Сиджу у кімнаті, попиваю чайок і занотовую, поки не вивітрилися враження. Нас було троє: я і дві дівчинки-колеги. Тепла ніч так і тягнула на вулицю. Треба було провітритися. Дзигарок показував близько одинадцятої ночі.
За кілька хвилин ми уже на гойдалках, біля одного із місцевих торгових центрів. Згадали дитинство. Не знаю, може це й погано…
Дівчата гойдаються а я стою поруч. Нежданно, «як біда з корчів», звідкись із темряви явився нам трішки суворий на вигляд молодик. Сказав, щоб ми йшли звідси, бо майданчик лише для дітей. Може воно і так, не беруся судити хто тут правий. Не маючи на меті нічого гіршого, як просто посидіти і погойдатися, ми, цілком природно, відповіли, що не знали такого і поцікавилися «де написано» (таки не можна, але й справді я про це не подумав). Важлива деталь: У ВВІЧЛИВІЙ, ЗВИЧНІЙ ДЛЯ ПОВАЖАЮЧОЇ СЕБЕ ЛЮДИНИ ФОРМІ. Той пообіцяв показати і відвів нас до кремезного чолов’яги, що стояв неподалік і очевидно призначався для тих, до кого з першого разу не доходить. Ще цікаво, що вони не були у формі і, тим більше, не потрудились назватися. Це були охоронці торгового центру, хоча відразу й не скажеш.
Так от, у відповідь на не надто ввічливу зустріч і згусток таких самих претензій до дівчат, я й собі обізвався: «А що поганого? Якщо я щось зламав, то випишіть мені штраф» (нагадую, в нормальному тоні). Кремезному то не сподобалось… Типовим жестом, вип’ячивши голову щоближче до мого обличчя, він різко впровадив: «Зара я тобі крижі зламаю!». Далі вже не цитуватиму. Обматюкав він мене «на чім світ стоїть» і розвернувся допивати пиво під стінами робочого місця. Ми, в свою чергу, вирішили розум із ним поки не накладати. Побалакаємо згодом і за трохи інших обставин. Ще я питався прізвища…
Знаєте, подібні події завжди щось та й нагадують. Згадалося, як одного разу перед моїми очима міліціонер розкидав та копав ногами молоко, сир, цибулю і ще тому подібний товар, котрий старенька бабуся не мала права продавати на вокзалі; згадалося як зам. головного лікаря Коломийської лікарні кричав мені, що «тут і круті бувають! А ти хто, аби щось доказувати!? Понаписую такі діагнози, що довго по Львовах будеш їздити!»; згадалося, як раз я мав нещастя добиратися маршруткою, де у пасажира зникло портмоне, після чого до мене приїхав великий неголений чолов’яга на Audi під проводом дружини потерпілого. І це тільки тому, що їй запам’ятались хлопці, котрі стояли неподалік (себто я і мій брат). На рахунок останньої історії, то «приватний слідчий» тонко натякав, що не хоче ламати мої пальці до дверей авто. «Детективу» з такої кагорти хоч не дивно - а охоронець?! Чому так?… Якось, знаєте у нас звиклося боятися тих, від кого б мали чекати захисту. І не тільки охорону я маю на увазі.
На цьому й по всьому. В написаному не маю наміру розбиратися хто винен; просто розповідь. А на рахунок власної участі у цій історії… Не хочу прикрашатися ореолом безневинності. Не буду заперечувати, якщо хтось напише про хулігана і двох хуліганок, що увірвалися в дитячий майданчик.
