9 травня. День перемоги чи день поразки?

Неспроста Сталін надавав всіляку економічну підтримку та потурав окупацію Німеччиною сусідніх країн… Мав настати час, - Гітлер стати загрозою усьому світу, а Сталін є єдино можливим «визволителем».

Нажаль, святкування 9 травня, «дня перемоги» в СРСР, та і в нинішніх Україні чи Росії перетворилося на пропагандистський акт, у якому ветеранів Другої світової війни різні політичні сили часто використовують як масовку. Нині мало хто пригадує, що «день перемоги» радянський народ почав святкувати чомусь тільки починаючи з 1965 року, саме з цього часу радянська пропаганда цілеспрямовано почала формувати у свідомості людей міф про «Велику Вітчизняну війну».

Період початку Другої світової війни в радянській історіографії висвітлений однозначно і беззаперечно, проте досить туманно і з багатьма великими запитаннями. Існує і альтернативна точка зору.

В цій публікації я хочу за допомогою відомого в усьому світі дослідника Другої світової війни В.Б.Суворова знайти відповідь на кілька запитань. Наприклад, чому Й.Сталін у 1945 році не приймав парад перемоги в Москві, чому він не носив відзнак приурочених до цього дня, чому в СРСР на державному рівні до 1965 року не існувало такого свята «день перемоги», а 9 травня було буденним днем? Багато нового відмінного від того, що ми знали досі про Другу світову війну, а також свої міркування, які ґрунтуються на радянських документах і офіційних публікаціях, В.Суворов висловлює у своїй книзі «Остання республіка».

Спочатку автор в дещо іронічній формі, кількома реченнями формує ідеологічне кліше свята перемоги у Другій світовій війні. «Це був апофеоз перемоги. Великий тріумф радянського народу в найбільшій із воєн. Цього моменту чекали сотні мільйонів людей. Чекали його як найрадісніший момент життя, після котрого можна померти без жалю. Десятки мільйонів людей загинули, не дочекавшись великої миті, але вірячи в його неминучість. До цієї миті велику країну привів Сталін. Привів через поразки і катастрофи, через помилки і прорахунки, через багатомільйонні жертви і непоправні втрати. Сталін вів країну від поразок до блискучих перемог, вершиною яких було Знамено Перемоги, вивішене над Рейхстагом, потім доставлене на Московський центральний аеродром і зустрінуте почесною вартою. Ось тепер червоний Прапор Перемоги розвівається над площею, а підкови російського солдатського чобота топчуть мокрий шовк червоних фашистських прапорів»,- приблизно так, за задумом радянських ідеологів і пропагандистів, мав думати і відчувати рядовий громадянин СРСР.

В.Суворов продовжує: «Та було і ще одне неясне, але спільне для всіх відчуття глибокого розчарування. Було ще щось таке, що змазувало торжество і робило його неповним. Був якийсь невловимий дух гіркоти і нерозуміння, який висів і над площею, і над Москвою, і над всією країною. Над тріумфуючим натовпом, над стрункими коробками батальйонів, над мавзолеем і кремлівськими зірками як грізна примара стояло ніким не поставлене питання: а чому Верховний Головнокомандуючий не приймає Парад Перемоги?»

Справді, 24 червня 1945 року парадом перемоги у Москві командував не Й.Сталін, а Г.Жуков. Чому?

Автор пише, що у всій світовій науковій літературі він знайшов цьому тільки два пояснення. «Перше пояснення: Сталін не міг їздити на коні. Дуже переконливо. Але і Гітлер на коні не їздив. Паради він любив, але парадів на коні не приймав. У нього для цього був "мерседес"… Двадцяте століття і знамените тим, що в усі попередні століття і тисячоліття люди воювали на конях, а в двадцятому пересіли на машини. Тому і паради стали приймати не на білих жеребцях, а на машинах. Черчилля на скакуні я теж уявити не можу і де Голля на скакуні не виявив. А Рузвельт був паралізований. Так ось, Рузвельт об'їжджав війська на армійським джипі, і де Голль теж, і у Черчилля було щось на зразок того».

Отож, як пише дослідник Другої світової війни, «заради особливого випадку традицією можна було знехтувати, вірніше - почати нову традицію, мовляв: вступили у війну на конях, завершили на машинах. Але ні. Не з'явився товариш Сталін ні на танку, ні на джипі, ні на лімузині. А з'явився замість нього Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков на чудовому білому жеребця по кличці Кумир».

Автор наводить і друге пояснення, яке поширене в науковій літературі. «Друге пояснення: народ так любив Жукова, ну вже так любив, що Сталін поступився Жукову почесним правом. Ця версія має варіацію: Жуков був таким великим полководцем, ну вже таким великим, що Сталін визнав його перевагу над собою і ... Знову ж таки - гідне пояснення. …Щоправда, у товариша Фрунзе товариш Сталін теж відчував первородну життєву силу. І наказав товариша Фрунзе зарізати. Надлишок первородної сили явно відчувався і в товариші Тухачевському ...і в товариші Троцькому. Відомо, що з Тухачевським і Троцьким сталося...

І з любов'ю народною проблем не могло виникнути. Наш народ любить того, кого накажуть. Ось, наприклад, товариш Берія теж був глибоко любимий нашим народом. А до нього наш народ до повного безглуздя любив товариша Єжова. І Кірова пристрасть як любили. Так що любимо того, кого накажуть, і сила нашої любові задається централізовано - владна рука в будь-який момент може силу народної любові зменшити або додати».

Далі автор нагадує нам про те ким став і чим займався після війни легендарний маршал Г.К.Жуков. «У 1946 році Жукова зняли зі усіх посад із формулюванням: "...втратив усяку скромність... приписував собі розробку і проведення всіх основних операцій, включаючи і ті операції, до яких він не мав ніякого відношення". Сам Сталін це і підписав (наказ Міністра Збройних Сил Союзу РСР N 009 від 9 червня 1946 р. ВІЖ. 1993. N5. С. 27). …Не знаю, як народ любив Жукова, але на наступний після параду рік Сталін загнав народного улюбленця командувати провінційним округом в Одесу, а потім ще далі - на Урал, і тримав там товариш Сталін товариша Жукова без наміру випускати...»

А щодо народної любові до маршала СРСР Г.Жукова висловлює таку думку: «І на рахунок любові народної - не дуже складно. Фронтовики іншої думки про Жукова. Я не тих фронтовиків на увазі маю, які по «заградотрядах» ордени отримували, а тих калік, які після війни вік вікувались на острові Валаам. Їх, безруких-безногих, тримали на віддалі, щоб своїм виглядом мерзенним столичних вокзалів не поганили. Так от, ті фронтовики про Жукова мали своє поняття: з'явився Жуков, значить - наступ, і залишиться живим тільки той, кому відірве руки-ноги. А решта ляжуть».

Суворов задається питанням, про те чи може, Сталін не любив славу і пошану? І відповідає, «якраз навпаки. Дуже навіть любив. І медалі переможні чеканилися із сталінським профілем: не Жукова ж на медалях штампувати?»

Одним словом, обидва "пояснення" нічого не пояснюють. В.Суворов висловлює своє припущення: «Парад Перемоги був для Сталіна парадом піррової перемоги, тобто перемоги, яка рівна поразці. Ми вже звикли святкувати так званий "день перемоги", але давайте пригадаємо, що при Сталіні такого свята не було. 1 Травня - так. Це ми святкували. 1 Травня - день огляду сил світового пролетаріату, день перевірки готовності до Світової революції. 1 Травня був вдень святковим, цього дня народ не працював, цього дня на Красній площі гриміли військові паради і йшли демонстранти… Точно як в гітлерівській Німеччині: Гітлер був соціалістом, таким же, як Ленін і Сталін, святкував 1 Травня, і народ німецький при Гітлері валив на демонстрації з тими ж червоними прапорами, що і наш народ… А зараз ми - про те, що ніякого "дня перемоги" при Сталіні встановлено не було. Перші роковини розгрому Німеччини - 9 травня 1946 року - звичайний день, як все. І 9 травня 1947 року – звичайний день. І решта всіх ювілеїв... Нічого було святкувати».

А як було після смерті Сталіна, може це він щось недооцінив і наплутав, забороняв народу святкувати перемогу? В.Суворов пише: «Перший після Сталіна Першотравень 1953 року святкували як прийнято, з гуркотом танкових колон і радісними криками, а 9 травня - звичайний день. Без танків, без гуркоту, без оркестрів і демонстрацій. Сталінським соратникам товаришам Молотову, Маленкову, Берія, Кагановичу, Булганіну в голову не приходило щось цього дня святкувати. І ось 9 травня 1955 року. Десять років! Сталіна немає, але живі легендарні маршали: Жуков, Конєв, Рокосовський, Василевський, Малиновський... Та не просто живі - на бойових постах! Ось би відзначити! Ось би танки на площу викотити і небо літаками загатити... Так ні ж. Не святкували. Не торжествували. Танками супостата не лякали. Медалей ювілейних не чеканили. І 15 років теж скромно пройшло. Без торжеств».

Нарешті підходимо до того моменту, коли з Політбюро КПРС надійшла до Верховної Ради Радянського Союзу вказівка з ідеологічних міркувань запровадити свято «день перемоги». І ось 26 квітня 1965 року Президія Верховної Ради СРСР зробила 9 травня не робочим днем. В.Суворов про це пише так: «І ось тільки після того, як нашого дорогого Микиту Сергійовича Хрущова, останнього могіканина із сталінського Політбюро, від влади восени 1964 року відсторонили, і було вирішено, встановити "день перемоги" як державне свято. Ось тільки з цієї миті день 9 травня став неробочим. Це було введено при Л.Брежнєві».

В.Суворов зазначає, що Сталін не тільки не приймав парад перемоги, не вважав цей день святом, а навіть після параду у 1945 році зробив вигляд, що збирається йти у відставку: «А поки був Сталін, поки при владі були його соратники і його маршали, ні про яке свято перемоги не було і мови. Влаштували один раз "парад перемоги" в 1945 році - і досить. Дочка Сталіна Світлана Йосипівна свідчить, що після війни Сталін неодноразово "мав намір піти на спокій". Зрозуміло, це були тільки слова. Так от, у відставку просяться ті, що потерпіли поразку. Заявляють про відставку не для того, щоб піти, а для того, щоб залишитися. Вони заявляють про бажання піти, щоб наближені прохали їх не йти. Саме так маленький хлопчик б'ється в істериці, себе поганим називає. Щоб йому заперечили. Адмірал флоту Радянського Союзу М.Г.Кузнецов свідчить, що Сталін поводився саме так і саме відразу після параду (ВІЖ. 1993. N 7. С. 54). Адмірал розповідає, що в маленькій кімнаті біля кремлівської стіни прямо після| параду зібралися тільки ті, хто був допущений в найтісніше коло: члени Політбюро і маршали. Ось тут-то Сталін оголосив про "свій намір піти". Зрозуміло, всі почали умовляти товариша Сталіна не йти».

Суворов продовжує називати цікаві факти: «Щоб заспокоїти Сталіна, через два дні, 26 червня, був підписаний указ про введення вищого військового звання - Генералісимус Радянського Союзу, а 27 червня це звання було Сталіну присвоєно. Тут же йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу і нагородили другим орденом "Перемога". Тільки дивно товариш Сталін відносився до всіх цих звань і нагород. Перед війною Сталін отримав Золоту зірку Героя Соцпраці. Цю Золоту зірку він носив. В ході війни, в 1943 році після сталінградського перелому, Верховний Головнокомандуючий товариш Сталін отримав військове звання Маршала Радянського Союзу. У 1944-му після переможного завершення Білоруської наступальної операції Сталін отримав вищий військовий орден "Перемога" (було за що)».

Отож, до цього, як бачимо з присвоєними йому військовими званнями, врученими орденами і медалями у Й.Сталіна було все нормально, ані примх, ані дивностей помічено не було. Тому В.Суворов акцентує увагу на наступних подіях і якійсь дивній поведінці вождя: « І ось після "параду перемоги" вищі керівники країни ухвалюють рішення присвоїти йому звання Генералісимуса Радянського Союзу, звання Героя Радянського Союзу і нагородити другим орденом "Перемога". І тут почалися дивності. Сталін прийняв звання Генералісимуса, іноді з'являвся у військовій формі, але носив погони Маршала Радянського Союзу, відмовившись носити спеціально для нього придумані погони Генералісимуса. Сталін демонстративно носив Золоту зірку Героя Соцпраці, а Золоту зірку Героя Радянського Союзу не тільки не носив, але і відмовлявся отримувати. І другий орден "Перемога" теж відмовлявся отримувати. Довоєнні нагороди - носив. Отримане в ході війни - іноді носив. А то, що отримав за велику перемогу, - те не носив. Центральний орган Міністерства оборони РФ "Красная звезда" пише: "Він погодився прийняти другий орден "Перемога" лише 28 квітня 1950 року. М.М.Шверник того ж дня вручив Сталіну ще і Золоту зірку Героя, два ордени Леніна, яким теж довго довелося чекати свого часу" (27 жовтня 1994 р.). У цій фразі слід звернути увагу на слово "погодився". Отже, переможні сталінські нагороди чекали власника майже п'ять років».

Поведінку Сталіна розуміли і могли пояснити вищі керівники країни. Могли, але не хотіли, бо і досі як радянські «особливі папки» так і німецькі архіви (зберігаються в підмосковному Подольську) засекречені.

Дослідник і аналітик Другої світової війни В.Суворов переконаний і на чисельних фактах доводить, що Й.Сталін чекав не такої перемоги, його не задовольнила така перемога. І сумував він не через мільйони загиблих та мільйони інвалідів, сотні зруйнованих міст і десятки тисяч сіл і т.д.

Що ж хотів Сталін? Він мав намір 6 липня 1941 року першим розпочати війну проти Німеччини, війну справедливу і визвольну. Саме для цього Сталін від самого початку ростив і леліяв режим А.Гітлера. Неспроста Сталін надавав німцям економічну підтримку та потурав окупацію Німеччиною сусідніх країн, всіляко сприяв його безкарності. Зрештою мав настати час, коли б усі усвідомили - Гітлер став загрозою усьому світу, а Сталін є єдино можливим «визволителем». Для початку Сталін хотів, розпочавши наступальну «визвольну» війну, війну на чужій території, захопити всю Європу. Політична еліта і суспільна думка, особливо серед робочого класу окупованих німцями європейських країн до цього була вже готова, все було готове і в СРСР, - проведено кілька прихованих мобілізацій і десятки армій, мільйони червоноармійців чекали на наказ наступати. В результаті увесь світ мало охопити полум’я пролетарських і соціалістичних революцій, громадянських війн, а радянський солдат мав пройти переможною ходою по всьому світі. У світі мала залишитися одна країна - СРСР, бо як відомо комунізм можна було побудувати тільки у світовому масштабі. Та Гітлер, напавши на Радянський Союз, зіграв на випередження, зірвав усі плани…

Тому і святкувати товаришеві Сталіну було нічого і для радості не було приводу. Другу світову війну було програно. Сталін це знав. І всі його найближчі соратники це знали і розуміли. Бо якщо б у радянського режиму не було намірів нападати і захоплювати, а були наміри захищатися і відстоювати своє, то нацистський режим був би знищений ще у зародку, а якщо і ні, то хід окупанта зупинився б на славнозвісній «лінії Сталіна» у прикордонній зоні України і Білорусії.

Стефанко С.Л.


10.05.2011 Сергій Стефанко 2270 8
26.11.2021
Ігор Марковський

Окрім партійних тем Фіртка також обговорила скандал навколо зриву операції по захопленню вагнерівців, як впливає ситуація на білорусько-польському кордоні на Україну та чого очікувати місцевим громадам від бюджету 2022 року.

324
22.11.2021
Уляна Мокринчук

Фіртка підготувала ТОП-10 місць, де можна не лише поплавати в басейні, чи спуститись на лижах, а ще й помилувати водоспадом, напитись справжньої мінеральної води, а також створити керамічний виріб своїми руками.  

1053
19.11.2021
Сергій Білий

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині.  Для того, щоб дізнатися відповідь, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від крайньої точки на сході до її кордонів на заході. Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

2573
18.11.2021
Дмитро Сінченко

Руслану Марцінківу не випадає нарікати на попередників чи скидати відповідальність на «парламент», адже рік тому він вдруге здобув посаду міського голови Івано-Франківська, а заразом і монобільшість у міській раді. То ж немає й об’єктивних перешкод для виконання передвиборчих обіцянок. «Фіртка» спробувала з’ясувати, якою мірою очільник міста втілює у життя передвиборчі обіцянки.

2551
17.11.2021
Мар'яна Цимбалюк

Фіртка розпиталася Ігоря Бабинюка, директора Івано-Франківського міжнародного аеропорту, які нові компанії здійснюватимуть авіарейси в Івано-Франківськ, чи будуть літати іноземні лоукости, що сталося з МАУ, яким чином влада та концесіонери перезавантажать роботу летовища.

2514
16.11.2021
Тіна Любчик

Останні роки цікавість іноземних туристів до України зумовлена, насамперед, введенням безвізового режиму та відкриттям нових прямих авіарейсів. Фіртка пропонує розглянути, де саме на Прикарпатті зафіксували найбільші надходження.

1832

Доля фільму «Дім Gucci» така ж карколомна, як його сюжет. Він відображає життя своїх головних героїв, які не завжди знали, чи вони у даний момент на верхів’ї ними ж майстерно створеної хвилі, чи їх випадково винесло на гребіть цунамі? Яс

356

Як показує жорстока реальність, жодна будівля не гарантована від знесення під новітню забудову чи руйнівної радикальної «реконструкції». Тому як тільки почув, що будівля за адресою Чорновола, 122 загрожена потенційною новобудовою, одразу ж вирішив описати її «поки не пізно».

14185 2

Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.    

1430

Добрий шматок нашого життя минув у системі переконань, що посуду має бути два види. Перший, то звичайні горнята і банячки, якими ми послуговувалися у щоденному побуті. А в паралельній радянській реальності ще існував посуд з серванта у вітальні.

2476
23.11.2021

Для хорошої роботи мозку потрібно правильно харчуватися, а саме – регулярно вживати продукти, які живлять мозок всіма необхідними речовинами. 

659
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

6344
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

15313
19.10.2021

Понад 200 учасників із 12 парафій Івано-Франківської Архієпархії відвідали обласний з'їзд спільнот "Українська Молодь - Христові", який відбувся у суботу 16 жовтня, на парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в с. Боднарів Боднарівського деканату. Цьогоріч подія присвячена 88-річниці від дня заснування спільноти.

4988
17.10.2021

Церква у Новій Липівці – це реставрована дерев’яна німецька кірха, яку збудували у 1904 році. До 1939 року тут жили німці у тодішньому присілку Сітауеріка.  

6444 1
04.10.2021

Розпочалася зустріч із Божественної Літургії, яку очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у співслужінні ректора семінарії прот. Олексія Данилюка та численного духовенства.    

6788
19.07.2021

Предстоятель Православної церкви України Блаженніший Епіфаній освятив розписи кафедрального собору Преображення Господнього Коломийської єпархії.

15967
10.11.2021

Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові, як і район, у якому він розташований, переживає період змін і оновлення. З 2018 року тут почалась ревіталізація та пошук нової концепції культурного центру.  Палац, що побудували спільнокоштом майже 100

2297
16.11.2021

Відповідне рішення ухвалив 15 листопада з’їзд політсили.

1535
11.11.2021

Кабінет Міністрів України затвердив склад Комісії з проведення незалежної оцінки ефективності діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.  

2176
08.11.2021

Зі слів речниці, чинний голова партії Олександр Корнієнко прагне цілковито зосередитись на роботі першого заступника голови Верховної Ради України, а відтак вирішив скласти повноваження голови партії.

2504
03.11.2021

Відповідні постанови народні депутати України ухвалили сьогодні на пленарному засіданні парламенту.

3153