У 30-х роках минулого століття все більшої популярності на Галичині набував футбол – "копаний м’яч". Довкола цієї гри були суперечки, пристрасті, скандали – навіть на рівні ігор місцевих команд, – не менші, ніж у наш час навколо провідних світових клубів і гравців.
Футбольна команда села Нижній Вербіж Коломийського району, 1942 рікГаличина в той час входила до складу Польщі. Український Спортивний Союз (УСС), створений 1924-го, ставив за мету організувати власні спортивні змагання, незалежні від контролю поляків.
"Спорт мусить дістати виразний національний характер, бо тільки тоді зможе стати школою фізичного й духовного перевиховання нації", – пише львівський тижневик "Готові" 11 червня 1934 року.
Вирішили взятися за "копаний м'яч" – футбол.
У 1932-му році відбувся перший чемпіонат УСС між командами футболістів Львова і сусіднього містечка Винники. Наступного року до них приєдналися учасники з Перемишля (територія нинішньої Польщі), Станіславова (теперішній Івано-Франківськ), Рогатина й околиць. Першість 1934 року була ще більш масовою – заявки на участь подали більше як 50 команд. Їх поділили на вісім округ за територіальним принципом.
На Станіславівщині було немало пристрасних прихильників "копаного м’яча".
"Звичайно виїжджали вранці, по дорозі виспівували бадьорих, а часто досить пікантних пісень, – згадує свою футбольну юність Микола Дейчаківський із Ямниці, села під Станіславовом. По війні він виїхав у США, де написав книжку "На визвольних стежках Європи". – Приїздили до визначеного місця, там переодягалися, щось перекушували, відігравали змагання і пізно ввечері у настрої, відповідному вислідові, верталися додому. Хоч обставини не були дуже сприятливі й вимагали багато зусиль і невигод, то ті виїзні ігри залишили незабутні враження в наших молодих серцях. А ті пісні, що ми їх співали, особливо коломийки, від яких, як то кажуть, вуха пухнуть, і дотепер залишилися в моїй пам'яті – дарма що інші, пристойні пісні, якось уже позабувалися".
Були казуси на місцевих чемпіонатах, які би вразили навіть теперішніх футбольних фанів: суддя призначав пенальті, а команда у відповідь покидала поле, гравці разом зі своїми уболівальниками скандували образи і погрози на адресу суперників, нападали на них у перервах, кидалися камінням під час матчу – не раз доводилось викликати поліцію, щоб розборонити "гарячі голови", бувало, що глядачі вступали у суперечку із суддями і навіть вдавалися до рукоприкладства стосовно них.
"В Станиславівщині на змаганнях "Беркута" із "Третім Соколом" глядачі "інтервеніювали" під час непорозуміння між суддею і змагунами, наслідком чого суддя перервав змагання", – писав тодішній спортивний тижневик "Готові".
Одна з найсильніших команд з "копаного м’яча" була, власне, з Ямниці.
1934 року ямницький "Вихор" вийшов до фіналу першості Станіславівської округи. Суперник – "Третій Сокіл", із центру округи. Матч проходив на Бельведері – у передмісті Станіславова. Місцева публіка постійно провокувала гостей, обзивала їх "гуцулами", "хамами", "пастухами". На початку другого тайму на полі зчинилася бійка. До гравців долучилися уболівальники, які приїхали з Ямниці. Гру довелося зупинити. Команду дискваліфікували.
Скандалами закінчувалася ледь не кожна футбольна зустріч у Львівській окрузі.
У протоколі іншого матчу суддя Роман Прецінський цитує вже гравця "Дніпра": "Я маю Український Спортовий Союз між ногами, а його виділ (керівництво. – "Країна") маю в сраці!".
Листами зі скаргами й докорами почали закидати офіс УСС. Євген Нищук із Коломиї скаржився на місцевий "Сокіл": "Від кількох літ дружина брала до складу навіть поляків й усяку голоту, щоб лише виграти. В "Соколі" про виховне значення спорту тяжко говорити, а навпаки можна говорити про деморалізацію. Копання м'яча зробилося привілеєм кільканадцятьох людей, а про раціональне його плекання нема мови. На доріст, виховання нових кадрів не звертається уваги. Дружина до кожних змагань має інший склад. Спортові імпрези не є жадною організацією, а звичайним балаганом. Зле, що є балаган, а ще гірше, коли хто тратить почуття ріжниці між добром та злом й думає, що так має бути".
На початку 1936 року керівники Українського Спортивного Союзу вирішують не проводити черговий чемпіонат.
"Копаний м'яч деморалізує змагунів, витворює в них особистий егоїзм і зарозумілість, – пояснює голова УСС Олександр Радловський в інтерв'ю тижневику "Новий час". – У нас не є він чинником, що кристалізує характери одиниць. У змагунів не витворює він тих усіх прикмет, що їх куди в більшій мірі плекають інші спорти. Наш нарід – це нарід хліборобів, а копаний м'яч – це спорт міщухів".
Турнір таки розпочинається восени. Та в ньому беруть участь лише команди Львівської округи. За рік польська влада ліквідує Український Спортивний Союз – як націоналістичну організацію.
Футбольні терміни в Галичині у міжвоєнні роки минулого століття:
відсторона – офсайд;
воковер – неявка;
дефензива – захист;
грач – гравець;
грище – футбольне поле;
дружина – команда;
займак – штрафний удар;
змагун – гравець;
карний мет – пенальті;
копун – футболіст;
наріжняк – кутовий удар;
офензива – напад;
реміс – нічия.
