Звернення громади храму Архістратига Михаїла до братів по вірі
Браття та сестри!
Сучасна Церква має перед собою багато загроз: загрозу знищення ісламістами та гомосоціалістами, загрозу симуляції псевдохристиян, загрозу розчинення в постмодерному суспільстві. Політика урядів щодо актуалізованої меншості не змінилися з часів Риму: «розділяй та володарюй». Отже, найкраще, що ми можемо зробити у відповідь – «об’єднатися та не підкорятися».
Саме цього від нас вимагає перебування в містичному Тілі Христа, адже кожний рух, спрямований на Його розтин, є важким гріхом.
Чинники, які загрожують вірі, настільки потужні, що можуть дозволити собі не розрізняти теологічні нюанси, а розчавити нас, не розбираючи, хто є православним, хто католиком, хто уніатом.
Нарешті, нас поєднують наші вороги. Сьогодні християни мають бути солідарні у дії, сприймати доктринальні розбіжності як привід до дискусії, а не як привід до зради братів по вірі, хоча би вони й помилялися в деяких аспектах віровчення.
Настав час широкого Християнського фронту проти язичників та сатаністів, коли християни різних конфесій мають поєднатися в єдиних спільнотах.
Долати схизму знизу! Схизма та сварки між церковною бюрократією в питаннях, які турбували нас півтори тисячоліття тому, здебільшого втратили актуальність – є містичне Тіло Христове, тому первісна солідарність є не просто завданням, але й і умовою виживання Церкви як такої.
Потрібно створити Конфедерацію християнських громад різної конфесійної приналежності. Така Конфедерація стане фундаментом подолання схизми. У Конфедерацію мають увійти спільноти, які практикують нижченаведені поняття.
І. Церква – в першу чергу спільнота вірних, а вже десь потім патріархія
1. Кожна спільнота вірних на чолі з єпископом чи пресвітером є частиною Церкви Кафолічної, яка збирається під час Святої Євхаристії навколо Господа.
2. Кожна спільнота вірних є Церквою, що володіє всією повнотою дарів благодаті Святого Духу.
3. Все, що перебуває над цією Церквою (тобто адміністративна організація у вигляді єпархій, митрополій, патріархатів) – це лише пристосування благодатного життя Церкви до конкретного адміністративного поділу тієї чи іншої держави, починаючи з Римської імперії та закінчуючи Україною.
ІІ. Бог є любов, Церква – солідарність
1. Якщо спільнота вірних не функціонує як братська, вона не функціонує як Церква.
Якщо ті, хто причащаються з вами з однієї чаші, не продадуть свої машини та квартири, щоб оплатити вам пересадку кісткового мозку, якщо ви (не дай Боже!) захворієте на рак, або, якщо подібного не зробите для кожного з них ви, то ви всі не Церква.
Якщо вас не викуплять із в'язниці, то ви не Церква.
Якщо ви не служите один одному, то ви не Церква.
2. Християни мають об’єднуватися в братські спільноти у своєму місті або приєднуватися до вже існуючих, аби допомагати кліру самоочищуватися, підтримувати та розбудовувати Церкву.
3. Єпископат є необхідним у Церкві консервативним елементом – братства ж мають забезпечувати їй динамізм.
4. Ми маємо практикувати Літургію як «спільну справу», українізувати обряд та церковне життя. Практика «слухання служб» має бути подолана – віряни мають співслужити на Літургії. Таїнству Церкви має передувати Таїнство зібрання.
5. Ми маємо опікуватися стражденними і нужденними, жертвувати кошти, організовувати кампанії політичного тиску та допомоги Християнам, які перебувають під арештом або під тиском в Україні чи світі.
ІІІ. Не миритися з симуляцією в Церкві і в собі
1. Ми знаємо, що диявол – мавпа Бога. Що симуляція є одним із основних методів нечистого, що антихрист буде істотою, яка найбільше походитиме на Христа. В якій мірі ми можемо вважати Церквою, скажімо, філіал КГБ, офіцери якого одягають ряси, зберігають апостольську спадковість й імітують обряди?
2. Секуляризоване суспільство дає можливість гри в будь-які сенси, в тому числі, християнські. Сьогодні багато хто грається в ельфів, орків, тамплієрів – та інші види історичної реконструкції, дехто грає в християн.
3. Чи можливе спасіння через симуляцію? Вочевидь, ні. Проте, як відрізнити симулятивне християнство від справжнього? «По справах» - як каже Христос. Формальних ознак не існує, проте, існує естетичний критерій. Він полягає в тому, що як тільки ми зустрічаємо справжнього християнина, сумніви щодо симулятивности його віри одразу зникають.
4. Істину не доводять – Істину здійснюють. Ми самі маємо стверджувати існування Абсолютної Істини власною поведінкою та образом життя, самі становити приклад, самі пізнавати, навчати, проповідувати та опікуватися стражденними.
ІV. Розв’язання внутрішніх конфліктів
1. Конфлікти та суперечки має розв’язувати Церква. Християни не можуть писати скарги, доноси, заяви і тим більше судитися один з одним у судах «князя світу цього».
2. Св. Апостол Павло пише: «Чи посміє хто з вас, маючи справу до іншого, судитися в неправедних, а не в святих? Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть? Коли ж будете ви світ судити, то чи ж ви негідні судити незначні справи? Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів, а не тільки життєве? А ви, коли маєте суд за життєве, то ставите суддями тих, хто нічого не значить у Церкві. Я на сором це вам говорю. Чи ж між вами немає ні одного мудрого, щоб він міг розсудити між братами своїми? Та брат судиться з братом, і то перед невірними!» (1 Послання до коринф. 6:1-6)
3. Господь чітко вказує процедуру вирішення конфліктів між Християнами: «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і скажи між тобою і ним одним; якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого; якщо ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося всяке слово; якщо ж не послухає їх, скажи Церкві; а якщо і церкви не послухає, то нехай буде він тобі, як язичник і митар». (Мф. 18:14-17).
V. Не служити в офісі князя світу цього
1. Християнин не повинен служити в репресивному апараті держави та співпрацювати з ним.
2. Працівник репресивного апарату Держави не може допускатися до Причастя без покаяння. Покаяння ж означає відставку.
3. Частина Законів є несправедливими і часто – антихристиянськими.
4. Християнин, що працює в репресивному апараті, змушений сприяти виконанню всіх Законів, оскільки репресивний апарат забезпечує виконання всього законодавства.
5. Репресивний апарат становить Систему. Будучи ланкою цієї Системи ти підтримуєш її всю, отже, за її всю і несеш відповідальність.
6. Порушником світського Закону може виявитися Християнин. В такому випадку Християнин-правоохоронець сприяє покаранню Християнина-правопорушника нехристиянами, що є неприпустимим. Адже Християни можуть з’ясовувати стосунки між собою лише всередині Церкви.
7. Крім того, існує «пострадянська специфіка», коли репресивна практика є завідомо несправедливою. Скажімо, в Україні, Московії, Білорусі тощо не існує людей, які вірять у справедливість суду, непідкупність прокуратури, чесність міліцейського начальства. Тому виконання їхніх розпоряджень є вчиненням майже напевне несправедливих дій – гріхом, що волає про помсту до Неба.
VІ. Звільнити Християнство від економіки
1. Християнин не повинен брати лихварський відсоток. Християни мають добиватися змін системи оподаткування, як такої, що примножує суспільний гріх. З цією метою Християни повинні входити до страйкових комітетів, якщо такі виникають. А якщо ні, то християнські громади мають виконувати в тому числі і функції страйкових комітетів.
2. Економіка потрібна світу, як помешканню необхідна система комунікацій. Християни прагнуть жити в багатому суспільстві, бо в такому їм зручніше виконувати християнські завдання. Економіка, як частина плану Божого, має працювати на спасіння, а не на знищення людини. Проте, в сучасному світі змінилася первинна природа грошей: гроші давно перестали бути лише еквівалентом вартості обміну та самі стали товаром. Отже, ми маємо пряму заборону на лихварський відсоток, але і розуміємо, що економіка – це кредит. Як розв’язати це протиріччя?.. Принаймні, поки ми не можемо розв’язати його концептуально, ми маємо робити це ситуативно та категорично зазначити, що всі форми лихварства є недопустимими для Християн. З глобальною економікою та кредитом треба визначатися. Можливо, варто звернути увагу на інші способи здійснення банківської діяльності, такі, наприклад, як ісламський банкінг.
Завданням Церкви, як їх бачить Конфедерація християнських громад:
Церква має прагнути суспільних перетворень
1. Якщо раніше нас визискували як виробників, то сьогодні як споживачів. Купуючи одиницю товару чи послугу, ми сплачуємо великі податки на користь бюрократичного інтернаціоналу: таким є податок на додану вартість, оплата авторського права, брендів, інші форми непрямого оподаткування. Навіть свобода вибору в якості дилеми: сплати податки або сідай в тюрму є кращою альтернативою, ніж безальтернативна та несвідома підтримка існуючого стану речей при кожному економічному акті. Держава використовує велику частину податків на речі несправедливі або антихристиянські. Пам’ятаймо, що євреї потрапили в рабство в Єгипті протягом двох поколінь, розпочавши на вимогу фараона сплачувати 20% податків. Сучасна людина сплачує їх 90%, отже є економічним рабом. Звільнення від рабства та вихід із лихварського Єгипту є одним із першочергових завдань Церкви. Отже, соціально-економічну боротьбу в світі мають очолити християни.
2. Церква має перебувати над суспільством та має користуватися виключними привілеями. Це означає, що Церква не може підкорятися економічному визиску з боку суспільства і має вести безперервну боротьбу за збільшення економічної свободи в світі.
3. Має бути впроваджений Ювілейний рік щодо скасування всіх боргових зобов'язань: «І освятите рік п'ятдесятиріччя, і оголосите волю в Краю для всіх мешканців його — ювілей він буде для вас: і вернеться кожен до своєї посілости, і кожен до родини своєї вернеться» (Левит 25:10).
Церква має оптимізувати клір
1. Потрібно наслідувати приклад св. апостола Павла, який жив зі свого ремесла, аби не тільки не обтяжувати місцеву спільноту вірних, а й допомагати їй.
2. Канонами передбачений список професій, несумісних зі священнослужінням. Але вже саме те, що в канонах є подібний список, свідчить про те, що існують професії, якими можуть займатися священнослужителі.
3. Нині функції священика обмежуються майже виключно здійсненням Таїнств. Він здійснює їх разом зі спільнотою і буває зайнятий в обряді не набагато більше часу, ніж кожен член спільноти. Отже, й жити з громади йому немає жодної необхідності. Він може здобувати собі хліб, як кожен член спільноти.
4. Власне, священиком цілком може бути авторитетний член спільноти, який пройшов кількамісячні літургійні курси та належним чином висвячений. Можуть заперечити, що йому не вистачатиме теологічної освіти. Проте, більшості випускників семінарій її так само не вистачає. Окрім того, пожиттєва теологічна самоосвіта є обов'язком кожного християнина.
5. Єпископ має дбати за тим, щоб самоосвіта не призводила до єресі. Єпископ є ченцем, отже, має потреби в рази менші за простих вірних. Йому так само нема потреби жити за пожертви, які всі мають іти на нужденних і хворих.
6. Клір має бути звільнений від бюрократичних функцій. Має зрости кількість єпископів – по одному на декілька парафій.
7. Місцеві спільноти можуть виконувати функцію служіння, не торкаючись грошей. Пожертви мають безпосередньо, повз церковну касу, витрачатися на справи милосердя, допомогу братам та сестрам, церковну освіту, видання християнської літератури та місіонерську діяльність.
8. Пам'ятки архітектури мають бути повернені на баланс держави, а більшість монастирських приміщень – перепрофільована під лікарні та притулки, де служитимуть ченці та християни-волонтери.
9. Більшості громад не потрібні храми. Вони можуть служити на лоні природи, вдома, в офісах, в орендованих приміщеннях, або декілька громад можуть по черзі служити в одному храмі.
10. Ті ресурси, які витрачаються на побудову храмів, мають витрачатися на вбогих, хворих та на крузейд.
