Юрій Андрухович працює над п’єсою про українського біженця в Швейцарії.
Про це письменник написав у своїй колонці:
“Герой нашої історії – прибулець (імміґрант, утікач) із європейської країни, дещо неспокійнішої за Швейцарію. Таких країн є доволі багато. Батьківщину Героя не буде конкретизовано, хоча згадувані події викликатимуть із пам’яті, наприклад, Україну”.
Хоча, акценту на походженні головного героя не буде. Основна дія відбуватиметься довкола його праці в готелі.
“П’єса, на яку я погодився, повинна мати два обов’язкові вихідні параметри. Її дія мусить відбуватися у високогірному, все ще не позбавленому дещо старомодного шарму «прекрасної епохи» (вона ж fin de siècle) п’ятизірковому готелі десь у Швейцарії. Другий обов’язковий момент: її героєм повинен бути професійний музикант, піаніст. Манфред із самого початку не приховував, що п’єсу має бути написано для дуже конкретного актора, який блискуче грає на кількох інструментах.
Ага, ще одне. Таке, що випливає з попереднього. У п’єсі має бути багато музичних номерів, їхня загальна тривалість має дорівнювати приблизно половині всього ігрового часу”.
Проте, передісторія таки вплине на розвиток дії. Вона дуже нагадує часи Майдану. Проте, в цьому випадку революція програє, через що й головний герой стає біженцем.
Ще один герой п’єси – представник диктатора-переможця, якого Юрій Андрухович називає в колонці Оповідачем.
“Оповідач не є звичайним собі свідком тих подій. Він – щось на зразок аґента спеціальних служб, який вистежував Героя ще під час революції. Внаслідок її поразки він зробив непогану кар’єру й отримав важливе місце в особливому подрозділі спецохорони Диктатора. Що робить він у швейцарському готелі «Парадиз»?
Річ у тому, що тут невдовзі (посеред мертвого сезону, коли в готелі немає гостей і він майже завмирає) повинна відбутися міжнародна зустріч за участю найвищих посадовців Заходу, які, вперто шукаючи компромісів у стосунках із «передостаннім диктатором Європи», запросили останнього для «обміну думками щодо пошуків виходу з кризи». Оповідач відряджений до готелю заздалегідь для попереднього обстеження ситуації – зокрема для з’ясування, чи існує загроза замаху, і якщо так, то для відвернення її.
У цьому просторі – готельного Ґранд-Салону – вони й перетинаються. У кожного своя дилема і своя мотивація. Герой «Екстреміст» починає всерйоз думати про замах на диктатора, бо як же ще врятувати свою країну, тим більше, коли здобич от-от сама на нього вийде? Оповідач «Аґент» вирішує, яким чином вибудувати ситуацію з найбільшою вигодою для себе, щоб і спровокувати теракт, і зірвати його здійснення, і виступити «єдиним особистим рятівником» диктатора.
На цьому зіткненні – цінностей, психологій та світів – мала б виникнути напруга спектаклю. Готель у Швейцарських Альпах стане місцем для своєрідного протистояння (чи зіштовхування) соціального з ліричним, культури з політикою, людської гідності з пристосуванством.
І тепер мені б якось усе це написати”, – зазначив письменник.
