоб’як – добротного за українськими мірками рівня гравець. Лідерські задатки має й Олег Голодюк, але щось йому розкрити свій потенціал сповна наразі заважає. Щоб збагнути, що саме, треба перебувати в середині колективу.
Взагалі, дати сучасним «Карпатам» якусь чітку характеристику наразі неможливо. Позитивні проблиски начебто є, команда непогано зіграла проти «Олександрії» та «Олімпіка». Але до того був провальний матч у Маріуполі. «Карпатам» бракує стабільності. Як на мене, заслужив на те, щоб попрацювати у Львові ще сезон, Олег Дулуб. У минулому чемпіонаті він створив непогане підґрунтя, а за умови крапкових підсилень міг би розвинути ті напрацювання. Але я не знаю, якими міркуваннями керується пан Димінський.
При цьому не можу нічого поганого сказати й про Серхіо Наварро. Тренер він дуже молодий, має своє бачення гри. Однак важливо, щоб наставник відчував довіру керівництва клубу, щоб після однієї-двох поразок його не відправили у відставку. На жаль, ця вада супроводжує «Карпати» в останні роки постійно. З постійними змінами тренерів претендувати на серйозний результат складно. З моєї точки зору, наставникові треба дати бодай два-три роки. І лише тоді вимагати високих результатів. Маємо свіжий приклад з Василем Сачком. Торік «Ворскла» перебувала в кризовому стані, тренера відправляли у відставку. Але керівництво клубу підійшло до справи зважено. Як наслідок, нині полтавці поділяють друге місце з «Динамо».
- Вірите в те, що «Прикарпаття» здатне перемогти «Карпати»?
- Якщо бути відвертим, то у відсотковому еквіваленті оцінив би шанси суперників як 70 до 30-ти на користь львів’ян. Рівень клубу Прем’єр-ліги вищий. Але то ж кубкова гра. Іноді в таких зустрічах буває всяке. Звичайно, вболіватиму за «Прикарпаття». Команду Володя Ковалюк створив непогану. Футбол «Прикарпаття» демонструє доволі змістовний. З завданням виходу до першої ліги івано-франківці впоратися здатні. Найперше завдяки тому, що у нього є кілька хороших досвідчених футболістів – Олег Веприк, Роман Бочкур. Франківський Ігор Худобяк теж начебто ще нещодавно грав у «Факелі», а вже 34-річний старожил. Серйозну школу пройшов Володимир Боришкевич.
А ось якісних молодих гравців бракує. Суджу навіть не стільки по «Прикарпаттю», скільки з огляду на свою діяльність. Треную дитячу команду «Надія Прикарпаття». Колись талантів було більше. Зараз вони теж є, але щоб не дати цим хлопцям загубитися, необхідні відповідні умови для праці. Поки тепло, тренуватися ще комфортно. Але восени підуть дощі і то вже буде не робота.
Іван Вербицький
Всі право захищено. Опубліковано з письмового дозволу МФК "Прикарпаття"
