Перший календарний рік президентської каденції Віктора Януковича поволі наближається до завершення. Тож варто проаналізувати його досягнення, та й з’ясувати, яку країну будує президент разом із правлячою Партією регіонів. Чи дійсно ця країна є такою новою, як на цьому наголошує владна команда.
Інформаційна епоха, масове виробництво та поширення інформаційних технологій здійснюють безпосередній вплив на встановлену парадигму, ціннісно-світоглядне світосприйняття та реальність як таку.
Варто зауважити, що у сучасних умовах реальність сприймається як конструкт, певний ефект, створений, насамперед, мас-медіа. Відомий зарубіжний теоретик Бодрійяр зокрема відзначав, що "в постмодерному світі, де стираються відмінності між медіа-продуктами і реальністю, все може бути лише тим чи іншим видом симуляції".
Сучасна українська політична реальність – це реальність 3D-формату. Це реальність у стилі популярних сьогодні 3D фільмів.
Ти наче живеш в ній, дієш, спостерігаєш, відчуваєш, однак варто лише зняти окуляри, як все стає на свої місця, і реальність, в якій ти ще щойно позиціонував себе як активного учасника, перетворюється на звичайну мультимедійну картинку в темному, як кавова гуща, залі.
Що ж приховує за собою це магічне 3D?
"Демократія"
Україна – демократична країна. Саме так записано в Конституції, саме це хочуть чути на Заході і саме на цьому намагається акцентувати увагу Віктор Янукович. Так, приміром, виступаючи перед представниками Атлантичної ради США Віктор Федорович зазначив: "Україна була, є і буде складовою єдиного демократичного простору в Європі".
А вже під час виступу у Французькому інституті міжнародних відносин у Парижі український президент зауважив: "Хочу окремо ще раз підкреслити свою відданість принципам свободи і демократії… Часи, коли словосполучення "українська демократія" були синонімом політичного хаосу відійшли в минуле. Україна отримала сильну і стабільну демократично обрану владу".
У 2010 році Україна дійсно отримала демократично обрану владу. Владу з претензіями на міць та стабільність. Однак, мимоволі ловиш себе на думці, що у команди, в руках якої опинився "штурвал" управління країною, наявне власне розуміння демократії та шляху, яким така демократія має рухатися.
Втім, якщо трактувати демократію крізь призму влади народу і для народу, як розподіл гілок державної влади, наявність ефективної системи стримувань і противаг, визначених і непорушних прав та свобод людини й громадянина і так далі, то стає зрозуміло, що за останній рік загроз демократії як такій лише у цій площині було здійснено більш, аніж достатньо.
Власне, все розпочалося із сумнозвісного переформатування більшості в парламенті. Нова коаліція стала можливою лише завдяки рішенню Конституційного Суду, який узаконив можливість входження до неї депутатів на індивідуальній основі. Хоча ще два роки тому цей таки суд подібні міграції "тушок" заборонив й визнав їх неприпустимими.
Чим сильніше парламент, тим скоріше демократія… Що таке "демократія" в умовах українського парламенту яскраво засвідчила ратифікація "харківських домовленостей" та прийняття держбюджету в квітні цього року.
Пролонгація перебування Чорноморського Флоту більше нагадувала "Останній день Помпеї", аніж засідання народних обранців демократичної європейської країни.
Окутана димом сесійна зала видавалася схожою на арену бойових дій, в якій кидаються яйцями, захищаються парасольками та влаштовують справжнісіньке побоїще.
І жодного обговорення.
Ось вона сила і міць вітчизняного парламенту! Хоча, американський науковець Стівен Фіш, досліджуючи становлення демократичних режимів в пострадянських республіках, мав на увазі, в першу чергу, відносну політичну силу парламенту та його міць як окремої, незалежної інституції.
Сьогодні ж вести мову про незалежність парламенту не доводиться. Як і про самостійність будь-якої іншої інституції. Судова реформа, якою так хизувалася влада, за зовнішнім фасадом власної прогресивності насправді приховувала лише узалежнення судової гілки влади.
Відміна ж політреформи та повернення до Конституції 1996 року не лише повернула президенту колишні повноваження, але й за теперішніх політичних умов перетворила практично всі публічні інституції в країні на сліпих виконавців волі президента та його команди.
Остання "опівнічна реформа" Віктора Януковича ще одне тому підтвердження. Власне, те, що відбулося у четвер вночі й реформою назвати доволі важко. Скоріше вимушеною, однак давно назрілою й не менш необхідною реорганізацією виконавчої гілки влади.
Разом з тим, поряд із певним скороченням бюджетних коштів, що йдуть на утримання державного апарату, така реорганізація перетворює президента із глави держави ще й на голову виконавчої гілки влади. Прем’єр ж трансформується у "виконавчого секретаря" президента й виконавця його доручень та "забаганок".
Подібна дволикість характерна для системи в цілому. Незважаючи на постулати про верховенство закону, країна продовжує жити за законами політичної доцільності та правового нігілізму.
"Гра" навколо дати парламентських виборів – останнє тому свідчення. Віктор Федорович затверджує Комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права і в той же час в країні спостерігається найбільший за останні роки наступ на свободу ЗМІ, які хоч і зобов’язані бути "сторожовими собаками демократії", однак в умовах ціннісної трансформації та певної духовної кризи перетворюються на ефективний засіб маніпуляції.
Віктор Федорович, з одного боку, говорить про необхідність забезпечення свободи вибору і проведення вільних, демократичних виборів, а з іншого – на опозиційних кандидатів чиниться серйозний тиск, невідомо звідки з’являються сотні тисяч зайвих бюлетенів, а самі вибори перетворюються на одні з найбільш брудних за останні декілька років.
Влада декларує широку боротьбу з корупцією, однак на даний момент така боротьба зводиться більше до тиску, переслідування та залякування своїх опонентів. Чого лише варте порушення кримінальної справи за фактом руйнації гранітної плитки на Майдані.
"Демократія – це, перш за все, порядок…", – зазначив нещодавно Віктор Янукович. Абсолютно погоджуючись, лише додам, що порядок на основі і згідно закону. Порядок, який пропонує теперішня влада, більше схожий на штучно сконструйовану, дозовану теледемократію.
Демагогія
Інструментом й водночас умовою існування такої демократії є демагогія. Нездійсненні обіцянки, популістські лозунги, зумисне викривлення фактів з метою досягнення певних політичних цілей стали характерною рисою вітчизняних політичних реалій й головною суттю та змістом політичного процесу в країні.
Словоблудство – явище властиве в рівній мірі як владі, так і опозиції. Різниця лише в тому, що опозиція каже, що знає причини всіх бід і знає, як їх позбутися назавжди – побудувати процвітаючу країну. При владі так само брешуть, однак не забувають уповати при цьому на різного роду потойбічні фактори.
Кожний уряд, який приходить до влади, розпочинає свою діяльність з "викриття" уряду попереднього, заяв про глибоку кризу та необхідність здійснення системних реформ. Однак, жоден уряд не бажає руйнувати систему, яка привела його до влади.
Віктор Янукович та Партія регіонів прийшла до влади на хвилі не лише цілковитого хаосу у владі, але й руйнівної для української економіки кризи.
Жорстка критика економічної політики попереднього уряду, уповання на "вбивчі" газові домовленості, нецільове використання коштів та життя у борг шляхом взяття незліченних позик в МВФ, лише підливали масла у вогонь. Втім, як відомо, мета виправдовує засоби.
Позиціонуючи себе як команду професіоналів, регіонали закликали не лише вивести країну з кризи, почути кожного, відновити довіру до влади, але й збудувати нову країну – Україну для людей.
Втім, наприкінці року суспільство так і не зрозуміло, яку країну власне будує влада і для яких людей вона призначена. Якщо ціну на газ вдалося дещо зменшити, віддавши українську територію під Чорноморський Флот РФ, то різкого підняття цін на продукти харчування, електроенергію, воду та інші житлово-комунальні послуги уникнути не вдалось.
В один із перших днів свого перебування на посаді Янукович заявив: "Кожен день мого перебування на високому посту, який мені довірив народ, буде відданий боротьбі з бідністю і змінам у житті нашої країни. Ми ставимо перед собою ці цілі і ми їх виконаємо".
Націленість на реформи, з якою приступила до виконання своїх обов’язків влада, не лише дивувала, але й насторожувала. Системні перетворення у ключових сферах суспільного життя не можуть пройти безболісно. Однак наразі ані судова, ані податкова чи так звана адміністративна реформи жодного захвату в пересічного громадянина не викликають.
Навпаки, він острахом очікує того, що приготувала для нього влада в близькій пенсійній реформі та в новому Житловому кодексі.
Приємного там також обіцяє бути мало. І хоча влада заявляє, що перші результати реформ країна спостерігатиме вже в наступному році, здійснені владою заходи більше схожі на намагання залатати за рахунок пересічного населення дірки в бюджеті, взяти черговий транш кредиту і закрутити гайки.
Деукраїнізація
Ще однією характеристикою нової політичної реальності є доволі неоднозначна ситуація, яка складається в духовній сфері, сфері мови, історичної пам’яті.
Практично у кожній з цих сфер спостерігаються різного роду тенденції, які тією чи іншою мірою утискають чи дискредитують український національний ціннісно-світоглядний вимір.
Так, разом з приходом до влади нового українського президента в країні розпочалися судові позови щодо оскарження присвоєння Степану Бандері та Роману Шухевичу статусу Героїв України.
Не менш знаковим в даному контексті є й різка зміна позиції Банкової щодо оцінки Голодомору. Тепер Голодомор це вже не геноцид української нації, а лише трагедія українського народу.
Не краща ситуація і в духовній сфері. Благословення Януковича патріархом Московським Кирилом не лише спричинило опротестування в середовищі духовенства, яке відстоювало необхідність благословення президента предстоятелями всіх українських церков, але й стало приводом для нового тиску на українську владу з боку УПЦ МП.
Посилення впливу УПЦ МП та патріарха Кирила за останній рік беззаперечне. Більше того, в нових реаліях все більшої популярності набуває термін "кирилізація України".
Схожі аналогії можна провести і в сфері мовної політики. Прагнення влади хоча б частково виконати власну передвиборчу програму з даного питання призвели не лише до скасування обов’язкового дубляжу фільмів українською, прагнення "захистити" мови національних меншин, але й до все більшого поширення російської мови як в побуті, так і в офіційному діловодстві.
***
За неповний рік правління нової влади в країні яскраво вимальовується прагнення владної команди до копіювання російського варіанту керованої демократії. Демократії, якій потрібен "слухняний" громадянин, конформіст, що не чинить опір владі, приймаючи будь-які її рішення як даність.
Втім, інформаційні технології, як відомо, мають властивість удосконалюватися. Еволюціонує й людина, що є користувачем інформаційних благ. Яким буде четверте D політичної дійсності Віктора Януковича, наразі достеменно не може сказати ніхто.
Втім, і варіантів як таких не надто багато. Ера правління Віктора Федоровича може завершитися як повною дискредитацією існуючих політичних інститутів та влади в цілому, дестабілізацією ситуації в країні, так і демократизацією на засадах порядку, безумовного виконання Конституції та законів, високого рівня державності, захисту прав людини, про що твердив президент і в що так би хотілося вірити …наразі лише вірити.
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП
