Антикілер. День четвертий (продовження)

Вона починала ненавидіти цей годинник, який забирав їхній час. Час з ним. А стрілки все йшли по колу, стрибаючи із цифри на цифру. Вона затулила вуха подушкою, проте це зовсім не допомагало.. Тік-так…

З коридору долітають якісь звуки. Він прийшов з роботи. Без пакета продуктів, зате з новими розповідями. Вона випадково перевертає на столику біля ліжка їхнє фото. Хоча ні, скоріш його. Він тут на прес-конференції, щось уважно слухає. Поряд – табличка, на якій вказано прізвище, ім’я, по-батькові та посаду. Вона обожнювала повторювати його прізвище вголос, це приносило  своєрідне наркотичне сп’яніння. По складам, по буквам, вона роздягала його на звуки, пережовувала… Воно тануло, як молочний шоколад у роті, якого вона не любила. Зрештою, вона ненавиділа його прізвище, яке ніколи не стане власним.

Він помив руки, збризнув на неї залишки крапель води. Торкнувся ними ще до гарячого після ліжка тіла. Обпік. Не холодом, а бажанням. Провів пальцем по її губах, витер залишки вчорашньої туші. Наказав одягатися. Витяг з шафи вечірнє плаття, кинув на ліжко. А вона жбурнула у нього ним назад. Все зрозумівши, він знову відкрив шафу, обережно зняв чорний піджак і чорну спідницю. Знову не вгадав. Піджак узяла, а от остання річ полетіла на підлогу. Він мав ангельське терпіння. Але не в даному випадку. Він закрив шафу на ключ, попрасував її вечірнє плаття, яке вона забракувала з першого разу, взяв у руки туфлі, косметичку і вийшов у коридор. Зачинив двері на ключ зі зворотної сторони. Тепер вона не мала можливості ні вдарити його, ні вдосталь покапризувати. Зрештою, у неї не було вибору: вона хотіла його і їсти. Тому тихенько постукала у двері, погодилася, що вона капризне, егоїстичне дівчисько, поцілувала, одягнулася, обняла. Закрила двері, взяла його під руку. По дорозі їм зустрілися два чорні коти, і вона вирішила, що то на щастя.

Вони пішли у той ресторанчик, де він завжди снідав. Назви страв, які були у меню, вона постійно забувала. Тому довіряла його смаку. Він замовив італійську пасту з якимись овочами, еспрессо. Вона довго перебирала сторінки меню, і він знав, що з того не буде ніякого толку. Тому замовив їй один з десертів Штефаньо і фруктовий чай. Їжу вона і так тягатиме з його тарілки, а окрему порцію не подужає. До них час від часу підходили його друзі, з якими він вітався. За вікном розцвітали сакури…

Коли вони закінчили вечеряти, на вулиці вже сутеніло. Вони гуляли набережною до опівночі. По дорозі він прихопив у супермаркеті пляшку чилійського вина. Враховуючи те, що вони в Ужгороді, це могло вважатися злочином. Повітря було ледь теплим, проте окутувало своєю весняною ковдрою. Він галантно подав її руку і вони уже вдвох спускалися до самої річки Уж. Вона скинула туфлі, які вже встигли добряче натерти, і опустила ноги у воду. Холодно. Цей холод був потрібен їй для контрасту. Він обійняв її за талію двома руками і поцілував у волосся. Ковток вина. Ще ковток. Ще ніколи за такий короткий час вона не пила так багато вина. Цілий тиждень вина. Вона посміхнулася. Вдихнула запах його парфумів із надписом на флаконі «Версачі». І зрозуміла, що так не може тривати вічно. Все занадто красиво. Проте це тривало уже більше року. І кожного разу розпочиналося по-іншому.

Вони прийшли додому. У ванні на поличці акуратно поскладані стояли його гель для бриття, дезодорант, бритва, зубна щітка… Поряд з ними -  всілякі її лосьйони, креми, парфуми. Рушники уже висохли. Закінчувався шампунь. Ще трішки, на дні, гелю для душу.

Вона бере один з тих усіх флакончиків, ватні диски і починає знімати макіяж. Туш залишає свої брудно-чорні відбитки. Тональний крем розмальовує коричневими кольорами. На цьому палітра відтінків закінчується. Так, окрім туші і тоналки, на її обличчі більше нічого не було. З ним вона малюється все менше і менше. Кажуть, макіяж – то своєрідний щит для дівчат, який робить їх впевненішими. А їй то від кого захищатися?

На кухні у чайнику знову закипіла вода. Дурна звичка. Ні він, ні вона, нічого не питимуть. Звісно, окрім вина. Він уже вмостився на ліжку і щось друкує на ноутбуці. Вона подає йому бокал. Клятий годинник далі цокає, все якось настирливіше. Звідки він взявся у їхній квартирі?

Вона захотіла кота. Байдуже, маленького чи великого. Такого, якого вона б могла гладити, коли він засідає за ноутбуком чи коли затримується на роботі. Який би ліз на стіл, коли їх би не було вдома. Зустрічав своїм муркотінням, щойно відкривалися двері, і терся об ноги. Можливо, вона просто хотіла дитину?  І оце «можливо» починало обростати якимись рисами. Хлопчика, його копію. Ця божевільна думка проникала у її мозок, розливалася по клітинках, як джем по морозиву. Вона отруювала кров у венах, барабанні перетинки ледь утримували опір. У кінчиках пальців ставало лоскотно, вона терла їх, щоб хоч якось зупинити це самовбивство. І раптом тихе: «Няв». Вона стрімголов полетіла до дверей, прислухалася. Щось шаруділо. Відімкнула двері, взяла оте пухнасте створіння на руки, розревілася. Так, вона хотіла кота. Відтепер він житиме з ними. І тепер на ліжку спатиме не один, а цілих два клубки щастя: чорне і біле.

Найважче було навчитись любити його по-новому. Не так, як колишнього. По-іншому цілувати губи того, хто вдихнув у неї нове життя, змусив посміхатись. Не гладити його волосся так, як того. І заборонити згадувати власне ім’я в певній інтерпретації. Як завгодно, лише не ляпас у лице спогадами. Лише б не дощ… Лише б не було  таблички «Львів - Луганськ». Лише б йому не подобалось її біле в’язане плаття, у якому вона лежала і яке ненавиділа…

… Цього разу її розрахункова карточка-закладка затрималась на дев’ятій сторінці книги. Чорна палітурка з червоними плямами і надписом «Кілер». Ця книга просто рвала свідомість на шматки. Її автор отак безсовісно керував життям. Маніпулював. Хоча, в принципі, знав про її існування. 


17.07.2025
Катерина Гришко

Родичі пробачили хлопцю, знаючи про «своєрідний характер» загиблої і його нелегке дитинство, і просили в суді застосувати менш суворе покарання.  

2425
13.07.2025
Вікторія Матіїв

Дружина полеглого воїна Любов Галько розповіла журналістці Фіртки, яким був Руслан Галько — у повсякденному житті, в родинному колі та на фронті.

19534
09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1747
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1220 1
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2268
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3874

Я відкладаю роботу над перекладом книги. Виходжу з кабінету, де практикував Вольфганг Льох, засновник психоаналітичного об'єднання... Спускаюся повз книжковий магазин, де збиралися тюбінгенські філософи, і де Ернст Блох шукав світлі сторони соціалізму. Повертаю ліворуч і натрапляю на інший книжковий магазин, де працював і писав Герман Гессе...

139

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

2010

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

697

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1310
13.07.2025

Першими жнива на Прикарпатті почали хлібороби Покуття.

380
10.07.2025

У сучасному ритмі життя готувати "здорову вечерю з трьох страв" щодня — радше мрія, ніж реальність. Але це не означає, що збалансоване харчування — лише для тих, хто має багато часу. Навпаки: з правильним підходом можна харчуватися повноцінно, навіть маючи 15–20 хвилин на день.  

907
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24402
15.07.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

638
11.07.2025

П'ятого серпня цього року в часі прощі з нагоди вшанування чудотворної ікони Гошівської Богородиці відбудеться презентація нової ікони тифлографічно-акустичного типу «Богородиця з Гошева».  

611
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

747
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1641
11.07.2025

Історія занепаду пам’ятки архітектури та боротьба за його повернення громаді.

8052
15.07.2025

У понеділок, 14 липня, генсек НАТО Марк Рютте під час зустрічі із президентом США Дональдом Трампом у Білому домі нагадав президенту США, кого Росія відправила керівником делегації на переговори до Стамбула.

490
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

781
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

2056 4
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

738