Андрій Піонтковський: Росія між Заходом і Китаєм

 

Ставлення російського політичного класу до Европи, до Заходу протягом останніх трьох-чотирьох століть завжди було суперечливим, болючим і надзвичайно емоційно насиченим. Кращим російським політичним текстом і сьогодні залишається поема О. Блока «Скіфи», написана в 1918 році, з її знаменитими рядками про Росію: «Вона дивиться, дивиться в тебе і з ненавистю, і з любов’ю».

Як і триста років тому, і двісті, і двадцять ми розуміємо, що нам не обійтися без західних технологій, інвестицій, що автаркія, залізна завіса означатимуть економічну та геополітичну катастрофу Росії. Ми знаємо, що російська культура є органічною складовою частиною культури европейської.

Але тим не менш, схоже, що Захід дратує нас самим фактом свого існування. Ми сприймаємо його як економічний, інформаційний, духовний виклик. Ми постійно переконуємо себе в іманентній ворожості і зловмисності Заходу до Росії, тому що це лестить нашому самолюбству і легше пояснює наші невдачі та провали. Цей підлітковий комплекс притягнення і образи став архетипом російської політичної свідомості.

Схоже, ми самі підсвідомо чи вже свідомо прагнемо у віртуальну оточену фортецю, знаходячи в її скрєпах такий необхідний нам духовний комфорт.

Антизахідні настрої серед російського політичного класу ніколи не досягали такого емоційного напруження, навіть у періоди найгострішої конфронтації часів холодної війни. Совєтський політичний клас відчував себе гравцем у суперлізі світової політики, де було тільки дві команди – СССР і США, – і ставився до гідного супротивника хоч і не дуже дружелюбно, але шанобливо і, у кожному разі, без істеричної параноїдальної ворожості.

Поразка в холодній війні, а також чвертьвікове розкрадення країни власною «політичною елітою» перевели цю саму «еліту» із суперліги в кращому випадку в перший, а може, і у другий дивізіон глобальної політики. І це відчувається дуже болісно як чутливий удар по персональному его. Так, звичайно, всі від нафтових генералів до інтелектуальної обслуги з Ради із зовнішньої і оборонної політики матеріально дуже непогано влаштувалися, як і уявити не можна було вСовєтському Союзі. Сини і дочки – всі в західних університетах і фірмах, а у кого молодші – в школах при західних посольствах в Москві.

Але не випадково ми так багато говоримо про свою унікальну і найвищу духовність, протиставляючи її меркантилізму загниваючого Заходу. Мало нам матеріального благополуччя. Величі, величі і ще раз величі жадає російська політична «еліта»!

На жаль, немає об’єктивних ознак цієї величі – ні в ступені впливу Росії на світові справи, ні в показниках її економічного і технологічного розвитку, ні в рівні життя, освіти, здоров’я, підпорядкованого «еліті» народу. Змінити ці дуже неприємні параметри можна лише тривалою напруженою працею і, насамперед, змінивши безвідповідальне ставлення до свого народу як до сировини для амбітних екзерсисів «еліти».

Але є легший шлях до «величі», до солодкого відчуття власної значущості. Для цього достатньо оголосити себе коханих осередком світової духовності, чистоти, гуманізму і справедливості. Сяючим Храмом на горі та Шамбалою одночасно, оточеними з усіх боків об’єднаними силами глобалізму, атлантизму, фашизму, жидомасонства, сатанізму іваххабізму.

Збуджений стан російської політичної «еліти», спраглої до величі або, зрештою, причетності до чиєїсь, бажано антиамериканської величі, породжує евразійські фантазми і виливається в настирливе запобігливе прилипання до нашого гігантського східного сусіда. Пам’ятаю, як один з далеко не найбезнадійніших «елітаріїв» пристрасно кинув своєму американському колезі: «Ви ще зустрінете наші кораблі під китайським прапором в Тайванській протоці».

Взагалі все російське евразійство ідеологічно вторинне, це функція образи на Захід, що виконує для російської «еліти» лише роль психологічної прокладки в критичні дні її відносин із Заходом. Всі ці мотиви чудово артикульовані в знаменитій блоківській поемі. Палке освідчення в коханні до Европи при найменшому сумніві у взаємності змінюється загрозливим – «а якщо ні, нам нічого втрачати, і нам доступне віроломство... ми обернемося до вас своєю азіатською пикою».

Причому тут були сербські браття, іракський диктатор, сирійський маніяк? Все це не більше, ніж миттєві причини, що необхідні страждаючій маніакально-депресивним синдромом російській «еліті» для з’ясування її відносин із вічно ненависним і вічно улюбленим Заходом. Не до випадкового товариша по чарці, а до небес Заходу звернене екзистенційнеросійське питання: «А ти мене поважаєш?» Відповіді нема.

Китайці, до речі, все це чудово розуміють і тому ставляться до російських спорадичних загравань скептично і з чималою дозою поблажливого і зарозумілого презирства. Можна, звичайно, з тактичних міркувань деякий час показувати фальшиву прихильність, але заняття це доволі обтяжливе.

Китай – це кішка, яка гуляє сама по собі ось уже кілька тисячоліть, самодостатня держава, що ніякими комплексами на відміну від російської політичної «еліти» не страждає і ніякого стратегічного союзу з Росією, тим більше на антиамериканській основі, не потребує. Якщо ці блідолиці північні варвари, які свого часу нав’язали Серединній імперії несправедливі угоди, чомусь надають такого великого значення папірцеві про стратегічне партнерство та багатополярність, то заради безперебійних поставок російської сировини і плавного демографічного поглинання Далекого Сходу і Сибіру можна якісь папірці і підписати.

Але відносини з США, основним економічним партнером і політичним суперником, для КНР набагато важливіші, ніж відносини з Росією. Вибудовуючи їх, Пекін керуватиметься чим завгодно, але тільки не комплексами російських політиків, які мріють вигукнути: «Нас з Великим Китаєм 1,5 мільярди людей», – і погрозити сухеньким кулачком Америці хоча б з китайського воза. Але, схоже, не дуже-то і беруть в цей віз кремлівських нафтогазотрейдерів.

Інтелектуальне боягузтво, неготовність поглянути занадто страшній правді в очі ось уже півтора десятиліття породжує «евразійські» глюки і фантазми російсько-китайського братства навік: від замшілих примаківськихстратегічних трикутників до свіженької фєнєчки про нову епоху протистояння двох конкуруючих моделей капіталізму – нашої з китайськими товаришами передової авторитарної і їхньої західної відсталої демократичної.

Ми обожнюємо «стукати по носі» своїх сусідів і західних «партнерів», навчившись вимовляти це слово зі скреготом зубів, лавровським риком і путінськими желваками. Але всі ці так яскраво виражені чудові вторинні статеві ознаки кудись зникають у наших олександрів невських, коли вони їдуть до Пекіна підписувати чергові кабальні угоди. Ці сором’язливі червоні шапочки навіть не наважуються запитати у китайської бабусі, для чого у неї відросли такі великі зуби, які вона шкірила зі всім своїм евразійським блиском ще на військових навчаннях 2006 і 2009 років.

Новий володар Піднебесної товариш Сі буде її правителем до 2020 року. Він стане дуже важливою фігурою в російській історії. При ньому в багатьох аспектах визначиться на XXI століття статус Росії (або того, що від неї залишиться) на ближньому зарубіжжі Китаю. Якісь важливі враження, що безумовно позначаться на його поточній політиці, він виніс з декількох візитів в Москву і бесід зі своїми російськими «партнерами», всі таємниці яких були йому, звичайно, детально відомі, і насамперед із зустрічей з сяючою перлиною в короні російської клептократії – Главою Пу.

 

Живе не чоловік, а діло,

Діяння, що росте на світ...

Він те, що снилося найсмілішим,

Але цього ніхто не смів.

 

Дійсно, хто до Нього посмів би так зухвало і так блискуче пройти шлях від стомільйонної мародерської афери з кольоровими металами в голодуючому Пітері взимку 92-го до 13,7-мільярдної угоди з Абрамовичем в ситій Москві влітку 2005-го? А такі діяння і вчинки, що розростаються до масштабів земної кулі, як Gunvor, «Байкалфінансгруп», «Газпром», з якого вивели активів на загальну вартість понад 60 мільярдів доларів в приватні компанії, контрольовані родичами і соратниками по бригаді «Озеро», і т. д. і т. п.

Люди близькі до російсько-китайських офіційних переговорів відзначають останнім часом, що китайці все менше обтяжують себе необхідністю прикидатися і щось вдавати. Вони ставляться до плазунської російської клептократії та її вождів з відвертим презирством і вже не соромляться висловлювати це почуття публічно.

А як ще вони можуть до них ставитися, якщо в Китаї таких ефективних менеджерів розвозять на вантажівках по стадіонах і розстрілюють в перервах футбольних матчів за набагато менші гріхи? Традиція, звичайно, варварська заевропейськими мірками і, на щастя, зовсім неможлива у Росії. Але в чому? Вона дуже правильна.

Російська сторона в ході діалогу з Китаєм особливо після її чергового (українського) розриву із Заходом весь час намагається встати навшпиньки і дотягнутися до стилістики пафосних декларацій двох високих договірних сторін, стратегічних партнерів і союзників в той час, як китайська сторона все менш ввічливо і все більш послідовно вказує своєму молодшому партнеру на його законне місце біля параші.

Чудову нагоду в цьому переконатися дає красномовний документ, який щойно з’явився – «Російсько-китайський діалог: модель 2015-го», підготований Російською радою з міжнародних справ спільно з Інститутом Далекого Сходу РАН та Інститутом міжнародних досліджень Фуданьського університету.

Моментом істини в російсько-китайських відносинах став Парад Перемоги в Москві 9 травня 2015 року. Безпрецедентним тріумфальним маршем по Красній площі перед Главою Сі, його чарівною дружиною Пен і нашим маленьким Пу, що їх супроводжував, пройшли представники трьох родів військ КНР – армії, авіації і флоту. Здавалося б, яка чудова картинка для мільярда патріотичних китайських телеглядачів. Але всі офіційні китайські ЗМІ дружно проігнорували московський парад 9 травня, і це було настільки несподівано, що розгорнуло жваву дискусію в китайськійблогосфері. Підсумки її авторитетно підвела в своїй редакційній статті головна газета багатомільйонної Народно-Визвольної Армії Китаю «Цзефанцзюнь бао».

Китайські військові ідеологи роз’яснили, що Глава Сі вів під час свого візиту в Москву дуже важливі для Китаю переговори з північними варварами, але це зовсім не означає, що китайському телебаченню варто показувати його на параді, де він сидів «поруч із шахраями».

Бувають дивні, майже містичні зближення. У той самий день, коли «Цзефанцзюнь бао» з солдатською прямотою назвала російських офіційних осіб, які приймали парад разом з паном Сі і пані Пен, ШАХ-РА-Я-МИ, найвидатніша посередність нашої клептократії отримав два листи щастя аналогічного змісту – один від «Financial Times», а другий від «Wall Street Jormal».

Всупереч похмурому пророцтву Кіплінга, спадкоємці традицій Лютера і Конфуція зійшлися, принаймні, у своєму розумінні психотипу російських правителів. В інституціональному плані Росія все та ж крижана пустеля, по якій блукає злий чоловік з сокирою.

Ну добре, з Заходом у злого чоловіка з ядерною сокирою складна кредитна історія. А чим же він не догодив Пекіну, перед яким так принижено стелиться?! Китайські колеги не відповідають на це питання прямо, але з бесід з ними, а головним чином з помітно зміненої останнім часом риторики функціонерів другого рангу складається цілком певна картина.

Так, Кремль робить все, щоб сприяти довгостроковій стратегії Пекіна по плавному економічному і демографічному поглинанню далекого Сходу і Сибіру. Це не тільки скандально знамениті енергетичні угоди, підписані в останні роки. Ще в 2009 році підписали иншу епохальну угоду – «Програму співробітництва на 2009-2018 рр. між регіонами Далекого Сходу і Східного Сибіру Росії та північного сходу КНР», яка включила в себе більше 200 спільних проектів.

За цією програмою Росія віддала в спільну розробку природні родовища корисних копалин, з яких у Китаї налагоджено виробництво заліза, міді, молібдену, золота, сурми, титану, ванадію, срібла, германію, олова і т.п. Китай побудує переробні виробництва і на російській території, якщо на них працюватимуть китайські робітники. Приблизно за такою ж схемою Китай уклав цілий ряд угод з африканськими диктаторами. Правда, в Африці угодами обумовлено створення більшої кількості робочих місць для тубільців.

Та ж програма передбачала розширення прикордонних пропускних пунктів і «зміцнення російсько-китайського співробітництва у сфері трудової діяльності». Відразу ж після її підписання в Китаї створили держкомпанію для інвестицій у сільськогосподарське виробництво через оренду / скупку землі в Росії.

Власне, Китай отримав все, що йому сьогодні необхідно – ліцензію на «перетравлювання» протягом тривалого часу стратегічного району, який знаходиться за межами його географічних кордонів, плюс стабільні поставки енергоресурсів з країни, яку він перетравлюватиме. Так поступово долається найбільша геополітична катастрофа ХIV-го століття – розпад імперії Чингізидів.

То чому ж тоді китайців не влаштовує ця чудова з усіх сторін догідлива їм влада російської клептократії? Тільки з однієї причини. Вони розуміють, що вона економічно недієздатна і в найближчій історичній перспективі завалиться. Кожна нова влада, яка отримала у спадок розорену країну, муситиме легітимізувати себе класичним в совєтсько-російської історії рефреном «Виявився Батько наш не батьком, а сукою».

Китайцям з їх дуже тонким почуттям ритму часу не хотілося б опинитися в той критичний момент змін міцно зв’язаними у масовій російській свідомості з Не батьком і його режимом, коли той піде. А тим більше, щоб їх сприймали як його опору, спонсорів і оборонців, свого роду останнім полком диктатора. Подібний імідж майже гарантовано породив би довгострокові антикитайські настрої. Тому вони і починають зливати відіграного Пу завчасно, щоб у вирішальний день Х постати в очах російського суспільства мотором позитивних для нього змін.

У Кремлі, який знаходиться в иншій реальності, просто не розуміють або вперто відмовляються розуміти, що відбувається, і продовжують нести хвалькувату пропагандистську нісенітницю про те, як після святкування 70-річчя Перемоги перед вашингтонським обкомом став вже не привид російсько-китайського стратегічного союзу, а сам цей союз в повний зріст.

До речі, вся ця кремлівська гоп-компанія збирається у вересні в Пекін на ювілей Перемоги у другій світовій війні над Японією. Як колись його евразійський попередник Олександр Невський в Орду за ярликом, Путін поїде в Пекін за гарантіями збереження своєї довічної влади над Московією. Але і в Орді траплялося, що рубали хани голови злодійкуватим і вже непотрібним їм князькам. Чого доброго, «Цзефанцзюнь бао» виділить там для російської делегації один редакційний грузовичок і відвезе в його кузові блідолицих шахраїв на найближчий стадіон.

То чи не краще їм щиросердно і відверто відповісти на питання «Financial Times» і «Wall Street Journal» і замовити злодійський VIP-чартер не в Пекін, а в Гаагу.

 

ji-magazine.lviv.ua


30.06.2015 994 0
Коментарі (0)

16.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1482
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

842
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1318
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2539 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3628
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

3073 2

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

564

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

300

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

290

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

909
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5058
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10442 2
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8905
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7490
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

727
12.07.2026

Із 17 до 19 липня у Калуші відбудуться урочистості з нагоди перебування мощей святого Івана Хрестителя.

927
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

1214
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

15692
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1253
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1643
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1558
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1783